21 листопада 2019 року
м.Суми
Справа №591/8841/15-ц
Номер провадження 22-ц/816/4876/19
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Орлова І. В. (суддя-доповідач),
суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
позивачки: ОСОБА_1
представників позивачки - адвоката Солошенко Л.Є., Скринника І. Х .,
відповідача: ОСОБА_3
представника відповідача - адвоката Титора Р.М.
учасники справи:
позивачка ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №591/8841/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 15 серпня 2019 року (суддя Клименко А.Я., повне судове рішення складено 28 серпня 2019 року), -
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_3 з позовом про встановлення факту проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу, поділ майна, визнання права власності на ? частину спільно набутого майна.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що з жовтня 2008 року до 08 травня 2015 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу вона проживала з ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_6 , відповідач визнав себе батьком дитини.
На початку 2009 року за спільні кошти сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59 кв.м., вартістю 320.000,00 грн. За спільні кошти, як фактичне подружжя, позивачка і відповідач також придбавали будівельні матеріали, оплачували проведення будівельних робіт, доставку матеріалів та виконання інших супутніх робіт на загальну суму 200.000,00 грн з метою отримати можливість проживати в квартирі, оскільки, квартира мала лише стіни без ремонту. Разом з квартирою був придбаний підвал площею 5 кв.м., на облаштування якого витрачено 10.000,00 грн. В квартиру придбавали меблі, побутову техніку, всього на суму 67.500,00 грн. Під час сумісного проживання, за сумісні кошти, в 2011 році придбано за 20.000,00 гривень місце під будівництво гаражу № АДРЕСА_2, де був побудований двоповерховий гараж, на будівництво якого було витрачено 40.000,00 гривень та проведений євроремонт на суму 60.000,00 гривень. В 2009 році сторони придбали автомобіль ВАЗ 2109 за 30.000,00 гривень, який в подальшому в 2010 році продали та придбали автомобіль TOYOTA Corolla сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 за 180.000,00 гривень. В 2013 році придбано автомобіль КІА-Спортейдж сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 за 250.000,00 гривень. Загальна вартість набутого рухомого та нерухомого майна склала 1.147.500,00 гривень.
Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд поділити спільне майно, відступивши від принципу рівності часток подружжя, виділити їй більшу частину із переліченого нерухомого майна та визнати за нею право власності на гараж № АДРЕСА_2, вартістю 120.000,00 гривень та право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , на загальну суму 260.000,00 гривень, виділити їй рухоме майно на загальну суму 214.500,00 гривень згідно переліку, зазначеному в позові, а всього на суму 594.500,00 гривень. Інше рухоме майно на суму 283.000,00 гривень та нерухоме майно на суму 270.000,00 гривень - виділити відповідачу. Стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 15 серпня 2019 року позов задоволено повністю. Суд встановив факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з жовтня 2008 року по 08 травня 2015 року .
Зазначеним рішенням визнано квартиру АДРЕСА_1 Суми спільним майном, набутим в період спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину придбаної квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж № 35 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 в Сумському міському об'єднанні громадян «Гаражно-будівельний кооператив «Харківський».
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості автомобіля TOYOTA Corolla 1.6 G 1598, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 в сумі 180.000,00 гривень.
Виділено ОСОБА_1 у власність із спільно набутого майна: холодильник «Самсунг» сірого кольору з системою «ноуфрост» вартістю 3.000,00 гривень; морозильну камеру «Кристал» білого кольору вартістю 2.500,00 гривень; пральну машину «Вірпул» білого кольору вартістю 4.000,00 гривень; шафу-купе з дзеркалом, вартістю 7.000,00 гривень; гарнітур дитячий салатно-молочного кольору вартістю 13.000,00 гривень; телевізор «Самсунг» вартістю 5.000,00 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1218 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 5214 грн 20 коп. судового збору.
