Справа № 541/2898/18
Номер провадження 2/541/333/2019
іменем України
23 жовтня 2019 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Городівського О.А.,
за участю секретаря - Пащенко Є.М.
позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Педорич В.І.,
відповідача ОСОБА_2 , адвоката Пугач С.В.
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідачів з позовною заявою, в якій просила визнати недійсним договір дарування від 13 листопада 2016 року серія НВІ №176944-176947 будинковолодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним договір дарування від 13 листопада 2016 року серія НВІ №176948-176951 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310900000:560:050:0087, площею 0,0806 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є людиною похилого віку, має статус «Дитина війни» і через часті хвороби потребує постійного догляду та піклування. З нею зареєстровані, але фактично не проживають її сини - відповідачі по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . У 2016 році її сини запропонували їй відписати їм своє будинковолодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що розташоване на приватизованій земельній ділянці площею 0,0806 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), натомість пообіцявши, що будуть піклуватися про неї та доглядати. На що вона погодилася. 6 листопада 2016 року у приватного нотаріуса Миргородського міського нотаріального округу Ряжко Ольги Вікторівни, вона підписала договір, тексту якого не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які домовилися, наслідки підписання договору їй роз'яснені не були. До літа 2018 року відповідачі по справі виконували свої зобов'язання: купували ліки, продукти харчування, забезпечували всім необхідним. А влітку 2018 року сини повідомили про те, що в будинку необхідно зробити ремонт і її разом з речами було, виселено до літньої кухні. На неодноразові звернення щодо повернення до будинку відповідачі відмовляли. Ремонт дороблений не був, відповідач ОСОБА_4 покинув все в незакінченому вигляді і поїхав на заробітки. Доробивши власними силами ремонт, що змогла, прибралася і на зиму повернулася до будинку. Відповідач ОСОБА_2 хоча і проживає в Миргороді, але її відвідує дуже рідко, обов'язки по догляду не виконує. Піклуватися про неї відповідачі відмовляються не обґрунтувавши свою відмову. Витрати щодо утримання будинку, а саме: оплату за спожитий газ здійснюю самостійно. Позивач хотіла розірвати укладений договір, через невиконання відповідачами його умов, але збираючи документи виявила, що всі документи на будинок зникли. Намагаючись відновити документи, у листопаді 2018 року вона дізналася, що у 2016 році було укладено не договір довічного утримання, а договір дарування.
Наголосила на тому, що будинок не хотіла дарувати, оскільки останній є її єдиним житлом, іншого рухомого чи нерухомого майна у її власності немає. Фактично передача права власності на спірне майно не відбулася, оскільки після укладення договору у 2016 році вона залишилася проживати у вищевказаному будинковолодінні, є зареєстрованою за вказаною адресою, їй за цією адресою надається пільга, як «дитині війни». Після укладення договору вона продовжувала вважати будинковолодіння своїм майном. Зважаючи на свій вік, стан здоров'я та потребу у догляді й сторонній допомозі, вона не могла на момент укладення договору правильно сприйняти фактичні обставини правочину, що призвело до укладення договору під впливом помилки.
У зв'язку з тим, що про укладення договору дарування вона дізналася лише у листопаді 2018 року, просила суд поновити їй строк на звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 03 січня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено проведення судового засідання (а.с.21).
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 26 червня 2019 року було здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження даної цивільної справи в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (а.с.59).
Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Пугач С.В.,(а.с. 44) надав до суду відзив на позовну заяву в якому звертаючись до положень статей 204, 215, 229 Цивільного кодексу України зазначив, що посилання позивачки на те, що вона підписала оспорювані договори, не ознайомившись з їх змістом та не отримавши роз'яснень щодо наслідків їх підписання, не може бути підставою для визнання їх недійсними, оскільки такі дії є проявом недбальства з боку позивачки під час укладами договорів, навіть якщо б ці посилання відповідали дійсності. Проте, за твердженням відповідача ОСОБА_4 , позивачка прекрасно знала який буде укладатися договір, ніхто на неї не тиснув і рішення було прийняте виключно нею самою після консультацій зі своїми знайомими, нотаріусом було роз'яснено як суть укладеного договору так і наслідки його укладення.
