Дата документу 04.11.2019
ЄУ № 420/644/19
Провадження №2-о/420/169/19
04 листопада 2019 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді Чалого А.В.,
за участю секретаря судового засідання Войтенко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович,
В квітні 2019 року заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
В обґрунтування заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Місцем реєстрації заявника ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
Заявник посилається на те, що, хоча віна та його матір були зареєстровані за різними адресами, фактично проживали постійно на час відкриття спадщини разом однією родиною за місцем реєстрації матері. Заявник здійснював необхідний догляд за матір'ю, та хворіла, потребувала ліків, у зв'язку зі своїм похилим віком та незадовільненим станом здоров'я самостійно мати не мала можливості обслуговувати себе як людина. Заявник як син виконував свій обов'язок по відношенню до матері, яка знаходилась на його утриманні, вони вели з нею спільний побут та господарство, він здійснив її поховання за власні кошти.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді грошових коштів.
Оскільки мати ОСОБА_1 померла на окупованій території України, заявнику був потрібен додатковий час для встановлення факту смерті у судовому порядку згідно чинного законодавства України, а тому свідоцтво про смерть державного зразка було отримано поза межами шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини. Крім того, виїзд на територію України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження потребує значних часових та фінансових затрат, а також тягне за собою ризик для життя та здоров'я, що є небезпечним взагалі для життєдіяльності заявника. ОСОБА_1 не мав можливості звернутися до нотаріальних органів за місцем відкриття спадщини, оскільки м. Хрустальне (Красний Луч) є окупованою територією України, на якій не діють державні органи і закони України, а тому це також виявилось перешкодою для звернення до нотаріуса у шестимісячний строк.
06.12.2018 року заявник ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Сєвєродонецького нотаріального округу Малахова С.О. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємець першої черги після смерті матері, проте у вчинені нотаріальної дії було відмовлено відповідною постановою, та рекомендовано звернутись до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Встановлення вказаного факту необхідно заявнику для реалізації права на спадщину.
Посилаючись на вказані обставини, заявник просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 26.04.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження на 24.05.2019 року.
У зв'язку з перебуванням головуючого по справі у відрядженні, судовий розгляд перенесений на 25.06.2019 року.
Ухвалою суду від 25.06.2019 року постановлено ухвалу про виклик свідків. Розгляд справи відкладений до 25.07.2019 року.
Ухвалою суду від 25.07.2019 року явку заявника ОСОБА_1 в судове засідання визнано обов'язковою та повторно викликано свідків, у зв'язку з чим розгляд справи відкладений до 30.09.2019 року.
30.09.2019 року задоволено клопотання представника заявника про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з робочим навантаженням. Розгляд справи відкладений до 04.11.2019 року.
Заявник та її представник в судове засідання не з'явилисьпро дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Заінтересована особа - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов С.О. в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, підтримує заявлені вимоги.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 06.12.2018 року Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 17.02.1960 року міськЗАГС м. Красний Луч Луганської області - заявник ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_2
З паспорту серії НОМЕР_3 , виданого 29.12.1999 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області вбачається, що заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Спадкодавець ОСОБА_2 була зареєстрована по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_4 , виданого 23.05.2000 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області.
Заявник, як спадкоємець першої черги за законом звернувся до органів нотаріату з метою оформлення своїх спадкових прав, проте, постановою приватного нотаріуса Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахова С.О. від 06.12.2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємцем пропущений строк для прийняття спадщини та відсутні докази факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом норм ст.ст. 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Відповідно до частин третьої, п'ятої ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду за захистом своїх прав.
Статтею 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Частиною першою статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК України.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В обґрунтування своїх вимог заявником надана довідка №8 від 15.11.2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , 1956 року народження проживав разом з померлою ОСОБА_2 по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також акт про фактичне проживання з померлою особою №6 від 15.11.2018 року, який містить аналогічні відомості. Вказані документи видані на тимчасово окупованій території України.
Оцінюючи надані докази, суд виходить з наступного.
Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки доказів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як джерела інформації, та приймає до уваги обставини, викладені в довідці та акті, виданих на тимчасово окупованій Україні території.
Разом з тим, в обґрунтування своїх вимог заявник надає письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За змістом ст. 76 ЦПК України показання свідків є одним із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно зі ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
Порядок допиту свідків встановлений ст. 230 ЦПК України, відповідно до якої вбачається, що свідок надає показання безпосередньо суду під час судового засідання.
Таким чином, письмові показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд не може визнати допустимими доказами, оскільки вони надані з порушенням принципу безпосередності та вимог ст. ст. 90, 91, 230 ЦПК України, без допиту вказаних осіб в судовому засіданні, без попередження судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань та без приведення до присяги останніх, без надання можливості ставити свідкам питання по суті вимог.
Крім того, ухвалами суду від 25.06.2019 року та від 25.07.2019 року заявлені свідки викликались у судове засідання, явка заявника була визнана судом обов'язковою.
Проте, заявник вимоги ухвали суду не виконала, в судове засідання не з'явились ані свідки, ані заявник.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».
Досліджені в судовому засіданні матеріали справи в достатній мірі не підтверджують факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а тому суд дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення заяви.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 258, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовити.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 29.12.1999 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській, РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник заявника: адвокат Шпиляк Олена Володимирівна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4456 від 15.08.2012 року адреса: АДРЕСА_3 .
Заінтересована особа:приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович, адреса: пр-т Центральний, 51/1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Новопсковського районного суду
Луганської області А.В. Чалий