25.11.19
22-ц/812/1619/19
Єдиний унікальний номер справи 483/184/19
Провадження № 22-ц/784/1619/19 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
іменем України
25 листопада 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І.,
із секретарем судового засідання -Андрієнко Л.Д.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника Міністерства оборони України - Саламатіна О.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Міністерства оборони України рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 04 липня 2019 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Казанлі Л.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до виконавчого комітету Очаківської міської ради та Міністерства оборони України, третя особа-служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно,
06 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка також представляє інтереси неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , пред'явили зазначений позов, який обґрунтовували наступним.
З 1996 року ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в Збройних Силах України.
У 2009 році їй та членам її сім'ї був виданий ордер на службове житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .
Протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 191 від 05 вересня 2018 року вказану квартиру було виключено з числа службового житла Міністерства оборони України в Очаківському гарнізоні.
Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради № 150 від 09 жовтня 2018 року квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових.
26 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Очаківської міської ради щодо передачі вищезазначеної квартири у та членам її сім'ї у їх приватну власність.
На підставі заяви позивача ОСОБА_1 про передачу квартири у приватну власність членам її сім'ї, 28 листопада 2018 року Очаківською міською радою видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_1 та членам її сім'ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у приватну власність в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 .
03 грудня 2019 року, позивач звернулася до державного реєстратора для вчинення реєстраційних дій щодо зазначеної квартири, та отримала рішення про відмову у вчиненні вказаних дій, оскільки спірна квартира зареєстрована за державою, в особі Міністерства оборони України.
Посилаючись на те, що відбувся фактичний перехід права власності на вказану квартиру від Міністерства оборони України до Очаківської міської ради, але остання не зареєструвала за собою права власності на квартиру, наявність реєстрації за попереднім власником позбавляє їх права здійснити реєстраційні дії щодо спірної квартири на своє ім'я, просила визнати за позивачами право власності на зазначену квартиру в рівних частках.
Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2019 року за клопотанням представника позивачів ОСОБА_2 замінено неналежного відповідача у справі - Очаківську міську раду, належним - Виконавчим комітетом Очаківської міської ради.
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду 1 інстанції, та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати, оскільки воно ухвалене без точного дотримання положень чинного законодавства та, з ігноруванням дійсних обставин справи, і прийняти постанову про відмову у позові.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі у законний спосіб набули статусу власників вищевказаної квартири, і той факт, що вони у передбачений строк не здійснили державної реєстрації права власності на спірну квартиру відповідно до свідоцтва про право власності на житло, не позбавляє їх права власності на спірну квартиру, яка в Державному реєстрі прав на нерухоме майно залишилася зареєстрованою за попереднім власником, тому позов підлягав задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не у повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими та незаконними.
За Конституцією України, ст. ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відмова від такого права є недійсною.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.
Оскаржуване рішення суду 1 інстанції ухвалено без точного дотримання положень чинного законодавства.
Вирішуючи спір, необхідне зауважити, що судове рішення, за загальним правилом, не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, установлених актами цивільного законодавства.
Особливості забезпечення житлом військовослужбовців визначені Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок) та Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців здійснюється, зокрема, шляхом надання службових жилих приміщень військовослужбовцям.
Згідно із пунктом 3.1 військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень.
Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що для включення (виключення) квартир до (із) числа службових на підставі наказу начальника гарнізону про визначення кількості службових жилих приміщень та жилих приміщень для постійного проживання в гарнізоні начальником гарнізону за погодженням з КЕВ (КЕЧ) району направляються листи до сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі їх створення) рад (відповідних державних адміністрацій) про включення (виключення) квартири до (із) числа службових.
До листа щодо виключення квартир із числа службових обов'язково додається відповідний протокол засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України.
Для виключення квартири з числа службових військовослужбовець чи особа, звільнена у запас (відставку), подає начальнику КЕВ (КЕЧ) району рапорт (заяву), підписаний (підписану) всіма повнолітніми членами сім'ї.
Обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в ЗС України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім'ї військовослужбовця з квартирного обліку.
Підготовка документів для розгляду на Комісії з контролю за розподілом жилого приміщення у гарнізонах Збройних Сил України питання виключення квартири з числа службових та надання її військовослужбовцю для постійного проживання здійснюється відповідно до вимог розділу IV цієї Інструкції.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Таким чином приватизація державного майна є одним із підстав набуття права власності на майно.
Особливостей передачі у власність громадянам України з числа військовослужбовців житлових приміщень на час отримання позивачами 07 травня 2018 року свідоцтва № 4183 Порядком та Інструкцією передбачено не було.
Порядок та підстави набуття громадянами України права власності на житлові приміщення державного житлового фонду передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон).
Частинами 1, 2 статті 1 цього Закону (тут і далі в редакції, яка була чинною на час отримання позивачами свідоцтва про право власності на житло) передбачено що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина 1 статті 2 Закону).
Згідно із частинами 1, 3, 7, 9 статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.
Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Порядок передачі житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні підприємств, установ чи організацій, у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом І інстанції, позивач з 1996 року є військовослужбовцем, має військове звання прапорщика та проходить військову службу в Збройних Силах України (а.с. 5-6). У 2009 році їй та членам її сім'ї був виданий ордер на службове житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16). Протоколом засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 191 від 05 вересня 2018 року вказану квартиру було виключено з числа службового житла Міністерства оборони України в Очаківському гарнізоні. Рішенням виконавчого комітету Очаківської міської ради № 150 від 09 жовтня 2018 року квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових (а.с. 34-35).
26 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до Очаківської міської ради щодо передачі вищезазначеної квартири до приватної власності на її підставі 28 листопада 2018 року Очаківською міською радою видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , згідно якого ОСОБА_1 та членам її сім'ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у приватну власність в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 33).
03 грудня 2019 року, позивач звернулася до державного реєстратора для вчинення реєстраційних дій щодо зазначеної квартири, та отримала рішення про відмову у вчиненні вказаних дій, з тих підстав, що спірна квартира зареєстрована за державою, в особі Міністерства оборони України (а.с. 22).
Звертаючись з позовом, позивачі зазначали, що наявність державної реєстрації права власності на спірну квартиру за попереднім власником Міністерством оборони України позбавляє їх права здійснити реєстраційні дії щодо спірної квартири на своє ім'я, право власності на яку вони отримали внаслідок приватизації, а тому просили визнати за ними право власності на зазначену квартиру в рівних частках.
Таким чином, позивачі вважали порушеним своє право саме через невчинення дій з державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набутого в результаті приватизації державного житлового фонду.
Згідно із частинами 1, 3 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
В силу ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, однак доказів того, що право ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спірне майно оспорюється чи не визнається позивачем - не надано.
Право вибору способу судового захисту, визначення кола відповідачів належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, статті 4, 5, 13 ЦПК України).
Суд, вирішуючи спір по суті визначається, чи є належним обраний позивачем спосіб захисту прав та чи є належним склад учасників справи.
При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права, звернення з позовом до неналежних відповідачів в певних випадках є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).
У справі, яка розглядається, спосіб захисту, обраний позивачами (визнання права власності на приватизовану квартиру, тоді як свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року не оспорюється, не скасовано і недійсним в установленому порядку не визнано) не є належним, бо суперечить вимогам закону щодо підстав набуття права власності, а також заявленим позивачами підставам позову, які пов'язуються ними з невчиненням реєстраційних дій щодо спірного майна, можливість та порядок оскарження яких передбачена законом, тому не дозволяє ефективно захистити їхні майнові права.
За такого в позові про визнання за позивачами права власності на майно (квартиру) необхідно відмовити через обрання ними неналежного способу захисту своїх прав та інтересів.
Стосовно доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо порушення норм діючого законодавства при приватизації спірної квартири, яка, на їх думку є державним майном (військовим майном), колегія суддів не бере до уваги, оскільки законність здійснення позивачами приватизації квартири та оформлення прав на неї (видача свідоцтва про право власності на житло) не були предметом даного спору.
Інші доводи апеляційної скарги про відсутність порушень прав позивачів з боку Міністерства оборони України є обґрунтованими, оскільки будь-яких вимог матеріально-правового характеру безпосередньо до цього відповідача не заявлено і аргументів щодо порушень прав позивачів з його боку не наведено.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначені вище висновки щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 4, 5 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 182, 392 ЦК України залишились поза доводами апеляційної скарги, але з врахуванням положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що встановлене неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду з постановленням нового рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.
Рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а тому в силу п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України його необхідно скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у позові.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, необхідно відповідно й провести розподіл судових витрат.
В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, порядок та розміри справляння судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Подана у справі позовна заява містить вимоги майнового характеру - визнання права власності за кожним із позивачів на частину квартири.
Пунктом 1 частини 1 ст. 4 Закону № 3674-VI передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами судовий збір справляється за ставкою 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
У 2019 році мінімальний розмір ставки судового збору за вимоги майнового характеру становить 768 грн. 40 коп.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Згідно звіту про оцінку майна від 28 січня 2019 року (а.с. 37-46) ринкова вартість об'єкту оцінки для цілей оподаткування - квартири АДРЕСА_1 становить 64 000 гривень, тобто вартість Ѕ її частини (розмір частки щодо права власності на яку заявлено позов кожним з позивачів) - 32 000 гривень.
У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом (частина 7 статті 6 Закону № 3674-VI).
За такого, кожен з позивачів при поданні позовної заяви зобов'язаний був сплатити по 768 гривень 40 копійок судового збору, однак, судовий збір сплачено лише ОСОБА_1 в розмірі 768 гривень 40 копіойк. (а.с. 1).
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що інший відповідач судовий збір не сплатила і не вирішив це питання при ухваленні рішення по справі.
Оскільки в позові, відмовлено слід достягнути несплачений до суду першої інстанції судовий збір на користь держави: з ОСОБА_3 768 гривень 40 копійок, яка також представляє інтереси неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 липня 2019 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до виконавчого комітету Очаківської міської ради та Міністерства оборони України, третя особа: служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно- відмовити.
Стягнути судовий збір в дохід держави за подання позовної заяви з ОСОБА_3 - 768 гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий П.П. Лисенко
Судді: О.І. Галущенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.