Номер провадження: 22-ц/813/1906/19
Номер справи місцевого суду: 523/4899/16-ц
Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.
Доповідач Цюра Т. В.
14.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди
У квітні 2016 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просила суд постановити рішення, яким майно, набуте з відповідачем поділити наступним чином: виділити позивачу на праві приватної власності автомобіль марки «КІА PICANTO» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 140000 гривень, а відповідачу виділити на праві приватної власності автомобіль «ALFA ROMEO», 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 20000 гривень, автомобіль «MITSUBISHI MINICAB» 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 25 000 гривень, а також двигун до автомобіля «КІА PICANTO», вартістю 25 000 гривень та стягнути з відповідача судові витрати.
У листопаді 2017 року, ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь 5000 грн., відшкодування моральної шкоди та 87500 грн. відшкодування матеріальної шкоди (Том І: а.с. 165 - 168).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, та у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 - залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість висновків суду у цій частині, оскільки, згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 30.04.2013 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси було розірвано шлюб між сторонами.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.08.2015 року було скасовано рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 13.07.2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, та прийнято нове рішення, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальну долю автомобіля «КІА PICANTO» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого на ім'я ОСОБА_1 , інша Ѕ ідеальної долі вищевказаного автомобіля залишена у власності ОСОБА_1 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 25.08.2015 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходи з того, що
задоволення вимог позивачки у заявленому варіанті щодо врахування вартості іншого майна для залишення автомобіля в особистій власності, фактично змінило б рішення суду про поділ майна подружжя, яке набрало законної сили, а з іншими вимогами про поділ майна, а саме автомобіля «ALFA ROMEO», автомобіля «MITSUBISHI MINICAB», а також двигуна до автомобіля «КІА PICANTO», зокрема визнання права на частку чи стягнення компенсації, позивачка не зверталась.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням апеляційного суду від 25.08.2015 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року залишено без змін, визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальну долю автомобіля «КІА PICANTO» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої на ім'я ОСОБА_1 , інша Ѕ ідеальної долі вищевказаного автомобіля залишена у власності ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1. ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і - за її межами.
Таким чином, вже є рішення суду, яке набрало законної сили та яким розглянуто питання щодо поділу сумісного майна подружжя, а саме автомобіля «КІА PICANTO» 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
При цьому, як встановлено судом, з іншими вимогами про поділ майна, а саме автомобіля «ALFA ROMEO», 1986 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 20000 гривень, автомобіля «MITSUBISHI MINICAB» 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 25 000 гривень, а також двигуна до автомобіля «КІА PICANTO», вартістю 25 000 гривень, зокрема визнання права на частку чи стягнення компенсації, ОСОБА_1 не зверталась.
Апеляційний суд також погоджується із висновком районного суду, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права шляхом врахування вартості іншого майна при розгляді іншої справи змінить судове рішення, яке набрало законної сили, що є недопустимим.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права є безпідставними і зводяться до незгоди ОСОБА_1 із судовим рішенням у справі, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальну долю автомашини «КІА PICANTO» 2007 року випуску та інша Ѕ ідеальної долі вищевказаного автомобіля залишена у її власності, а також до намагання переглянути ухвалені у інших справах судові рішення у спосіб, не передбачений законом.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що викладені аргументи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки місцевим судом під час розгляду справи всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22.11.2019 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда