20.11.2019 Справа №607/19804/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі :
головуючого В.М. Братасюка
за участю секретаря Т.І. Созанської
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-
В провадженні суду перебуває позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 .
На підставу позовних вимог посилається на ту обставину, що відповідач з 2015 року не проживає у спірному житлі, з моменту укладення договору дарування №3614 від 25.08.2015року, проте залишається зареєстрованим за зазначеною адресою, що створює йому як власнику перешкоди у вільному розпорядженні майном, а тому є усі підстави, передбачені ст.405 ч.2 ЦК України, позов задовольнити.
В судове засідання позивач та його представник ОСОБА_3 не з'явилися, подано суду письмову заяву згідно якої просять справу розглядати у їх відсутності, позовні вимоги просять задовольнити в повному обсязі.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, заперечень щодо заявленого позову не надав, повноважного представника у суд не направив, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце розгляду справи.
Суд вважає за можливе розглянути справу заочно за відсутності відповідача, оскільки право на участь в судовому процесі є диспозитивним правом, а не обов'язком учасників судового процесу.
Всесторонньо та повно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
ОСОБА_1 на праві власності належить кімната АДРЕСА_1 , що стверджується договором дарування від 25.08.2015року посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області №3614.
Згідно довідки ПП «ТернопільКомСервіс» №2195 від 15.08.2019 року, за адресою по АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2
Актом від 14.08.2019року, складеним комісією ПП «ТернопільКомСервіс» при обстеженні кімнати АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 , зареєстрований, але не проживає за вказаною адресою.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 статті 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.
Положення ст. 383 ЦК України передбачає право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Абзацом 3 п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право власника та членів його сім'ї на користування жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок, із припиненням права власності власник та члени його сім'ї втрачають право користування жилим приміщенням.
Сказане також узгоджується з позицією Верховного суду, висловленій в Постанові від 07.02.2018 року по справі №766/1955/16-ц.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб, будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи, крім інших підстав, здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття такої особи з реєстрації місця проживання.
Відтак оскільки в судовому засіданні доведено факт відсутності відповідача за місцем реєстрації проживання понад рік, останнім не доведено поважності на обґрунтування власної відсутності в житлі, позов є підставним та підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280 ЦПК України, ст. 405 ч.2 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , зареєстрованого в кімнаті АДРЕСА_1 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Головуючий суддяВ. М. Братасюк