копія
21 листопада 2019 року Справа № 160/10152/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
17.10.2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), з наступними позовними вимогами:
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області включити в страховий стаж для обчислення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 04.05.1993 р. по 03.06.1993 р. (прийнята на роботу та працювала у Малому Підприємстві "Житлобуд" на посаді маляра 4 розряду) та 05.10.1995 р. по 23.12.1996 р. (прийнята на роботу та працювала у Спеціалізованому орендному РСУ при Горжилуправлінні на посаді маляра 4 розряду);
- покласти судові витрати у розмірі 10000,00 грн. за Договором про надання юридичних послуг №16-10/19 від 16.10.2019 р. на відповідача.
В обґрунтування позовної заяви вказано, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не врахувавши періоди роботи з 04.05.1993 р. по 03.06.1993 р у Малому Підприємстві "Житлобуд" на посаді маляра 4 розряду та 05.10.1995 р. по 23.12.1996 р. у Спеціалізованому орендному РСУ при Горжилуправлінні на посаді маляра 4 розряду. Відповідні записи містяться в трудовій книжці, вчинені належним чином, та є підставою для врахування вказаних періодів роботи при обчисленні страхового стажу, необхідного для призначення пенсії. Довідку з місця роботи отримати не має змоги, оскільки підприємства ліквідовані без правонаступника.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/10152/19 передана судді на розгляд Віхровій В.С.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи у судове засідання.
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи № 160/10152/19 у спрощеному провадженні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
07.11.2019 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повідомляє, що позивач не має достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком.
07.11.2019 р. на вимогу суду через канцелярію суду відповідачем подано копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Судом встановлено, що 10.09.2019 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно розписки-повідомлення на зворотному боці заяви, при зверненні позивачем були подані: диплом про навчання, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудова книжка.
Листом за №122/03.7-22 від 02.10.2019 р. «Про відмову у призначенні пенсії за віком» відповідач повідомив позивачу про відмову у призначенні пенсії за результатом розгляду її заяви від 10.09.2019 р. у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Орган пенсійного фонду обрахував страховий стаж ОСОБА_1 у розмірі 21 роки 02 місяці 20 днів.
Відповідач не врахував, зокрема, такі періоди роботи:
з 04.05.1993 р. по 03.06.1993 р. - так як назва підприємства при прийомі на роботу не відповідає даним на печатці при звільненні: «Мале виробниче підприємство «ЖИТЛОБУД» - «Дочірнє підприємство «Містбудсервіс-2»;
з 05.10.1995 р. по 23.12.1996 р. - відомості про звільнення завірені печаткою УРСР.
Також позивачу у листі зазначено, що в разі надання уточнюючих документів про підтвердження необхідних даних за вищезазначені періоди, загальний страховий стаж становитиме 24 роки 4 місяці 24 дні, чого також недостатньо для призначення пенсії за віком.
Отже, спірним в даному випадку є зарахування періодів роботи до страхового стажу позивача, який необхідний для призначення пенсії за віком.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ, встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1 (надалі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок №637). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Положеннями пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (надалі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 наявні, зокрема, наступні записи:
п. 14 - 04.05.1993 р. прийнята на роботу маляром в МПП «Жилстрой» 4 розряду (наказ №107 від 04.05.93 р.);
п. 15 - 03.06.1993 р. звільнена за ст. 40, 41 п.1 КЗпП України (ліквідація підприємства) за переведенням до ДП «Град-Стройсервіс-2» (наказ №152 від 03.06.93 р.);
п.22 - 05.10.1995 р. прийнята на роботу маляром розряду до Спеціалізованому орендному РСУ при Горжилуправлінні (наказ №66 від 05.10.95 р.);
п.23 - 23.12.1996 р. звільнена за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (наказ №70 від 23.12.96).
Отже, позивач має записи у трудовій книжці про роботу у спірні періоди.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 за № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58). До Інструкції №58 діяла Інструкція, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Так, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
У відповідності до положень п.2.1 Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Отже законодавством покладено обов'язок щодо своєчасного та належного заповнення трудової книжки працівника. При цьому, записи вчиняються в порядку, який чинний на дату заповнення відомосте.