Буд-яких доказів, які б підтверджували стан здоров'я позивачки, які б доводили, що на час укладення спірних договорів цей стан був таким, що впливав на розуміння нею значення своїх дій і вона потребувала догляду та сторонньої допомоги, до позовної заяви не додано.
Твердження позивачки про те, що вона не хотіла укладати догові дарування, оскільки подароване будинковолодіння є єдиним її житлом і після укладення договору вона продовжувала вважати будинковолодіння своїм майном, суперечить її ж твердженню про намір укласти договір довічного утримання, оскільки відповідно до ст.744 ЦК України укладення договору довічного утримання також передбачає перехід права власності від відчужувача до набувача.
Про те, що перехід права власності до обдарованих відбувся не тільки юридично, але і фактично, свідчить те, що відповідачем ОСОБА_4 був розпочатий ремонт в будинку, чого не заперечує і позивачка. Крім того, ним проводилась оплата комунальних послуг, докази чого він зможе надати після повернення з-за кордону, де він на даний час перебуває на заробітках. Під час його відсутності комунальні послуги повинен був оплачувати інший співвласник - відповідач ОСОБА_2 , про що у них була домовленість.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що до підписання даного договору раніше у нотаріуса ніколи не була, має освіту 1 клас, прочитати може, але не завжди розуміє суть прочитаного. Нотаріус не пояснили їй наслідки укладення договору, не прочитала зміст договору. Під час підписання договору у нотаріуса були присутні ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Договір укладала лише на двох синів, бо так сказав ОСОБА_5 , хоча ще має сина і дочку. Після укладення договору до неї 3 місяці ходила жінка ОСОБА_6 . На даний час в будинку проживає сама, оплачує комунальні послуги, відносини з сином ОСОБА_5 погані, останній їй постійно погрожує.
Представник позивача адвокат Педорич В.І., що діє на підставі довіреності (а.с.44) позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив позов задовольнити. В своїх поясненнях вказував, що наявні всі обставин для визнання договору недійсним з підстав вчинення його під впливом помилки. Так ОСОБА_1 перебувала у важкому стані зумовленому віком та станом здоров'я, потребувала сторонньої допомоги по догляду та оплати комунальних послуг, спірний будинок являється її єдиним житлом, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, суду пояснив, що до підписання договору відносини з матір'ю були гарні, мати сама запропонувала подарувати будинок йому та брату ОСОБА_2 . Договір у нотаріуса був виготовлений в їх присутності. Після укладення договору почав самостійно робити ремонт будинку, до даного часу оплачувати комунальні послуги. В грудні 2016 року та січні 2017 року в зв'язку із виїздом за кордон просив свою знайому, ОСОБА_6 , провідувати матір два рази на тиждень для того, щоб придбати необхідне. Після повернення із закордону сам жив з матір'ю. Також з матір'ю проживав ОСОБА_2 , який матеріально не допомагав.
Представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Пугач С.В., що діє на підставі ордеру про надання правової допомоги (а.с.41) в судовому засіданні надав пояснення, які були викладені ним у відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_1 визнав, пояснив, що обіцяв доглядати матір до смерті. Не погодився з твердженням відповідача ОСОБА_3 про те, що послуги ОСОБА_6 для матері останній оплачував сам. Частину грошей брату ним були повернуті. Коли укладали договір він приїхав з матір'ю до нотаріуса чекали в коридорі 15 хвилин, коли зайшли в кабінет договір уже був готовий. Нотаріус не зачитував договір, який договір укладався не знав оскільки його не читав, думав що укладає договір довічного утримання. Дарувати свою частку матері не бажає. Також не хоче, щоб Ѕ будинку належала брату, ОСОБА_3 . На момент укладення договору здоров'я матері було таке ж саме як і зараз. На запитання суду, які умови довічного утримання він пропонував матері до укладення спірного договору, пояснив, що ніяких умов він та ОСОБА_3 , не пропонували матері. Після укладення договору за домовленістю з ОСОБА_12 вони власними силами та за спільні кошти розпочали будівельні роботи, як в дворі так і в будинку.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача ОСОБА_13 , відповідача ОСОБА_14 та його представника адвоката Пугача С.В., свідчення свідків, а також дослідивши докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.
