Справа № 745/451/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/765/19
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_2
15 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015270240000187 від 10.08.2015 року, за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 на вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2019 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Високе Борзнянського району Чернігівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ; раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,
з участю прокурора - ОСОБА_8
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 та його захисника-адвоката
ОСОБА_9
Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати виправдувальний вирок, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. За ч. 1 ст. 135 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати виправдувальний вирок, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом складання покарань, остаточно ОСОБА_7 призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України та ч. 1 ст. 135 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених зазначеними статтями КК України.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертиз, на загальну суму 3546,12 грн., віднесено на рахунок держави.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої злочинами, на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України, залишено без розгляду.
Арешт 1/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; який належить ОСОБА_7 , скасовано.
Питання щодо речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Виправдовуючи ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України та ч. 1 ст. 135 КК України, суд першої інстанції послався на те, що суду не надано та в судовому засіданні не здобуто доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 , а зібрані докази ґрунтуються лише на припущеннях.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор вказує, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Судом залишено поза увагою всі доводи сторони обвинувачення, які в судовому рішенні не спростовані, разом з тим прийнято однобічно сторону захисту.
В оскаржуваному вироку після слова «встановив» судом зазначено виклад тих фактичних обставин, які судом було встановлено під час судового розгляду, які не відповідають тим висновкам суду, які зазначені після слова «ухвалив».
У вироку відсутні прізвища всіх прокурорів, які приймали участь під час судового розгляду, що є порушенням вимог п. 6 ч. 2 ст. 374 КПК України.
Звертає увагу, що доказами, дослідженими під час судового розгляду, підтверджено, що з моменту ДТП, яка відбулась 10.08.2015 року, до огляду працівниками поліції автомобіля ОСОБА_7 15.09.2015 року, пройшло більше одного місяця, тому всі можливі сліди, які залишилися з моменту ДТП, обвинувачений мав можливість знищити.
Судом не взято до уваги те, що згідно з протоколом огляду місця події напрямок руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 є таким, який вказаний ним під час допиту, зокрема щодо об'їзду лежачої людини зліва, що також підтвердили свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які їхали разом з обвинуваченим.
Також судом не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Зазначає, що судом не надано оцінки висновку комплексної судової медико-автотехнічної експертизи № 367/16; 19/12-1/109-СЕ від 29.08.2017 року щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
У вироку зазначено лише частина висновку про результати опитування з використанням поліграфу від 19.02.2018 року, а частина де зазначено, що обвинувачений ОСОБА_7 причетний до вчинення ДТП - не вказана.
Також вважає доведеним, що ОСОБА_7 після наїзду на пішохода, достовірно знаючи, що такими своїми діями він поставить потерпілого в небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, зупинившись, бачачи, що потерпілий знаходиться на межі життя та смерті, повернувся до свого автомобіля та разом із своїми друзями втекли з місця пригоди та не викликали швидку допомогу.
Враховуючи вищевикладені обставини, вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України та ч. 1 ст. 135 КК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 зазначає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність та істотнім порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
У вироку викладено формулювання обвинувачення пред'явленого ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, визнаних судом доведеними, однак підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення не вказав.
Суд не перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості обвинуваченого, на які посилалися органи досудового розслідування, та згідно зі ст. 94 КПК України, не оцінив їх з точки зору допустимості, належності та достатності, не надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності.
Звертає увагу, що ДТП була скоєна 10.08.2015 року, а огляд транспортного засобу обвинуваченого ОСОБА_7 проводився тільки 15.09.2015 року.
Вказує, що згідно висновків судово-медичних експертиз, на момент контакту з транспортним засобом ОСОБА_17 знаходився у горизонтальному положенні, об'єктивно встановлено відсутність будь-яких слідів переїзду на одязі та тілі потерпілого. З чого слідує, що тіло потерпілого контактувало лише з днищем та його нижніми виступаючими частинами автомобіля, що пояснює відсутність зовнішніх механічних пошкоджень на автомобілі обвинуваченого ОСОБА_7 .
Зазначає, що судом не надано оцінки висновку комплексної судової медико-автотехнічної експертизи № 367/16; 19/12-1/109-СЕ від 29.08.2017 року щодо механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Також вважає, повністю доведеним той факт, що ОСОБА_7 після наїзду на ОСОБА_17 , не надав допомоги останньому, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані.
Враховуючи вищевикладені обставини, вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України та ч. 1 ст. 135 КК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 , захисник-адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим, та вмотивованим, висновки суду, викладені у вироку в повній мірі відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджуючи про незаконність вироку суду, прокурор та представник потерпілого конкретно не вказали в апеляційних скаргах жодного доказу вини ОСОБА_7 , а лише на припущеннях та перекручуванні доказів зробили висновки, які абсолютно не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Просить вирок суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
При розгляді провадження судом І інстанції встановлено, що ОСОБА_7 10.08.2015 року, в період з 03 години 30 хвилин до 04 години 30 хвилин, (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), керуючи автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі від с. Долинське до с. В. Устя Сосницького району Чернігівської області.