Рішення мотивовано тим, що факт спільного проживання сторін однією сім'єю у зазначений період підтверджується належними та допустимими доказами. Оскільки між сторонами існували відносини, притаманні подружжю, вони спільно проживали, разом відпочивали, разом відвідували батьків, були на родинних святах у друзів, виховували спільного сина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тому наявні правові підстави для задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю. Майно, нажите сторонами під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є спільним сумісним, а тому позивачка має право на виділення їй частки майна відповідно до позовних вимог.
12 вересня 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 15 серпня 2019 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не перевірив доводи, викладені у позовній заяві, не врахував відсутність достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Відповідач заперечує, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство та проживали разом. Вважає, що суд безпідставно покладався на свідчення осіб, які не мають відомостей про походження та належність коштів, за які було придбане спірне майно, при цьому не врахував подані відповідачем докази на спростування доводів позивачки щодо приналежності майна до спільного сумісного, доводить, що спірне майно придбане за його особисті кошти і є його особистим майном, позивачка, з огляду на низький рівень заробітку та необхідність нести витрати на утримання сина, не мала достатніх доходів для придбання спірного майна.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що оскаржене рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, підстав для його зміни або скасування не вбачає.
У судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник - адвокат Титор Р.М. підтримали доводи апеляційної скарги. ОСОБА_1 та її представники - адвокат Солошенко Л .Є., Скринник І.Х проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їхніх представників, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, вищевказаним вимогам закону оскаржене судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не перебуваючи у шлюбі між собою та в іншому шлюбі, постійно проживали разом, спільно вели домашнє господарство, мали взаємні права та обов'язки, підтримували сталі сімейні стосунки з жовтня 2008 року по 08 травня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 , про якого вони спільно піклувались та виховували (а.с. 8 том 1).
Матеріалами справи встановлено, що за час спільного проживання, а саме у листопаді 2009 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 73-76 том 1, а.с. 51-56 том 2).
07 липня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб зі ОСОБА_13 , після державної реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_1 (а.с. 196 том 1).
Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу (СК) України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно з вимогами статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (До глави 8 СК України віднесені статті з 60 до 74).
Відповідно до вимог статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (стаття 70 СК України).
Згідно з частинами 1,2 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Отже, положення статті 74 СК України поширюються на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин спільною сумісною власністю, предметом доказування є встановлення обставини ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність та доведеність підстав для задоволення вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, оскільки протягом періоду з жовтня 2008 року по 08 травня 2015 року між сторонами існували усталені відносини, притаманні подружжю, сторони виховували спільного сина, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків. Судом також правильно встановив факт набуття сторонами під час спільного проживання квартири АДРЕСА_1 .
Договір про інвестування в будівництво житла №1312-І від 02 березня 2009 року, був укладений ОСОБА_3 під час спільного проживання з ОСОБА_1 в інтересах сім'ї.
Доводи апеляційної скарги про низький рівень доходів позивачки на час набуття права власності на спірну квартиру висновків суду не спростовує, оскільки за змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На момент укладення договору інвестування в будівництво житла позивачка перебувала в стані вагітності, після народження сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом трьох років не мала доходів, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною (а.с. 15-18 том 1), що є поважною причиною відсутності самостійного заробітку. Твердження апеляційної скарги про те, що нерухомість придбана за особисті кошти відповідача достатніми доказами не підтверджено.
За змістом частин 1,5,6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Окрім вимоги про поділ між сторонами спільно нажитої квартири, ОСОБА_1 просила виділити їй у власність наступне майно:
холодильник «Самсунг» сірого кольору з системою «ноуфрост» вартістю 3000,00 грн; морозильну камеру «Кристал» білого кольору вартістю 2500,00грн; пральну машину «Вірпул» білого кольору вартістю 4000,00 грн; шафу-купе з дзеркалом, у верхньому лівому куті, якого розміщено гравіювання у вигляді квітів, вартістю 7000,00 грн; гарнітур дитячий салатно-молочного кольору, який складається з двоповерхового ліжка, шафи для одягу, сходинок з шухлядами, пеналу, комоду, шафи з полицями, письмового столу з відділом для комп'ютера, двох полиць, загальною вартістю 13000.00 грн, телевізор «Самсунг» вартістю 5000,00грн. автомобіль TOYOTA Corolla сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 180000 грн; гараж № АДРЕСА_2, вартістю 120000,00 грн.
