Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 листопада 2019 р. Справа№200/12372/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 жовтня 2019 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій відповідача щодо зупинення виплати пенсії з квітня 2016 року, зобов'язання поновити виплату пенсії з квітня 2016 року та виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2016 року по день прийняття рішення судом.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, з 01 квітня 2016 року. Дії відповідача щодо невиплати пенсії позивач вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11 листопада 2019 року відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачеві припинено виплату пенсії з 01 квітня 2017 року на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. Позивач з заявою про поновлення виплати пенсії не звертався, таким чином дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги безпідставними.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 (а.с. 9-10).
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є пенсіонеркою, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с. 13).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 липня 2016 року № 1425058334 фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
Із довідки від 04 листопада 2019 року вбачається, що виплату пенсії позивачу здійснено по березень 2017 року включно (а. с. 25-26).
Відповідно до відзиву Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області пенсія ОСОБА_1 припинена на підставі підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (а.с. 21), проте жодних документів, які підтверджують вказаний факт або ж рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не надано.
Вищенаведені обставини сторонами не оспорюються.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частинами першою, третьою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на певні види забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності з
1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058).
Частиною першою статті 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (абзац 10 частини другої статті 5 Закону № 1058).
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058 регламентовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058 припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.
Відповідачем не надано суду ні рішення територіальних органів Пенсійного фонду, ні рішення суду про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 квітня 2017 року, ні доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для такого припинення.
Суд зазначає, що відповідач припиняючи виплату пенсії позивачу діяв всупереч вимогам Закону № 1058, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.
За таких обставин справи посилання представника відповідача у відзиві на приписи постанов Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 стосовно того, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження їх за фактичним місцем проживання та наявності рахунку в установі банку, суд вважає неспроможними для спростування неправомірності припинення виплати пенсії позивачеві з 01 червня 2019 року.
Судом також врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі), за яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, діяв всупереч вимогам Закону № 1058, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, а також сплатити заборгованість з пенсії з дати припинення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Звертаючись з позовом, позивач визначила дату припинення виплати пенсії - квітень 2016 року. Разом з тим, судом встановлено, що пенсія ОСОБА_1 за період з квітня 2016 року по березень 2017 року включно нарахована та сплачена в повному обсязі, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині (а.с.25-26).
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що згідно з квитанцією від 16 жовтня 2019 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн.
Враховуючи приписи наведеної норми, витрати понесені позивачем у цій справі в сумі 768 гривень 40 копійок судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області частково у розмірі 512 гривень 30 копійок.
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171400, місцезнаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька область, 85113) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року та сплатити заборгованість з 01 квітня 2017 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42171400, місцезнаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька область, 85113) судовий збір в сумі 512 (п'ятсот дванадцять) гривень 30 (тридцять) копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення 25 листопада 2019 року.
Суддя Ю.М. Льговська