36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
12.11.19 року Справа № 917/1194/19
Суддя Білоусов С. М. при секретарі судового засідання Мацко О.В., розглянувши матеріали
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит", юридична адреса: вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 09807856, поштова адреса: вул. Дегтярівська, 48, м. Київ, 04112
до Приватного підприємства "Оріол-Ойл", провулок Лісний, буд. 12, с. Копили, Полтавський район, Полтавська область, 38761, код ЄДРПОУ 38223185
про стягнення грошових коштів
15.07.2019 р. до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява від Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Приватного підприємтства "Оріол - Ойл" про стягнення грошових коштів у сумі 409 921, 33 грн.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 17.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 08.08.19 року на 11:00.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.08.2019 р. відкладено підготовче засідання на 05.09.2019 року на 10:30.
У зв'язку з лікарняним судді Білоусова С.М. розгляд справи 05.09.2019 р. не відбувся.
Враховуючи закінчення перебування судді Білоусова С.М. на лікарняному ухвалою від 19.09.2019 року призначено підготовче засіданні у справі на 10.10.2019 року на 10:45.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 917/1194/19 та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.11.2019 року на 10:00.
Приватне підприємство "Оріол-Ойл" у відзиві на позовну заяву № 09/09/19-1 від 04.09.2019 року (вх. № 9412 від 05.09.2019 року) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та не обґрунтованістю.
Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси і кредит" у відповіді на відзив № 083-3-4356/19 від 30.09.2019 р. (вх. № 10778 від 07.10.2019 р.) вказує на те, що заперечення відповідача у відзиві слід відхилити.
Представники сторін в судове засідання 12.11.2019 року не з'явилися.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
02.10.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (позивач, банк, орендодавець) та Приватним підприємством "Оріол-Ойл" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № б/н (договір оренди).
Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору орендодавець передав у строкове платне користування нежитлові приміщення та споруди з обладнанням, що розташовані за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Копили, пров. Лісний, буд 12, загальною площею - 2047,1 кв.м. (згідно переліку - Додаток №1 до Договору оренди) та належить орендодавцю на праві власності на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 08.02.2011 року по справі № 4/1 (об'єкт оренди).
Факт передачі від орендодавця орендарю нерухомого майна підтверджується актом прийому-передачі нерухомого майна від 02.10.2015 року.
Відповідно до п. 5.6. договору орендар сплачує орендну плату щомісячно; шляхом попередньої оплати, в термін до 5 (п'ятого) числа поточного місяця, наступного за звітним, у розмірі, визначеному у п. 5.2. та 5.3. Договору оренди.
Згідно п. 5.7. договору в оренди плату не входять, а відшкодовуються орендарем на підставі наданих рахунків, а саме: комунальні послуги (вартість спожитої електроенергії, газу), інші послуги (вивіз сміття, послуги охорони, тощо).
Також, п. 5.11. договору передбачено відшкодування орендарем орендодавцю плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт оренди.
Згідно з п. 8.1.2 договору орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату та здійснювати інші платежі у відповідності до розділу 5 Договору оренди.
Позивач у позові зазначає, що 29 березня 2018 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтервудтрейд" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого було відчуження об'єкту оренди.
Тому починаючи з 29.03.2018 р. позивач вже не є орендодавцем за договором оренди, а у відповідача залишилась заборгованість по орендній платі, податку на землю та оплата за спожиту електроенергію перед ним, яка не погашена.
Як вказує позивач у своїй позовній заяві станом на 01.01.2019 р. у відповідача існує заборгованість за простроченою орендною платою та не відшкодованими витратами за спожиту електроенергію та плати за землю, яка складається з:
- суми простроченої орендної плати за період з 01 червня 2017 р. по 28 березня 2018 р. становить - 91 545,36 грн.;
- суми не відшкодованих витрат за спожиту електроенергію становить - 204 681,99 грн.;
- суми не відшкодованої плати за землю з червня 2017 р. по 28 березня 2018 р. становить - 61 776,46 грн.
У зв'язку з не сплатою відповідачем орендної плати, позивач надіслав вимогу від 06.02.2019 р. за № 083-3-519/19 про погашення заборгованості. Також до вимоги були повторно направлені відповідні рахунки-фактури за період з червня 2017 р. по березень 2018 року включно.