Відповідачу ОСОБА_3 виділити: мікрохвильову піч «Самсунг» сірого кольору вартістю 1500 грн; чотирикамфорочну газову плиту «Гефест» білого кольору вартістю 3000 гри.; акрилову ванну білого кольору вартістю 2500 грн; рукомийник, вмонтований в тумбу білого кольору та дзеркалом з поличками вартістю 3000 грн; телевізор «Томсон» вартістю 2500 грн; музичний центр вартістю 1000,00грн; карнизи та штори вартістю 2000,00 грн; люстру в дитячу кімнату болотного кольору з біло - бежевими плафонами вартістю 800,00грн; диван вартістю 3000,00 грн.; карнизи та штори в спальню вартістю 1500.00 грн; люстра в спальню вартістю 1200,00 грн.; вхідні двері вартістю 3000.00 грн.; меблі вітальні вартістю 5000.00 грн.; міжкімнатні двері 5 шт. вартістю 3000.00 грн.; автомобіль КІА спортейдж сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 за 250000 грн; підвал площею 5 кв.м вартістю 10.000 грн.
В частині вимог про виділення у власність позивачки компенсації за автомобіль TOYOTA Corolla сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 180.000,00 гривень апеляційний суд з висновком місцевого суду не погоджується, з наступних підстав.
Поділу між сторонами підлягає спільно нажите майно наявне на час припинення ведення спільного господарства.
З матеріалів справи вбачається, що автомобіль TOYOTA Corola 1.6 G 1598, 2009 року випуску,15 липня 2010 року був зареєстрований за ОСОБА_3 22 червня 2013 року вказаний автомобіль був перереєстрований на іншого власника.
Тобто на дату припинення фактичних сімейних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - 08 травня 2015 року, автомобіль вже майже два роки належав іншому власнику, а тому до спільно нажитого майна, яке підлягає розподілу між сторонами включенню не підлягає.
Вимоги позивачки про розподіл між сторонами холодильника «Самсунг» сірого кольору з системою «ноуфрост» вартістю 3000 грн, морозильної камери «Кристал» білого кольору вартістю 2500 грн, пральної машини «Вірпул» білого кольору вартістю 4000 грн, шафи-купе з дзеркалом, у верхньому лівому куті якого розміщено гравіювання у вигляді квітів, вартістю 7000 грн, гарнітура дитячого салатно-молочного кольору, який складається з двоповерхового ліжка, шафи для одягу, сходинок з шухлядами, пеналу, комоду, шафи з полицями, письмового столу з відділом для комп'ютера, двох полиць, загальною вартістю 13000 грн, телевізора «Самсунг» вартістю 5000 грн, мікрохвильової печі «Самсунг» сірого кольору вартістю 1500 грн, чотирикамфорочної газової плити «Гефест» білого кольору вартістю 3000 грн, акрилової ванни білого кольору вартістю 2500 грн, рукомийника, вмонтованого в тумбу білого кольору та дзеркалом з поличками вартістю 3000 грн, телевізора «Томсон» вартістю 2500 грн, музичного центра вартістю 1000 грн, карниза та штор вартістю 2000 грн, люстри в дитячу кімнату болотного кольору з біло - бежевими плафонами вартістю 800 грн, дивана вартістю 3000 грн, карнизів та штори в спальню вартістю 1500 грн, люстри в спальню вартістю 1200 грн, вхідних дверей вартістю 3000 грн, меблів вітальні вартістю 5000 грн, міжкімнатні двері 5 шт. вартістю 3000 грн, як спільного сумісного майна, яке було набуто сторонами за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2008 року по 08 травня 2015 року задоволенню не підлягають, оскільки позивачка не надала суду належних допустимих доказів факту придбання зазначеного майна у вказаний період, його вартості, індивідуалізуючих відомостей про майно та доказів фактичної його наявності на час припинення спільного проживання сторін. Відповідач факт набуття під час спільного проживання переліченого вище майна заперечує.
