Копія.
154/2472/19
2/154/830/19
(заочне)
25 листопада 2019 року м. Володимир-Волинський
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Каліщука А.А.
за участю секретаря судового засідання Процюк Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимир-Волинського міського суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 03.11.2017 року ОСОБА_2 позичив у нього гроші в сумі 17270 доларів США, які зобов'язався повернути до 30 червня 2018 р. Однак, у зазначений термін відповідач грошей не повернув.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 в його користь 434487,00 грн, 14605,00 грн., що становить 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання, 4490,92 грн. судового збору, 1500 грн. витрат на правничу допомогу.
17.10.2019 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 17270 доларів США та 3% річних від простроченої суми, що становить 684 долари США, всього 17954 долари США.
В судове засідання позивач подав заяву в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, із заявою про розгляд справи за їх відсутності до суду не звертався, тому судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, проти якого у поданій заяві не заперечив позивач.
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, тому згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється без фіксування технічними засобами.
Дослідивши і оцінивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Судом встановлено, що наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позикових відносин підтверджується наявним у ОСОБА_1 оригіналом розписки ОСОБА_2 .
Зокрема, із дослідженої судом розписки вбачається, що 03.11.2017 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 гроші в сумі 17270 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 30.06.2018 р.
Тобто даний документ повністю підтверджує, як факт отримання ОСОБА_2 коштів за договором позики, так і зобов'язання повернути ці кошти до 30.06.2018 р.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
На підтвердження невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по поверненню суми позики позивач надав суду оригінал розписки відповідача від 03.11.2017 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, відповідач не надав суду доказів, які б спростували твердження позивача щодо невиконання ним умов договору, наявність заборгованості за цим договором у розмірі 17270 доларів США.
З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що наявність оригіналу розписки в позивача свідчить про існування невиконаного зобов'язання відповідачем по договору позики від 03.11.2017 р.
Таким чином, судом встановлено, щовідповідач не виконавши зобов'язання по умовах договору позики має заборгованість перед позивачем за цим договором в розмірі 17270 доларів США, які підлягають стягенню з відповідача на користь позивача.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач не виконав зобов'язання по договору позики, оскільки не повернув позивачу кошти в розмірі 17270 доларів США у строк встановлений договором (до 30.06.2018 р.), таким чином порушив зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити всю суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому відповідно до вимог даної норми зобов'язаний сплатити позивачу 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання (за період з 01.07.2018 р. по 24.10.2019 р.), що становить 684 долари США.
Стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. справа № 373/2054/16-ц.
Таким чином, в ході розгляду справи встановлено, що відповідач не виконавши зобов'язання по умовах договору позики має заборгованість перед позивачем за цим договором в розмірі 17954 долари США (17270 доларів США - сума позики, 684 долари США, що становить 3% річних за прострочення виконання основного зобов'язання), а тому вимоги позивача є обгрунтованими, доведеними, законними і підлягають до задоволення.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, тому на підставі ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4490,92 грн. судового збору та 1500 грн. витрат на правничу допомогу, котрі понесені ним у зв'язку із розглядом цієї справи та підтвердженні квитанцією про сплату судового збору, квитанцією до прибуткового касового ордера, розхрахунком витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 12,81,89,265, 280,281,282 ЦПК України, ст. 610, ч.1 ст. 625, 1046, ч.2 ст. 1047, ч.1 ст. 1048, ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України суд,
ухвалив:
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , який проживає по АДРЕСА_1 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_2 , ІПН НОМЕР_3 , який проживає АДРЕСА_2 17954 (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) долари США боргу за договором позики від 03.11.2017 р.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 4490,92 грн. судового збору та 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: /підпис/
Згідно з оригіналом
Суддя: А.А. Каліщук