Оскільки відповідач не сплатив вищевказану заборгованість в строк вказаний у вимозі, позивач буз змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення 409 921,33 грн. заборгованості, а саме:
- 91 545,36 грн. простроченої орендної плати за період з 01 червня 2017 р. по 28 березня 2018 р.;
- 204 681,99 грн. витрат за спожиту електроенергію;
- 61 776,46 грн. плати за землю з червня 2017 р. по 28 березня 2018 р.;
- 10 906,10 грн. 3% річних від простроченої суми заборгованості;
- 35 851,29 грн. індекс інфляції на прострочену суми заборгованості;
- 5 160,13 грн. пеня за невиконання зобов'язань.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Стаття 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди державного майна, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5глави 30 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог договору оренди відповідачем було прийнято орендоване приміщення, а саме: приміщення та споруди з обладнанням, що розташовані за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Копили, пров. Лісний, буд 12, загальною площею - 2047,1 кв. м.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
З огляду на викладені норми, у орендаря, у зв'язку з укладенням Договору та прийняттям в користування об'єкту оренди виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за весь час користування об'єктом оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 795 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частини перша, третя).
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що договір оренди припинений, а тому борг за договором відсутній.
На підтвердження зазначеного відповідач надав повідомлення за вих. № 26/12/16-1 від 06.12.2016 року, в якому повідомив позивача про припинення договору оренди нерухомого майна б/н від 02.10.2015 року з 01.01.2017 року.
Позивач даний факт у відповіді на відзив заперечує та зазначає, що дане повідомлення не отримував.
Однак суд заперечення не приймає, оскільки позивач отримав дане повідомлення про що мається штапм та підпис документознавця банку (а.с. 126).
У відповідності до пункту п. 12.7. договору сторони домовились, що в разі відсутності протягом 20 днів до дати закінчення договору письмового повідомлення про припинення договору від будь-якої із сторін, то термін дії договору продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.
Оскільки, зазначеним вище листом відповідач просив припинити договір, у суду наявні підстави вважати, що спірний договір оренди був розірваний. А тому заборгованість про яку вказує позивач у своїй позовній заяві за прострочену орендну плату за період з 01 червня 2017 р. по 28 березня 2018 р., не відшкодовані витрати за спожиту електроенергію та плату за землю не має жодного відношення до договору оренди б/н від 02.10.2015 року.
Позивач також обґрунтовує свою позицію щодо того, що договір оренди пролонгований, так як відповідач й надалі сплачував рахунки по договору.
Однак суд зазначає, що з платіжних доручень, які надані до відповіді на відзив не зрозуміло що за рахунки оплачувались відповідачем, оскільки вони до суду не надавалися. А тому вважати їх належним доказом у суду не має підстав.
Також на підтвердження позиції позивача у відповіді на відзив вказано, що відповідно до п. 3.1 договору оренди датами фактичного прийняття об'єкту в оренду орендарем і повернення його Орендодавцю вважаються дати підписання сторонами відповідних актів прийму-передачі.
Згідно п. 3.5. договору оренди орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю у складі й технічному стані, що відповідають характеристикам об'єкта оренди вказаним в Додатку №2 до Договору оренди та його призначенню, протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту закінчення строку оренди об'єкта оренди за цим Договором або з моменту розірвання цього Договору, та в інших випадках, визначених цим Договір.
Як зазначає позивач, відповідач акт приймання-передачі об'єкту оренди не надавав, майно позивачу не повернув, а, отже вважає, що відповідач продовжував користуватись об'єктом оренди протягом всього строку дії Договору оренди, за які стягується заборгованість.
Суд, врахувавши доводи позивача, дійшов висновку, що вони не доведені, оскільки з умов договору випливає, що у разі направлення письмового повідомлення про припинення договору, договір припиняє свою дію.
Крім того, позивачем не доведено факт порушення умов договору оренди, оскільки не надано доказів, що вказана у позові заборгованість існувала до моменту його припинення.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, принцип свободи договору, наявність заперечень відповідача щодо наявної заборгованості по договору оренди за період з 01 червня 2017 року по 28 березень 2018 року та нарахуванню штрафних санкцій та встановивши, відсутність доказів порушення відповідачем умов договору оренди, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати (6145,00 грн. судового збору, сплаченого позивачем за подання даної позовної заяви), в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача - публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси і кредит" .
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд,-
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Копію рішення направити сторонам по справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 22.11.2019 року.
Суддя Білоусов С. М.