Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 листопада 2019 р. Справа№200/12667/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-А)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії у період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
Ухвалою від 31 жовтня 2019 року позовну заяву позивача прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 200/12667/19-а за правилами спрощеного позовного провадження. Одночасно, суд задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) гривні 40 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали, задовольнив клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду, зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії, а саме витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин (призначення пенсії, заяви, протоколи, довідки, рішення, що стосуються виплати та припинення виплати пенсії), довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року, всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач у позовній заяві зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте відповідач не виплатив належні суми пенсії за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року без законодавчо встановлених підстав, що порушує конституційні права позивача.
В установлений судом строк відповідачем на адресу суду надано відзив на позовну заяву позивача, у якому заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. Зазначає, що заборгованість з пенсії обліковується в управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 30 квітня 1998 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 4 грудня 2017 року № 0000427248.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа.
Згідно листа відповідача від 26 вересня 2019 року № 1338(10)/Д-38-01-08 позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з 1 квітня 2016 року, але виплата не здійснювалась, оскільки не було законних на то підставі, а саме, до управління не надійшов протокол комісії Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради. Починаючи з січня 2019 року поточна пенсія виплачується.
Як встановлено судом на підставі наданої відповідачем довідки від 10 листопада 2019 року за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року включно позивачу пенсія не виплачувалась. При цьому, суд зауважує, що доказів наявності законодавчо встановлених підстав та/або прийняття відповідного рішення щодо припинення позивачу пенсії відповідачем суду не надано.
Судом на підставі наявних матеріалів справи, станом на час розгляду даної справи пенсія позивачу поновлена, проте не виплачена заборгованість з її виплати.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії та невиплати заборгованості з пенсійних виплат за минулий період.
Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1) ознаки типових справ;
2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
На підставі досліджених матеріалів даної адміністративної справи судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивача відбулося з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV без прийняття відповідного рішення, тому, суд доходить висновку, що дана адміністративна відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.
Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, зокрема, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів щодо прийняття відповідного рішення про припинення виплати пенсії з визначених Законом підстав.
Також, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому, посилання відповідача щодо правомірності припинення/невиплати пенсії на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій. Отже, не сплачуючи позивачу заборгованість з пенсії, що утворилась за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року, відповідач вчинив протиправну бездіяльність.
Суд, відповідно до норм статті 6 КАС України вирішує дану справу, зокрема, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні «Сук проти України» зазначив: «державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі».
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Окрім того, суд зазначає, що позивач у позовних вимогах просив суд допустити до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення постанови до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року позивачеві відстрочено сплату судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. до ухвалення рішення по суті.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-А) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 1 квітня 2016 року по 31 грудня 2018 року - у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО): 899998, Рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 25 листопада 2019 року. Повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар