Справа № 748/1036/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/682/19
Категорія - кримінальні Доповідач ОСОБА_2
20 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 27 лютого 2019 року за № 12019270270000176, за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Чернігівської області ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Комисарівка, Ворошилівського району Луганської області, громадянина України, неодруженого, із середньою спеціальною освітою, інваліда 3-ї групи безстроково, прописаного за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном у 3 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі статті 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов'язки:
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1 256 грн. 08 коп. в рахунок відшкодування процесуальних витрат.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2019 року на автомобіль «Volkswagen Transporter 4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , білого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , 2001 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_11 - скасовано.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2019 року, близько 09 години 50 хвилин, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter 4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись автодорогою зі сторони автодороги Р-12 у напрямку с. Боромики Чернігівського району Чернігівської області, на відстані 890 метрів від головної дороги Р-12, на заокругленій ділянці дороги не вибрав безпечної швидкості для руху, небезпечно змінив напрямок руху та виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на придорожнє дерево.
Внаслідок ДТП пасажир вище вказаного автомобіля ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, у вигляді: політравми, забитої рани та саден голови та обличчя, закритої травми грудної клітки, синця з права, множинних двобічних переломів ребер, перелому грудини, травматичного гематораксу зліва, крововиливів в м'які тканини, закритої травми черевної порожнини та тазу, надриву капсули печінки, перелому лобкової, сідничної та крижової кісток, синців та саден правої верхньої кінцівки, перелому правої плечової кістки, саден та синців на правій кисті, синців та саден лівої нижньої кінцівки, синців та саден на правій нижній кінцівці, багатоуламкового перелому правої стегнової кістки, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 244 від 25.03.2019 року, у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 помер.
Причиною смерті ОСОБА_12 згідно висновку судово-медичної експертизи № 244 від 25.03.2019 року стала масивна крововтрата, що виникла внаслідок множинних ушкоджень внутрішніх органів.
У даній дорожній обстановці ОСОБА_8 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.1, 10.1, 2.9 (а) Правил дорожнього руху, що стало умовою та причиною настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. В решті вирок суду залишити без змін. Також просить дослідити характеризуючі дані про особу обвинуваченого. Вказує, що при призначенні покарання судом не було дотримано вимог п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України та п.п. 1,15 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” № 7 від 24.10.2003 року. На думку прокурора, необережну форму вини не можливо врахувати як таку, що впливає на можливість застосування ст. 75 КК України та дає можливість звільнити обвинуваченого від відбування покарання. Зазначає, що висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства містить лише рекомендаційний характер. Зауважує, що формально позитивна характеристика з огляду на протиправну поведінку особи не може свідчити про можливість виправлення особи без позбавлення волі, а позиція потерпілого щодо покарання не може бути визначальною. Наголошує, що при ухваленні вироку судом не в повному обсязі враховано тяжкість вчиненого злочину та наслідки. Також не в достатній мірі було враховано перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння. Зазначає, що обвинувачений 4 рази притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі за ст. 130 КУпАП, а тому, на думку прокурора, лише основне покарання у виді позбавлення волі буде справедливим. Крім того, суд всупереч п. 9 Постанови в резолютивній частині вироку не вказав про те, від якого саме покарання звільняє особу з випробуванням, тим самим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_8 більш суворе покарання, а саме у виді реального позбавлення волі. Вважає, що вирок суду ухвалено з порушенням норм кримінального процесуального законодавства, яке полягало в не з'ясуванні всіх обставин справи, які можуть мати істотне значення для ухвалення законного та необґрунтованого рішення. На думку апелянта, суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах провадження доказам та обставинам, формально підійшов до вивчення обставин справи, що потягло за собою необгрунтоване рішення в частині призначеного покарання ОСОБА_8 , яке є занадто м'яким. Також судом було допущено неповноту судового розгляду та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м'якість. Вказує, що судом при винесенні вироку не було враховано особу ОСОБА_8 , а саме перебування його в стані алкогольного сп'яніння, відсутність щирого каяття з його сторони, адже він не тільки не відшкодував завдану шкоду потерпілим, а й не вибачився перед потерпілим за скоєне, а тому така поведінка ОСОБА_8 , на думку потерпілого, сприймається як спроба уникнення від покарання та відповідальності за вчинений злочин, в тому числі від відшкодування завданої шкоди. Також, на думку апелянта, судом було формально оцінено щире каяття ОСОБА_8 , оскільки судом відбулося ототожнення поняття “визнання вини” та “щире каяття”. Наголошує, що в матеріалах справи відсутні дані на підтвердження відшкодування обвинуваченим потерпілому збитків. Вказує, що судом не було досліджено факт відсутності цивільного позову з боку потерпілого, не з'ясовано у потерпілого питання щодо відшкодування завданої шкоди в зв'язку із смертю батька, не роз'яснено потерпілому його права щодо права подання такого позову до обвинуваченого, та не з'ясовано про наміри потерпілого або їх відсутність щодо підготовки та подання цивільного позову в кримінальному процесі. Зазначає, що судом не було з'ясовано у обвинуваченого чи наявна ініціатива з його боку щодо добровільного відшкодування шкоди та чи відбулося взагалі добровільне відшкодування шкоди потерпілому. Також судом не було взято до уваги настання тяжких наслідків від скоєного правопорушення. Вказує, що судом не враховано факти притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 . Зазначає, що стороні потерпілого не було роз'яснено положення ст.ст. 75,76 КК України та не було з'ясовано у потерпілого його думку щодо можливості звільнення від призначеного покарання у виді реального позбавлення волі ОСОБА_8 . На думку потерпілого, звільнення ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком є занадто м'яким.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора, який наполягав на задоволенні його апеляційної скарги, потерпілого, який просив задовольнити його апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, як під час досудового слідства, так і в ході судового розгляду матеріалів провадження судом першої інстанції ОСОБА_8 повністю визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження було визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, вини обвинуваченого у його вчиненні, стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засудженого, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, які ретельно досліджені і перевірені в судовому засіданні та об'єктивно оцінені у вироку, ніким із учасників судового провадження не оспорюються, тому в цій частині вирок не перевіряється.
Обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив обставини, які викладені в обвинувальному акті. У скоєному щиро розкаявся.
Апеляційний суд відмічає, що доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставинами, інкримінованими в обвинувальному акті, є правильною.
Дії ОСОБА_8 кваліфікує як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, а тому апеляційний суд визнає винуватим ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 р., № 8 від 12 червня 2009 р. та № 11 від 06 листопада 2009 р.) … призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Виходячи з положень ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
Так, суд, керуючись нормами закону, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого, сукупність обставин провадження, особу винуватого, який є внутрішньо переміщеною особою, раніше не судимий, характеризується позитивно за місцем проживання, його стан здоров'я, а саме, те, що обвинувачений внаслідок ДТП також отримав тілесні ушкодження, врахував обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, з урахуванням досудової доповіді Чернігівського районного сектору філії ДУ «Центр пробації» в Чернігівській області, прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції його від суспільства зі звільненням його на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на певний термін, з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Що стосується тверджень в апеляційних скаргах про те, що судом не в повному обсязі враховано тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, та наслідки, які настали, а також про м'якість призначеного обвинуваченому покарання, то колегія суддів вважає їх необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції врахував як ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким, так і обставину, яка його покарання пом'якшує.
Крім того, колегія суддів враховує той факт, що обвинувачений фактично повністю визнав свою вину у вчиненні злочину у повному обсязі, та не має судимостей.
