Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3318/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
без виклику сторін
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", м.Київ
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м.Харків
про стягнення 3107,20 грн.
15.10.2019 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" (01032, м.Київ, вул.Саксаганського,70-А, код ЄДРПОУ 20033533) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м.Харків, вул.Донця-Захаржевського,6/8, код ЄДРПОУ 30035289) про відшкодування шкоди, в порядку ст.27 Закону України "Про страхове відшкодування" та ст.993 ЦК України, у розмірі 3107,20 грн., а також просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1921,00 грн. Позивач просить суд розглянути даний спір в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановивши відповідачу згідно з вимогами ч.1 ст.251 ГПК України строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали на подання до суду відзиву на позов; та роз'яснивши сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву (заперечень на відповідь на відзив), а також неподання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою, розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами та в межах строків, встановлених статтею 252 ГПК України.
Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подав, відзив на позов не надав.
Відповідач отримав вищезазначену ухвалу суду 23.10.2019 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
11.05.2018 року між ПрАТ «СК «Уніка» та ОСОБА_1 був укладений Договір добровільного страхування №032001/4610/0000002 (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування транспортного засобу «RAVON R2», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль).
12.04.2019 року у м.Харкові по вул.Новгородській,4-А відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «AUDI ALLROAD», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . під керуванням водія ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Дзержинського районного суду міста Харків від 25.06.2019 року №638/7663/19 вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху України.
Відповідно до рахунку фактури №ЗиФ0997651 від 07.05.2019 року вартість відновлюваного ремонту склала 6618,35 грн.
У відповідності до умов Договору страхування, ПрАТ «СК «Уніка», на підставі страхового Акту, здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 5107,20 грн. шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок ПАТ «Завод Фрунзе», що підтверджується платіжним дорученням №088917 від 24.05.2019 року.
Відповідно до п.3 ст.20 Закону України «Про страхування», при настанні страхового випадку Страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається умовами договору.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових випини визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховикам у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У цій же ж статті зазначено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Отже, сума страхового відшкодування становить собою суму завданих Страхувальнику збитків за мінусом франшизи, розмір якої встановлюється у договорі страхування.
Умовами Договору страхування передбачено франшизу в розмірі 1511,15 грн.
Позивачем надано розрахунок страхового відшкодування:
вартість ремонту 6618,35 грн. - франшиза 1511,15 грн. = 5107,20 грн.
Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як зазначає Верховний Суд України в листі від 19.07.2011 року, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок нього страховик виступає замість потерпілого.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013 року.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована в АТ «СК «МЕГА-ГАРАНТ» за полісом АМ/005250971 (страхова сума по майну 100000,00 грн., франшиза 2000,00грн.), згідно Розширеної Довідки УПП та Централізованої бази МТСБУ (Програмний комплекс «Централізована база даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (ЦБ МТСБУ) впроваджується в Моторному (транспортному) страховому Бюро України (МТСБУ) та в страхових компаніях - членах МТСБУ. Метою розробки та впровадження ЦБ МТСБУ є забезпечення виконання Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ)». А саме, забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. ЦБ МТСБУ призначена для здійснення обліку інформації про договори ОСЦПВВНТЗ та справи по врегулюванню страхових подій за цими договорами, а також централізованого ведення нормативно-довідкової інформації щодо здійснення ОСЦПВВНТЗ).
Відповідно до ст.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Ст.9.1. Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до ст.9.2. Закону розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.
Згідно з ст.12.1. Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Ст.22 Закону визначає. що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Згідно з ст.36.2 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка мас право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Позивачем надано розрахунок за зобов'язанням відповідача за полісом ОСЦПВВНТЗ:
страхове відшкодування - франшиза за полісом ОСЦПВВНТЗ = 5107,20 грн.-2000,00 грн. = 3107,20 грн.
З відповідною заявою про відшкодування витрат в порядку Суброгаії та на умовах ст.35 Закону, позивач звернувся до відповідача 04.06.2019 року (заява №25171, вих.№3423).
16.08.2019 року на адресу ПрАТ «СК «УНІКА» надійшов лист-відмова у виплаті страхового відшкодування (вх.№7593). Відмову у виплаті вмотивовано ст.380 Митного кодексу України від 13.03.2012 року.
ПрАТ «СК «УНІКА» не погодилося з цією відмовою та звернулося до суду.
Суд бере до уваги правову позицію, викладену в Постанові Верховного суду у справі №910/14693/17 від 08.04.2019 року:
«Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобам, механізмом іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто, володільцем об'єкта використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє транспортним засобом.
Посилання на не правильне застосування судами попередніх інстанцій частини 4 статті 380 МК України Верховний Суд вважає необґрунтованим та зазначає, що порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування".
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами, тобто, до страхової особи винної у скоєнні ДТП.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.
Статтею 999 Цивільного кодексу України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч.2 ст.7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
Згідно із пунктом 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV від 01 липня 2004 року (надалі - Закон №1961-IV), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Підставами виникнення регресного зобов'язання є:
1) виконання боржником свого обов'язку перед кредитором;
2) виконання обов'язку за третю особу.
Відповідно до п. "в" 4.38.1.1. ст.38 Закону, страховик після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Відповідно до статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з статтею 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України.
Отже, дослідивши докази, надані позивачем в обґрунтування позову, суд вважає їх достовірними та вірогідними. Відповідачем доказів на спростування позовних вимог не надано.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню страхового відшкодування, суд вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги щодо його стягнення законними, такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.129 ГПК України, відповідно до якої, судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 76-80, 86, 129, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (адреса: 61057, м.Харків, вул.Донця-Захаржевського, буд.6/8; код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (адреса: 01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 70-А; код ЄДРПОУ 20033533; п/р UA НОМЕР_3 в АТ "Райффайзен банк Аваль", МФО 380805) 3107,20 грн. виплаченого страхового відшкодування, 1921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "25" листопада 2019 р.
Суддя К.В. Аріт