Номер провадження: 22-ц/813/4788/19
Номер справи місцевого суду: 520/16059/18
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
25.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дрішлюка А.І.,
Черевка П.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
25 жовтня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 06.03.2014р. року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 100 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Відповідач не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 09 жовтня 2018 року має заборгованість - 22 828,57 гривні.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк», а тому АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом та просило його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.
Справа розглянута за відсутності сторін.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 25 листопада 2019 року.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ті Умови та правила надання банківських послуг, відповідно до яких нараховано складові заборгованості розумів позичальник, підписуючи Анкету-заяву, так як вказані Умови не містять підпису відповідача ОСОБА_1 щодо ознайомлення із ними.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції і відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що при підписанні анкети-заяви сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору.
На підтвердження умов договору АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви ОСОБА_1 , витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують погодження сторонами умов кредитування.
Як вбачається з матеріалів справи, ані витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ані витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.
Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію. Заява не містить даних про умови кредитування.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Дана норма також закріплена у ст. 12 ЦПК України.
Також, при зверненні позивача до суду, останнім було надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 06 березня 2014 року.
Однак, наданий позивачем розрахунок заборгованості також не є документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві. У матеріалах справи відсутня довідка про встановлення кредитного ліміту по картковому рахунку, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, не доведено, що відповідачу дійсно відкрито картковий рахунок та отримана кредитна картка, не зазначено строк дії цієї кредитної картки, не доведено, що відповідач дійсно отримав на свій рахунок кредитний ліміт в сумі саме 1 100 гривень.
Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих сум боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу за наданим розрахунком заборгованості не є можливим.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач укладання чи не укладання кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, відсутність заборгованості не довів та проти наявності кредитних зобов'язань не заперечував також не можуть бути прийняті колегією суддів, як підстава для задоволення позовних вимог, так як відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину або відсутність заперечень з боку відповідача щодо наявності заборгованості при розгляді справи не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні спору про стягнення заборгованості по суті.
Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, колегія суддів приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг.
А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.
Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, оцінював надані обома сторонами докази щодо предмету спору у їх сукупності, ним надано правильну оцінку обставинам й доказам по справі у відповідності до вимог ст. 80 ЦПК України, а тому місцевий суд прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 25 листопада 2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дрішлюк
П.М.Черевко