При визначенні виду і розміру кримінального покарання слід також враховувати усталену судову практику ЄСПЛ, згідно якої “тяжкість вчиненого злочину не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання, а щодо ув'язнення та його строків акценти треба зміщувати в бік досягнення ре- соціалізації”, тобто незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства. При цьому, “суворість покарання сама по собі також не є вирішальною. Характер та ступінь суворості покарання визначається з урахуванням максимально можливого покарання, передбаченого законом (рішення ЄСПЛ від 09.10.2003 р. у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства” (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
У відповідності до ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Таким чином, враховуючи вказані вище обставини даного кримінального провадження та вимоги ст.65 КК України, колегія суддів вважає, що при призначенні обвинуваченому виду та розміру покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад призначення кримінального покарання, зокрема принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, в повній мірі врахував положення ст. 65 КК України, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів, тому призначене ОСОБА_8 покарання відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, характеру й тяжкості вчиненого ним діянь, є справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Колегія суддів приймає до уваги досудову доповідь ДУ «Центр пробації» (а.п. 21-23), де з висновку органу пробації вбачається можливість застосування покарання до обвинуваченого, не пов'язаного з позбавленням волі та може призвести до його остаточного виправлення.
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про пробацію”, досудова доповідь - це забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його відповідальності.
Твердження потерпілого про те, що судом було допущено неповноту судового розгляду безпідставні, оскільки як вбачається з аудіозапису судового засідання, головуючим було з'ясовано, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст обставин, які ніким не оспорюються, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, про що потерпілий ОСОБА_9 не заперечував.
Доводи потерпілого про те, що судом не було досліджено факт відсутності цивільного позову з боку потерпілого, не з'ясовано у потерпілого питання щодо відшкодування завданої шкоди в зв'язку із смертю батька, не роз'яснено потерпілому його права щодо права подання такого позову до обвинуваченого, та не з'ясовано про наміри потерпілого або їх відсутність щодо підготовки та подання цивільного позову в кримінальному процесі є безпідставними, оскільки згідно ст. 22 КПК України кожна сторона кримінального провадження самостійно обстоює свої правові позиції, права і свободи способами, передбаченими КПК України. Як вбачається з матеріалів провадження, на стадії судового розгляду потерпілий отримував правову допомогу від кваліфікованих фахівців.
Твердження потерпілого ОСОБА_9 про те, що судом не було з'ясовано у потерпілого його думку щодо можливості звільнення від призначеного покарання у виді реального позбавлення волі ОСОБА_8 безпідставні, оскільки з промови в дебатах вбачається, що потерпілий на суворості покарання не наполягав.
Колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу на засадах змагальності, був зорієнтований стороною обвинувачення на звільнення ОСОБА_8 від покарання з випробуванням. З огляду на це, судом було звільнено його від покарання з випробуванням, посилаючись, в першу чергу, на думку сторін, а також беручи до уваги відомості про особу обвинуваченого, наведені вище. За таких обставин, суд першої інстанції повністю врахував думку сторін в частині призначення покарання. Колегія суддів знаходить, що апеляційні вимоги потерпілого фактично випливають з питання відшкодування чи невідшкодування шкоди, заподіяної злочином і у меншій мірі стосуються особи самого обвинуваченого та можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства. У той же час, наявні в матеріалах кримінального провадження відомості про особу обвинуваченого, дозволяють зробити висновок про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему. Попри це, сторона обвинувачення в даній справі припустилась непослідовності у своїй позиції, коли суд першої інстанції був орієнтований прокурором на звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, а після ухвалення вироку позиція обвинувачення змінилась на протилежну.
Порушене прокурором питання про незрозумілість вироку у тій частині - від якого (основного чи додаткового) покарання звільнений ОСОБА_8 з випробуванням, може бути вирішене судом першої інстанції в порядку роз'яснення судового рішення при зверненні сторони кримінального провадження.
Отже, колегія суддів не знаходить порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України, ст. 370 КПК України і вважає вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим. А тому підстав вважати призначене ОСОБА_8 покарання занадто м'яким, колегія суддів не вбачає. Підстав для скасування вироку з причин неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, про що просять в скаргах, не встановлено.
Інших істотних порушень вимог кримінального чи кримінального процесуального закону, які б давали безумовні підстави для скасування судового вироку, не встановлено.
За даних обставин, апеляційні скарги першого заступника прокурора Чернігівської області ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_9 не підлягають задоволенню, а вирок необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 407-409, 411-419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги першого заступника прокурора Чернігівської області ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 червня 2019 року відносно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4