Згідно свідоцтва про право власності за законом від 18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала у спадок після померлого чоловіка ОСОБА_15 житловий будинок АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 відмовилися від спадщини на користь матері (а.с.106).
27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала у спадок після померлого чоловіка ОСОБА_15 земельну ділянку площею 0,0806 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5310900000:50: 050 :00087, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Інші спадкоємці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 відмовилися від спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с.77).
13 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та її синами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір дарування, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . (а.с.97)
Крім того, 13 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір дарування, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,0806 га з кадастровим номером 5310900000:50:050:0087, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с.68).
Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Ряжко О.В. та зареєстровані в реєстрі за №811 та 812 відповідно.
Згідно п.1 даних договорів вбачається, що дарувальник подарувала, а обдаровані прийняли у дар в рівних частках (по Ѕ частці кожний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на приватизованій земельній ділянці площею 0,0806 га з кадастровим номером 5310900000:50:050:0087. Також дарувальник подарувала, а обдаровувані прийняли у дар в рівних частках (по Ѕ частці кожний) земельну ділянку, площею 0.0806 га з кадастровим номером 5310900000:50:050:0087, яка розташована в в АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.7-8 договорів дарування сторони стверджують, що договір не укладається під впливом тяжких для ДАРУВАЛЬНИКА обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені.
Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 на час укладення договору дарування з синами вона вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто помилилась в предметі договору.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою та п'ятою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно дост.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Саме такі правові висновки Верховного Суду України неодноразово були викладені в постановах по справах № 6-9цс14, № 6-60цс14, № 6-202цс15, № 6-1364 цс15 від 03.02.2016 року.
Незважаючи на похилий вік позивачки на момент укладення спірного договору та її стан здоров'я суду не надано жодного доказу, що вона потребувала у зв'язку із цим догляду й сторонньої допомоги, та чи домовлялась із своїми рідними синами, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про конкретні умови, характер, спосіб, форми та розміри надання їй утримання. Навпаки відповідач ОСОБА_2 , який хоч і визнає позов, пояснив суду, що не мав з матір'ю жодної домовленості про певні умови її утримання або допомогу та не давав жодних обіцянок. Також і позивач не могла назвати суду жодної конкретної умови її утримання, які б на її переконання були підставою для укладення договору довічного утримання. Як встановлено в ході судового розгляду відповідачі періодично виїжджають закордон на заробітки, тому не могли і обіцяти та виконувати особистий догляд за матір'ю.
Також судом встановлено, що у позивача спірний будинок є єдиним житлом та після укладення договору дарування вона продовжила в ньому проживати, однак суд враховує те, що будинок вона подарувала своїм синам, які не вчиняли жодних дій по обмеженню її проживання та навпаки здійснили капітальний його ремонт за власні кошти та сплачували комунальні послуги. Про що було відомо позивачці, яка не заперечувала, а навпаки вихвалялась перед знайомими. І лише погіршення відносин позивачки спочатку з дружиною ОСОБА_5 , коли він перебував на заробітках закордоном, а в подальшому і з ним особисто, що стало підставою її звернення до суду з даною позовною заявою.
Таким чином, суд вважає, що при укладенні договорів дарування від 13 листопада 2016 року, сторонами були витримані всі вимоги діючого законодавства, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею, а тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним.
Керуючись ст. 203, 215, 229, 717 ЦК України , 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійними договорів дарування: НВІ № 176948/176951 реєстр. 812 від 13.11.2016 земельної ділянки, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 кадастровий номер 5310900000:560:050:0087, площею 0,0806 га та НВІ № 176944/176947 реєстр. 811 від 13.11.2016 будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 укладеного між позивачем та відповідачами.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення буде виготовлено 31.10.2019 року.
Суддя Миргородського міськрайонного суду О.А. Городівський