За таких обставин, суд першої інстанції не мав підстав для визнання зазначеного майна спільним сумісним і таким, що підлягає розподілу між сторонами.
За змістом ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту набуття сторонами за час спільного проживання гаража № АДРЕСА_2, вартістю 120000 грн.
Наданий суду лист голови правління СМОГ ГБК «Харківський» від 28 березня 2016 року про вступ 01 жовтня 2009 року ОСОБА_3 до кооперативу та надання йому земельної ділянки під будівництво гаража не є доказом набуття відповідачем права власності на спірний двоповерховий гараж.
Докази придбання сторонами за час спільного проживання автомобіля КІА спортейдж сріблястого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 250000 грн, та підвалу площею 5м2 вартістю 10000 грн, в матеріалах справи також відсутні.
З огляду на встановлені обставини апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції визнання за позивачкою права власності на ? частину квартира АДРЕСА_1 , придбана на час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Проте апеляційний суд вважає необґрунтованим висновок місцевого суду про поділ іншого майна відповідно до позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні докази, які свідчать про належності зазначеного майна до спільного сумісного, нажитого сторонами за час проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу.
Відтак суд апеляційної інстанції визнає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову не відповідає в повній мірі матеріалам справи, ухвалене за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж, стягнення на її користь грошової компенсації вартості автомобіля TOYOTA Corola, виділення у власність позивачці холодильника «Самсунг» сірого кольору, морозильної камери «Кристал» білого кольору, пральної машини «Вірпул» білого кольору, шафи-купе з дзеркалом, гарнітура дитячого салатно-молочного кольору, телевізора «Самсунг». В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Відповідно до частин 1, 10, 13 статті 141 ЦПК України перерозподіл судових витрат має бути змінено наступним чином.
Немайнова позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволена судом першої інстанції, рішення в цій частині залишається без змін за наслідками апеляційного перегляду.
Майнові вимоги ОСОБА_1 задоволені на 44% від суми заявлених вимог. За подання позову до суду першої інстанції, який складається з однієї немайнової вимоги та майнових вимог на суму 594500 грн, підлягав сплаті на користь держави судовий збір у розмірі 6432,20 гривень (487,20 грн + 5945,00 грн).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 сплатив 9648,30 гривень судового збору за одну вимогу немайнового характеру та майнові вимоги (730,80 + 8917,50 гривень)
Позивачкою за подання позову до суду першої інстанції фактично сплачено судовий збір у розмірі 1218 грн, оплата іншої частини відстрочена до ухвалення рішення по суті спору.
З огляду на повне задоволення вимоги немайнового характеру та часткове (44%) задоволення майнових позовних вимог, за розгляд справи судом першої інстанції зі ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2615,60 гривень. Також з позивачки на користь відповідача на відшкодування судового збору за апеляційний перегляд справи підлягає стягненню 2705 гривень 70 копійок.
З огляду на відмову у задоволені вимоги немайнового характеру та часткове (56%) задоволення майнових позовних вимог, за розгляд справи судом першої інстанції з ОСОБА_3 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2598,40 гривень.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 15 серпня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж № АДРЕСА_2, в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості автомобіля TOYOTA Corola у розмірі 180.000,00 гривень в частині виділення позивачці майна: холодильника «Самсунг» сірого кольору, морозильної камери «Кристал» білого кольору, пральної машини «Вірпул» білого кольору, шафи-купе з дзеркалом, гарнітура дитячого салатно-молочного кольору, телевізора «Самсунг».
Ухвалити у цих частинах нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити за недоведеністю заявлених вимог.
В іншій частині рішення Зарічного районного суду міста Суми від 15 серпня 2019 року залишити без змін.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 серпня 2019 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2615,80 гривень, а з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2598,40 гривень.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування судового збору за апеляційний перегляд справи у розмірі 2705 гривень 70 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 25 листопада 2019 року.
Головуючий І.В.Орлов (суддя-доповідач)
Судді: Т.А.Левченко
С.Г.Хвостик