Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 листопада 2019 р. Справа№200/12453/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Льговської Ю.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 жовтня 2019 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії з 01 червня 2019 року та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії з 01 червня 2019 року.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі з 01 червня 2019 року. Дії відповідача щодо невиплати пенсії позивач вважає протиправними, оскільки пенсія є єдиним джерелом існування та має виплачуватися незалежно від місця проживання особи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13 листопада 2019 року відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачеві припинено виплату пенсії з 01 червня 2019 року на підставі абзацу 11 частини першої статті 12, абзацу 2 пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII у зв'язку зі скасуванням дії довідки № 1445029883 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 25). Позивач з заявою про поновлення виплати пенсії не звертався, таким чином дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги безпідставними.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії ВС за номером НОМЕР_4 (а.с. 9-10).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 вересня 2016 року № 1445029883 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживанням: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 (а.с. 8).
Відповідно до розпорядження від 07 жовтня 2016 року № 77321 позивач перебуває на обліку в Слов'янському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (а.с. 22).
Виплата пенсії позивачеві припинена з 01 червня 2019 року відповідно до розпорядження № 914290886994 від 14 травня 2019 року у зв'язку зі скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1445029883 від 05 вересня 2016 року з урахуванням приписів абзацу 11 частини першої статті 12, абзацу 2 пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (а.с. 25).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з частинами першою, третьою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на певні види забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набула чинності 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058).
Частиною першою статті 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (абзац 10 частини другої статті 5 Закону № 1058).
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058 регламентовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, за змістом частини першої статті 49 Закону № 1058 припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом або судом відповідного рішення з підстав, визначених законом.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачеві припинена на підставі абзацу 11 частини першої статті 12, абзацу 2 пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII у зв'язку зі скасуванням дії довідки № 1445029883 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 25).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини другої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII у разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов'язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від'їзду.
Згідно з абзацом 11 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
Разом з тим, така підстава для припинення пенсії не передбачена частиною першою статті 49 Закону № 1058.
Крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності визначених законом підстав для такого припинення.
До матеріалів справи долучено лише копію розпорядження № 914290886994 від 14 травня 2019 року, в якому зазначено, що в травні 2019 року відповідачем отримана інформація від управління соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації про скасування дії довідки № 1445029883 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 25).
За таких обставин справи посилання представника відповідача у відзиві на приписи постанов Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637, «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 стосовно того, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження їх за фактичним місцем проживання та наявності рахунку в установі банку, суд вважає неспроможними для спростування неправомірності припинення виплати пенсії позивачеві з 01 червня 2019 року.
Судом також врахований правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі), за яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зазначає, що відповідач припиняючи виплату пенсії позивачу діяв всупереч вимогам Закону № 1058, що, у свою чергу, призвело до порушень прав позивача.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.
Частиною другою статті 9 КАС України регламентовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати з 01 червня 2019 року.
Разом з тим, як встановлено судом, призупинення виплати пенсії відбулося на підставі розпорядження № 914290886994 від 14 травня 2019 року з 01 червня 2019 року.
За таких обставин, виходячи із повноважень суду, встановлених пунктом 2 частини першої статті 245 КАС України, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача розпорядження № 914290886994 від 14 травня 2019 року необхідно визнати протиправним та скасувати, а нарахування і виплату пенсії здійснювати з 01 червня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що згідно з квитанцією від 18 жовтня 2019 року позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 768,40 грн., підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 263, 295, 371 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37803258, місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2019 року.
Скасувати розпорядження Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 914290886994 від 14 травня 2019 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2019 року.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2019 року та виплатити заборгованість з 01 червня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37803258, місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25 листопада 2019 року.
Суддя Ю.М. Льговська