Номер провадження: 11-кп/813/1490/19
Номер справи місцевого суду: 521/3549/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Малиновського районного суду м. Одеси, від 05 серпня 2019 року, у кримінальному провадженні № 12019160470000151, внесеному до ЄРДР 13.01.2019 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Вапнярка, Томашпільського району, Вінницької області, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ), обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України -
встановив:
Зміст оскарженого судового рішення та фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції.
Оскарженим вироком суду, ОСОБА_7 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Під вартою знаходиться з моменту його фактичного затримання, а саме з 25.01.2019 року.
Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 суму понесених нею витрат на правову допомогу у сумі 10800 грн.
Відповідно до оскаржуваного вироку, 12.01.2019 о 17 годині 17 хвилин, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT LAGUNA», д/н НОМЕР_1 (польської реєстрації), рухався в темний час доби по асфальтованому, мокрому дорожньому покриттю вулиці Маршала Малиновського, з боку вулиці Єфімова у напрямку вулиці Івана та Юрія Лип в Малиновському районі міста Одеси, у лівій смузі свого напрямку руху, зі швидкістю 43,8 км/год.
Наближаючись до розташованого напроти будинку № 55 по вулиці Маршала Малиновського нерегульованого пішохідного переходу, світлофором із горизонтальним розміщенням сигналів, що працював у режимі жовтого миготіння, частково затертою червоно-білою дорожньою розміткою 1.14.3 «зебра», водій ОСОБА_7 не переконався, що на пішохідному переході знаходиться пішохід похилого віку, не зменшив швидкість руху керованого транспортного засобу аж до його зупинки, не дав дорогу пішоходу ОСОБА_10 , який маючи перевагу у русі перетинав проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, рухаючись у темпі повільного кроку, з правого боку ліворуч за ходом руху автомобіля та пройшов по дорозі не менше чотирьох метрів і, як наслідок, допустив наїзд на пішохода, під час якого відбулося закидання тіла ОСОБА_10 на капот та переднє вітрове скло автомобіля «RENAULT LAGUNA», д/н НОМЕР_2 , ближче до правого борту, з наступним падінням потерпілого на дорожнє покриття. В результаті ДТП пішоходу ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у причинному зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 о 21.30 годині у КУ «МКЛ-1» міста Одеси.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вважає вирок суду необґрунтованим в частині призначення обвинуваченому покарання.
Захисник в апеляційній скарзі вказує на те, що суд, при призначенні виду та міри покарання, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, обставини при яких був вчинений злочин, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, повне визнання вини обвинуваченим та щире каяття.
Враховуючи наведене, захисник вважає покарання призначене обвинуваченому занадто суворим та просить змінити вирок суду першої інстанції, та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України без ізоляції від суспільства.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу з указаних в ній мотивів.
Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду, як і в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у вчиненні злочину визнав повністю. У скоєному щиро кається. Додав, що критично оцінює свої дії, з приводу вчиненого шкодує.
Прокурор доводи апеляційної скарги заперечував, вирок суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим, просив залишити його без зміни.
Мотиви апеляційного суду.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину, що йому інкримінується, суд першої інстанції послався у вироку на його показання, у яких він повністю визнав свою вину та підтвердив фактичні обставини справи, наведені у обвинувальному акті.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за погодженням зі сторонами судового розгляду, суд першої інстанції визнав за недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються та обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_7 по ч. 2 ст. 286 КК України, за ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
В апеляційній скарзі захисником не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину за встановлених і викладених у вироку обставин та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286КК України, а тому вирок в цій частині відповідно до положень ч 1 ст. 404 КПК України не переглядається в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної норми кримінального закону, зазначив, що враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, його вік та соціальне положення, характер, обставини вчиненого злочину.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно з положеннями ст. 66 КК України, суд першої інстанції визнав щире каяття, повне визнання своєї вини у скоєному правопорушенні.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, з числа передбачених ст. 67 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
Апеляційний суд вважає, що у конкретних обставинах даної справи суд першої інстанції повністю дотримався наведених вимог закону, врахував всі пом'якшуючі обставини, які відповідно до закону належало врахувати, та визначив покарання співмірне вчиненому злочину й особі обвинуваченого у межах санкцій норми і дискрецій суду.
Про таку співмірність свідчить і позиція представника потерпілої, який вважав за можливе призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді позбавлення волі.
Обставини, на які послався захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, як на підстави для призначення покарання без ізоляції обвинуваченого ОСОБА_7 від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України, зокрема що обвинувачений раніше не судимий, повністю визнав себе винним, щиро розкаявся, були взяті до уваги судом першої інстанції при призначенні покарання. Тому підстав вважати їх обставинами, що можуть бути повторно застосовані для зменшення розміру покарання, або для звільнення від відбування покарання, апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на обставини, встановлені судом та підтверджені в суді апеляційної інстанції, враховуючи принцип індивідуалізації покарання, відношення до скоєного, апеляційний суд вважає неможливим виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, із звільненням його на підставі ст. 75 КК України.
Слід зазначити, що суд першої інстанції врахував всі пом'якшуючі обставини, в тому числі і ті, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, і призначив обвинуваченому ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.2 ст. 286 КК України, яке на думку апеляційного суду в повній мірі відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого, є справедливим, достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
З матеріалів кримінального провадження не вбачається обставин, які можуть свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність, в зв'язку з чим апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що необхідне залишити оскаржений вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси, від 05 серпня 2019 року, стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_7 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4