Номер провадження: 22-ц/813/966/19
Номер справи місцевого суду: 497/105/18
Головуючий у першій інстанції Кравцова А.В.
Доповідач Черевко П. М.
18.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черевка П.М.,
суддів - Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д.,
за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Болградського районного суду Одеської області від 28 березня 2018 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
23.01.2018 року ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 19.05.2014 року в сумі 15964,91 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, наступними обставинами, 19.05.2014 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 1200 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.
Однак, відповідач не виконує свої зобов'язання за договором зі своєчасного повернення коштів, внаслідок чого станом на 30.11.2017 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 15964,91 грн., з яких: 1199,73 грн. - заборгованість за кредитом; 13528,76 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 736,42 грн. - штраф (процентна складова), відповідно до умов договору, надавши суду докази на підтвердження своїх доводів.
Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 28.03.2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судове засідання, призначене на 07 листопада 2019 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, суд виходив з того, що початок спливу строків позовної давності пов'язано з визначеним пунктом 2.1.1.4.6 Умов, відповідно до якого виникає обов'язок позичальника повернути кредит, нараховані відсотки, пеню, суми винагороди, комісій в повному обсязі у випадку порушення Позичальником зобов'язань, визначених Умовами кредитування. При цьому, згідно з цим пунктом Умов кредитування, такий обов'язок у позичальника виникає на 91-й день з моменту такого порушення. За наявної заборгованості і, відповідно, відсутності підстав для пролонгації договору, відповідності строку дії карти строку дії Договору, 12 місяців, що визначено п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, не може бути прийнято в якості належного доказу складену в довільній формі надану позивачем довідку, згідно якої відповідачу було видано карту строком на 4 роки.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною 1 ст.634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому зазначеним кредитним договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ч.1 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст.598 ч.1, 599 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ч.ч.1, 2 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст.1049 ч.1 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Вимоги Банку про стягнення із позичальника заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 13528,76 грн. задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 14-154цс18 (постанова від 04.07.2018 року), відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, а також у постановах N 6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, N 6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, N 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, N 6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року про те, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.
У такому разі положення абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що звернення із позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
Відповідно до висновку Верховного Суду у справі № 14-154цс18 (постанова від 04.07.2018 року), якщо за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором заборгованість зазначена в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
За змістом ст.625 ч.2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги Банку про стягнення з відповідача нарахованої заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 13528,76 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань, які заявлені Банком з підстав ст.ст.526, 527, 530 та 1054 ЦК України, задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі повертав кредитні кошти та не сплачував передбачені зазначеним вище кредитним договором платежі, що призвело до виникнення перед банком заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Колегія суддів звертає увагу, на те, що надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, а саме, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Відповідно до висновку Верховного Суду у справі № 14-154цс18 (постанова від 04.07.2018 року), якщо за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором заборгованість зазначена в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Зважаючи на викладене, Банк, у встановленому законом порядку, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, не позбавлений права на отримання процентів за порушення грошового зобов'язання, а не у вигляді стягнення процентів та пені з підстав ст.ст.526, 527, 530 та 1054 ЦК України.
Зважаючи на те, що Банк не довів своїх вимог з підстав ст.ст.526, 527, 530 та 1054 ЦК України, відсутні підстави для ствердження про порушення прав та інтересів Банку, за захистом яких він звернувся до суду.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ст.376 ч.ч.1 п.п.1-4, 2 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Пунктом 6 ч.1 ст.264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Болградського районного суду Одеської області від 28 березня 2018 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресом АДРЕСА_1 : ІПН НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) - заборгованість за кредитом в сумі 1199,73 грн. та судові витрати в сумі 1762 грн. та 2628 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18.11.2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду П.М. Черевко
А.І. Дрішлюк
Р.Д. Громік