Таким чином, на переконання суду позивач не має нести відповідальність за оформлення трудової книжки у вигляді позбавлення права на отримання пенсії, оскільки відповідальність за внесення записів до трудової книжки покладається виключно на роботодавця.
Також суд зазначає, що відповідачем вказано, що підставами не врахування стажу стали:
-завірені печаткою УРСР відомості;
-назва підприємства про прийняття на роботу не відповідає даним печатці при звільненні.
Суд вважає помилковим зазначення вказаних вище обставин в якості недоліків записів трудової книжки, які послугували підставою для відмови у призначенні пенсії, оскільки вони не залежали від волі особи, яка прагне оформити пенсію.
З записів трудової книжки судом не встановлено печатки УРСР, якою завірені відомості про звільнення 23.12.1996 р.
Також не встановлено записів, які відрізняються за змістом у назві підприємства до якого позивач була прийнята 05.10.1995 р. на роботу та 23.12.1996 р. звільнена.
Як зазначено в п.15 трудової книжки позивача було переведено до іншого підприємства ДП «Градстройсервіс 2», відповідно запис про прийняття на роботу саме до цього підприємства є наступним у трудовій книжці, де і завірені вказаним підприємством дані.
Суд досліджуючи записи у трудовій книжці дійшов висновку, що вони не викликають сумнівів та не потребують уточнень.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (надалі - Закон №1058-ІV) органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Підсумовуючи викладене, на підставі наведених даних, які були подані позивачем для призначення пенсії, можливо встановити, що ОСОБА_1 працювала маляром 4 розряду у Малому Підприємстві "Житлобуд" з 04.05.1993 р. по 03.06.1993 р. та у Спеціалізованому орендному РСУ при Горжилуправлінні з 05.10.1995 р. по 23.12.1996 р.
Відтак, орган пенсійного фонду протиправно не зарахував такі період роботи до страхового стажу позивача з формальних підстав, які не підтверджені в ході судового розгляду справи.
Крім того, не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
У відповідності до ч. 2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та вирішення питання щодо перевірки наявного стажу роботи для її (пенсії) призначення.
Суд вважає недопустимим ігнорування органом пенсійного фонду наявних записів в трудовій книзі, у яких наявні відповідні записи. Відповідач в даному випадку не вчиняє усіх необхідних дій за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та винесення вмотивованого та зрозумілого рішення за результатами розгляду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
За таких обставин, для ефективного поновлення порушених прав особи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Дніпропетровської області зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу при призначенні пенсії за віком.
Щодо вимог позивача про стягнення судових витрат у розмірі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В обґрунтування суми витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучені копії наступних документів: Договір про надання правової допомоги від 16.10.2019 р., додаткова угода до Договору від 16.10.2019 р., акт прийому-передачі робіт (послуг) №113, ордер на представництво інтересів позивача, реєстраційні документи адвоката, його паспорт і РНОКПП.
Згідно умов додаткової угоди та акту прийому-передачі вартість послуг з правової допомоги становить 10000,00 грн., з них первинна консультація - 1000,00 грн., підготовка позовної заяви до суду - 3000,00 грн., представництво інтересів в суді - 6000,00 грн.
Враховуючи, що позовна заява підписано особисто позивачем, копії документів до нього завірені також нею, судових засідань під час розгляду даної справи не було, кореспонденція нарочно представником позивача не отримувалися, жодних клопотань, заяв від представника не надходило, а також відсутність доказів про оплату суми правової допомоги, суд вважає такі витрати не підтвердженими у повному обсязі та такими, що стягненню з відповідача не підлягають.
Разом з цим, в порядку розподілу судових витрат у відповідності до положень ст. 139 КАС України, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині п. 1 позовних вимог.
Такий спосіб захисту в рамках заявленого позову, на думку суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;
Зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області включити в страховий стаж для обчислення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 04.05.1993 р. по 03.06.1993 р. (прийнята на роботу та працювала у Малому Підприємстві "Житлобуд" на посаді маляра 4 розряду) та з 05.10.1995 р. по 23.12.1996 р. (прийнята на роботу та працювала у Спеціалізованому орендному РСУ при Горжилуправлінні на посаді маляра 4 розряду);
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.С. Віхрова
Рішення не набрало законної сили 21.11.19
Суддя В.С. Віхрова
Згідно з оригіналом
Помічник судді Ю.Ю. Ковтун