Рухаючись у вказаному напрямку, на відстані 400 метрів від с. В. Устя, ОСОБА_7 проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, під час виявлення перешкоди для руху у вигляді лежачого на проїжджій частині пішохода ОСОБА_17 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, в результаті чого скоїв наїзд на останнього.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_17 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки: множинних переломів ребер з розривами пристінкової плеври, забоїв та розривів тканини легенів, лівостороннього гемотораксу до 2 л; закритої травми живота з крововиливами в тканину печінки; саден тулуба та кінцівок; закритої черепно-мозкової травми з переломом основи черепа та забійними ранами голови та крововиливом в шкірно-м'язевий лоскут голови, які згідно з висновком судово-медичної експертизи №106 від 28.09.2015 року в комплексі мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та перебувають в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_17 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, ОСОБА_7 в даній дорожній обстановці порушив вимоги п. 2.3 б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну), п. 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, що є умовою та причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Окрім того, ОСОБА_7 10.08.2015 року, в період з 03 години 30 хвилин до 04 години 30 хвилин, (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), керуючи автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по автодорозі від с. Долинське до с. В. Устя Сосницького району Чернігівської області та здійснив наїзд на ОСОБА_17 , тим самим поставивши останнього в небезпечний для життя стан, в порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року, а саме, вимог пункту 2.10 а), г), ґ) (у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; г) вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди), після зупинки керованого ним автомобіля марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на місці пригоди не залишився та поїхав, не вживши всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, і при цьому маючи змогу йому надати таку допомогу.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав подану ним апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити, не заперечував проти скарги представника потерпілого; пояснення представника потерпілого, який підтримав свою апеляційну скаргу та не заперечував проти скарги прокурора, просив їх задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні суду 1 інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в скоєнні інкримінованих йому злочинів не визнав та показав, що 10.08.2015 року, в нічний час, він разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_12 слідували по дорозі від с. Долинське до с. В. Устя в автомобілі марки «Hyundai Tucson», під його керуванням. Правил дорожнього руху не порушував. На відстані, близько 100 метрів, він побачив щось на дорозі, об'їхавши його зліва, зупинився, виявили тіло людини, яка була мертва. Йому стало страшно і вони поїхали.
В судовому засіданні апеляційного суду він підтвердив вищезазначене.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 374 КПК України, як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим.
У мотивувальній частині вироку, зокрема, зазначається: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. У разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Суд повинен дослідити всі докази на підтвердження чи спростування обвинувачення, дати їм оцінку на підставі всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності та залежно від установлених обставин, правильно застосувати кримінальний закон. Висновок суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку у точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Статтею 409 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є, окрім іншого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, окрім іншого, якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
На думку колегії суддів, вказаних вимог закону судом дотримано не було, крім того, вирок суду не відповідає вимогам закону щодо його змісту.
З мотивувальної частини вироку вбачається, що судом 1 інстанції при розгляді кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 10.08.2015 року, в період з 03 год. 30 хв. до 04 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «Hyundai Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на автодорозі від с. Долинське до с. В. Устя Сосницького району Чернігівської області, проявив неуважність, не правильно оцінив дорожню обстановку, під час виявлення перешкоди для руху у вигляді лежачого на проїжджій частині пішохода ОСОБА_17 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, в результаті чого скоїв наїзд на останнього.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_17 отримав тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя та перебувають в прямому причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_17 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_7 в даній дорожній обстановці порушив вимоги п. 2.3 б, п. 12.3 Правил дорожнього руху, що є умовою та причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які наступили в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Окрім того, ОСОБА_7 , в той же день, і в той же час, після скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди, чим поставивши потерпілого в небезпечний для життя стан, в порушення п.п. 2.10 а), г), ґ) Правил дорожнього руху, на місці пригоди не залишився та поїхав, не вживши всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, і при цьому маючи змогу йому надати таку допомогу.
Тобто, суд 1 інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним, що відповідає змісту обвинувального вироку, тобто, що ОСОБА_18 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені статтями 286 ч.1 та 135 ч.1 КК України.
Однак, як вбачається з резолютивної частини вироку, суд першої інстанції ухвалив ОСОБА_7 визнати невинуватими у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, та виправдати у зв'язку з недоведеністю вчинення ним даних кримінальних правопорушень. Мотивування суду щодо встановлених обставин справи не відповідає кінцевим висновкам щодо невинуватості обвинуваченого у вчинених злочинах.
Такі висновки, викладені у рішенні, є суперечливими.
Аналізуючи вище вказані норми кримінального процесуального закону та зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів вважає, що висновки суду 1 інстанції щодо невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, не відповідають встановленим судом фактичним обставинам кримінального провадження.
Також з тексту вироку вбачається, що суд першої інстанції при розгляді провадження, взагалі не провів ретельного аналізу і оцінки доказів, не перевірив обставини, на які посилається сторона обвинувачення, лише формально перерахував надані стороною обвинувачення докази, проте в супереч ст.94 КПК України, не дав цим доказам оцінки з точки зору їх належності та допустимості. Суд першої інстанції не оцінив докази, які були зібрані слідством, кожний окремо, в їх сукупності і взаємозв'язку, обмежившись лише цитуванням доказів, на які посилається сторона обвинувачення, не надавши їм оцінки, прийшов до висновку, вказавши одним лише реченням , що суду не надано та в судовому засіданні не здобуто доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а зібрані докази ґрунтуються лише на припущеннях, при цьому не аргументував, чому саме прийшов до такого висновку.
В даному випадку, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд позбавлений можливості оцінити правильність висновків суду 1 інстанції при відсутності відповідної належної мотивації і оцінки доказів.
Також, у зв'язку зі встановленням порушень при розгляді справи судом 1 інстанції, колегія суддів позбавлена можливості перевірити інші доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, з призначенням нового судового розгляду у суді 1 інстанції.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий судовий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
При новому розгляді суду 1 інстанції необхідно врахувати наведене вище, перевірити доводи апеляційних скарг, всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 419 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2019 року відносно ОСОБА_7 , - скасувати та призначити новий розгляд в суді 1 інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4