Справа № 136/1080/17
Провадження № 22-ц/801/2144/2019
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Рибчинський В. П.
20 листопада 2019 рокуСправа № 136/1080/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача: Рибчинського В.П.,
суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Топольської В.О., ОСОБА_3 та його представника - адвоката Путіліна Є.В., представника ОСОБА_2 - адвоката Воронцової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Липовецькогор районного суду Вінницької області від 09 липня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про визнання недійсним державного акту, визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 0,19 га, що включає земельну ділянку розміром 0,8 га по АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_4 (без встановлення меж), суміжними землевласниками якої є ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (
АДРЕСА_3). Прохід до її земельної ділянки здійснюється через земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (далі - відповідачі), при цьому іншого проходу до земельної ділянки позивач не має. З весни 2017 року відповідачі чинять позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою, оскільки не дають їй можливості пройти до неї та обробити її.
Для встановлення меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, вона звернулась до Турбівської селищної ради з проханням створити комісію по обстеженню земельної ділянки. Вказане звернення селищна рада залишила без реагування, що стало приводом для звернення позивача до суду із зазначеним позовом, оскільки поновити свої права в інший спосіб, як судовий, позивач не може.
Зважаючи на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог просила,
- зобов'язати Турбівську селищну раду забезпечити присутність спеціаліста - землевпорядника селищної ради по обстеженню земельної ділянки розміром 0,11 га за адресою: АДРЕСА_4 , що межує з суміжними землекористувачами - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), для встановлення та погодження меж земельної ділянки та закріплення її меж в натурі межовими знаками із суміжними землекористувачами землевпорядною організацією;
- усунути ОСОБА_4 перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою площею 0,11 га за адресою: АДРЕСА_4 , яка межує з земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , шляхом заборони відповідачам здійснювати будь-які дії щодо доступу, обробки та обслуговування спірної земельної ділянки.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 15.03.2018 року залишено без розгляду позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про зобов'язання вчинити дії та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, в частині вимоги про зобов'язання Турбівської селищної ради забезпечити присутність спеціаліста - землевпорядника селищної ради по обстеженню земельної ділянки розміром 0,11 га за адресою: АДРЕСА_4 , що межує з суміжними землекористувачами - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), для встановлення та погодження меж земельної ділянки та закріплення її меж в натурі межовими знаками із суміжними землекористувачами землевпорядною організацією.
Відповідачі за вказаним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , звернулися до суду із зустрічним позовом (т.1 а.с. 76-79) до ОСОБА_4 , Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про визнання недійсним Державного акту серії ВН № 01854 від 27.02.1997 року на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,19 га, яка розташована в смт. Турбів Липовецького району Вінницької області.
Зустрічний позов мотивували тим, що державний акт виданий на ім'я ОСОБА_4 з грубим порушенням вимог ст. 116, 118, 121 ЗК України, а також Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 року № 28 "Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)", оскільки виданий без виготовлення технічної документації, яка передбачає встановлення і погодження меж з суміжними землекористувачами/землевласниками ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 межі земельної ділянки не погоджували), а також не був затверджений органом місцевого самоврядування, що є обов'язковим згідно ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Приватизація ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,19 га суперечить приписам статті 121 ЗК України, яка встановлює граничні норми для безоплатної приватизації, зокрема для будівництва та обслуговування житлового будинку - не більше 0,15 га. Вказані обставини є підставою для визнання державного акту недійсним.
Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 15.08.2017 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву, яку об'єднано в одне провадження з первісним позовом, з присвоєнням справі одного реєстраційного № 136/1080/17.
02.11.2017 року суд прийняв до розгляду заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 02.11.2017 року (т.1 а.с. 164-167), якою вимоги за зустрічним позовом доповнені вимогою:
- визнати незаконним та скасувати рішення 10 сесії 22 скликання Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області від 04.02.1997 року в частині передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,19 га по АДРЕСА_4 .
Обґрунтовуючи заявлену вимогу відповідачі зазначили, що з 1953 року в користуванні ОСОБА_6 (матір ОСОБА_3 ) перебувала земельна ділянка площею 0,19 га (під городом - 0,11 га, під двором - 0,03 га, під жилими будівлями - 0,05 га), а у ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка площею 0,19 га (під городом - 0,12 га, під двором - 0,02 га, під будівлями - 0,05 га), що підтверджується виписки із погосподарських книг Турбівської селищної ради. За життя ОСОБА_6 отримала на своє ім'я Державний акт серії ВН № 02942 від 15.06.1998 року на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,15 га. Після смерті ОСОБА_6 спадщину за заповітом прийняв ОСОБА_3 , який 17.10.2001 року отримав Свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстровано в реєстрі за № 1105). На підставі рішення 7 сесії 22 скликання Турбівської селищної ради від 26.01.1996 року ОСОБА_2 отримав Державний акт серії ВН №02948 від 28.11.1997 року на право приватної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,15 га, що розташована на території смт. Турбів (Турбівської селищної ради), з яких: рілля - 0,09 га, багаторічні насадження - 0,03 га, під будівлями - 0,03 га. Відповідачі вважають, що земельна ділянка площею 0,11 га по АДРЕСА_4 , яка була приватизована ОСОБА_4 в лютому 1997 році, є продовженням їх земельних ділянок, підтвердженням чого є розміри зовнішніх меж, які вказані в план-схемах державних актів. Згоди на вилучення їх земельних ділянок відповідачі не надавали, у зв'язку з чим вважають, що рішення органу місцевого самоврядування про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,11 га по АДРЕСА_4 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Липовецькогор районного суду Вінницької області від 09 липня 2019 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено у повному обсязі.
Зазначені рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову обґрунтовано тим, що права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оскаржуваними рішенням та державним актом не порушені.
Не погодившись з таким рішенням в цій частині ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема неповне з'ясування всіх обставин справи, просив рішення Липовецькогор районного суду Вінницької області від 09 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_4 порушує права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шляхом використання належних їм земельних ділянок для проходу та проїзду до належної їй земельної ділянки, при цьому вказував на порушення які були допущені при прийнятті оскаржуваних рішення та державного акту.
Рішення Липовецькогор районного суду Вінницької області від 09 липня 2019 року оскаржується лише в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, а тому, у відповідності до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в іншій частині не перевіряється.
01 жовтня 2019 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4 на подану апеляційну скаргу, в якому остання заперечила викладене в апеляційній скарзі, зазначивши, що оскаржуваними рішенням та державним актом не порушені права позивачів по зустрічному позову, при цьому ними було пропущено строки позовної давності.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 04.02.1997 року 10 сесія 22 скликання Турбівської селищної Ради народних депутатів Липовецького району Вінницької області розглянула заяви жителів смт. Турбів про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки і передала ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,19 га по АДРЕСА_4 .
З вказаного рішення Турбівської селищної ради вбачається, що воно прийняте на підставі заяв жителів смт. Турбів.
На час прийняття рішення, відповідно до статті 17 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, земельна ділянка могла передаватись у власність лише на підставі заяви громадянина та матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації тощо).
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 та земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 між собою не перетинаються та не накладаються одна на одну, а тому права та інтереси ОСОБА_3 не порушуються.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Разом з тим, право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов'язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.
Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.
Право на оскарження рішення (індивідуального акту) органу місцевого самоврядування надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо особа не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим відповідним позовом.
З'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 пояснив, що рішенням про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 його права ніяким чином порушені не були, однак йому не подобається, що для обробітку земельної ділянки ОСОБА_4 на тракторі, який є у її власності, їздить через його подвір'я та город.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Путілін Є.В. пояснив, що його довіритель вважає, що прийнятим рішенням Турбівської селищної ради від 04.02.1997 року № 10-22 про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 порушуються його права, оскільки виділену земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вважають продовженням своїх земельних ділянок, оскільки як вбачається із виписок з погосподарських книг по господарствах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рахувалось 0,20 га. Ними було приватизовано по 0,15 га, однак іншу частину у них ніхто не вилучав. Крім того, надаючи ОСОБА_4 у власність земельну ділянку, до якої проїзд можливий лише через ділянку ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 , селищна рада порушила їх права як землекористувачів. Крім того з ними не погоджена межа земельної ділянки при видачі державного акту ОСОБА_4 .
Колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_3 та його представника - адвоката Путіліна Є.В. про те, що були порушені права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки згідно висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.01.2019 року № 438 (т.2 а.с. 205-237), земельна ділянка кадастровий номер 0522255500:01:003:1899 (домоволодіння АДРЕСА_2 ), яка перебуває у власності ОСОБА_3 , відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянок в натурі (на місцевості), не перетинається із земельною ділянкою кадастровий номер 0522255500:01:003:1876, що розташована по АДРЕСА_2 , яка перебуває у власності ОСОБА_4 . Між земельними ділянками кадастровий номер 0522255500:01:003:1899, яка належить ОСОБА_3 , кадастровий номер 0522255500:01:003:1665, яка належить ОСОБА_2 , а також кадастровий номер 0522255500:01:003:1876, яка належить ОСОБА_4 , накладення відсутнє (т.2 а.с. 213 на звороті).
Підписання акту погодження меж самостійного значення не має і воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Таким чином, відсутність в Акті прийому - передачі межових знаків на зберігання від 24.10.2017 року підписів власників/користувачів суміжних земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щодо погодження меж земельної ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:003:1876, з урахуванням обставин встановлених у висновку експерта (земельні ділянки не накладаються і не перетинаються), не свідчить про порушення прав та інтересів позивача за зустрічним позовом.
Крім того до отримання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,11 га, даною земельної ділянкою користувалась її мати. В загальному мати та позивач ОСОБА_4 користуються земельною ділянкою більше 30 років. Разом з тим сама по собі відсутність проїзду до земельної ділянки ОСОБА_4 не свідчить про порушення прав позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , оскільки вона межує з земельними ділянками як ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , так і з земелями держаної власності (в користуванні Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»), землями Турбівської селищної ради.
Про те, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувало у користуванні 0,20 га не підтверджується жодним доказом.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки вимоги не породжують правових наслідків для позивача у зустрічному позові. Також районний суд вірно зазначив, що індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 25 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
Т.О. Денишенко