ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2019Справа № 911/1705/19
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалов А.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 911/1705/19
за позовом державного підприємства «Попільнянське лісове господарство»
до приватного підприємства «Енергосвіт»
про стягнення 92 417,43 грн
Без виклику учасників справи.
До Господарського суду міста Києва на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України з Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державного підприємства «Попілянське лісове господарство» до приватного підприємства «Енергосвіт» про стягнення 92 417,43 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №152-ПЛГ від 01.11.2018 в частині оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 65 557,29 грн., за прострочення якої нараховано 3% річних в сумі 1 245,00 грн., пеню в сумі 14 817,74 грн., інфляційні втрати в сумі 4 241,67 грн., штраф в сумі 6 555,73 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.08.2019 позовну заяву державного підприємства «Попілянське лісове господарство» залишено без руху.
22.08.2019, 23.08.2019 та 27.08.2019 від державного підприємства «Попілянське лісове господарство» на адресу суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 05.08.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Відповідач ухвалу суду від 04.09.2019 про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 11.10.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на дату винисення рішення від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2018 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір купівлі-продажу лісопродукції № 152-ПЛГ (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець приймає на себе зобов'язання передати у власність покупця лісопродукцію, а саме: пиловник сосна, діаметр 14 -19 см., III сорт за ціною 1188,00 грн з ПДВ за 1 м. Покупець зобов'язується прийняти і оплатити вказаний Товар згідно рахунка.
Згідно п. 3.1. договору оплата одержаного товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковому порядку, шляхом 100 % перерахування коштів на рахунок продавця протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання рахунку.
Згідно п. 4.3. договору у разі ненадходження коштів за товар на розрахунковий рахунок продавця у термін. оговорений в п.3.1 договору, покупець, за вимогою продавця, повинен сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочення оплати.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 7.1. договору).
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору та діє до 31 грудня 2018 року (п. 7.2. договору).
Відповідач звернувся до позивача з заявою №31 10-1 від 31.10.2018, в якій просив відвантажити товар за договором ПАТ "ШУ "ПОКРОВСЬКЕ".
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату №6056 від 02.11.2018 на суму 71 280,00 грн та №411 від 02.11.2018 на суму 22 152,00 грн.
Рахунок №6056 від 02.11.2018 був оплачений відповідачем 02.11.2018 частково на суму 50 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача та платіжним дорученням №785 від02.11.2018.
Позивач стверджує, що на виконання договору поставив відповідачу товар на загальну суму 115 557,29 грн, що підтверджується видатковою накладною № 222 та залізничною накладною №34261362, з яких 66 138,93 грн вартість товару, 36 190,57 грн - вартість відправлення та укомплектування товару.
Позивач звертався до відповідача з претензіями №1032 від 21.12.2018, №29 від 15.01.2019, №182 від 21.03.2019 про сплату 65 557,29 грн заборгованості за договором.
В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідач всупереч взятих на себе зобов'язанням за договором купівлі-продажу лісопродукції № 152-ПЛГ від 01.11.2018 оплату поставленого товару не здійснив, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 65 557,29 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: пеня у сумі 14 817,14 грн, 3% річних у сумі 1 245,00 грн, інфляційні втрати в сумі 4 241,67 грн та штраф в сумі 6 555,73 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалі справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з заявою №31 10-1 від 31.10.2018, в якій просив відвантажити товар за договором ПАТ "ШУ "ПОКРОВСЬКЕ".
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату №6056 від 02.11.2018 на суму 71 280,00 грн та №411 від 02.11.2018 на суму 22 152,00 грн.
Судом встановлено, що на виконання договору та заяви відповідача №31 10-1 від 31.10.2018 поставив товар на загальну суму 115 557,29 грн шляхом відвантаження ПАТ "ШУ "ПОКРОВСЬКЕ", що підтверджується видатковою накладною № 222 та залізничною накладною №34261362, з яких 66 138,93 грн вартість товару, 36 190,57 грн - вартість відправлення та укомплектування товару.
Заперечень відповідача та доказів на спростування викладеного матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи викладене, виходячи з умов п. 3.1. договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.
Відповідачем 02.11.2018 здійснено часткову оплату товару на суму 50 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача платіжним дорученням №785 від 02.11.2018.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 65 557,29 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості в розмірі 65 557,29 грн.
Щодо вимог про стягнення пені у сумі 14 817,14 грн, 3% річних у сумі 1 245,00 грн, інфляційних втрат в сумі 4 241,67 грн та штрафу в сумі 6 555,73 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% судом встановлено, що він є вірним, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як встановлено судом, у п. 3.1. договору сторони погодили, що оплата товару шляхом 100 % перерахування коштів на рахунок продавця протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання рахунку.
Відповідач вказаний обов'язок в повній мірі не виконав, перерахувавши позивачу 50 000,00 грн на підставі рахунку №6056 від 02.11.2018.
Незважаючи на викладене, позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару.
Згідно ч. 1. ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Таким чином, у даному випадку відповідач мав повністю оплатити товар після його прийняття.
Також, судом враховано, що сума зазначена у виставлених відповідачу рахунках та сума фактично поставленого товару є різною, що фактично зумовило неможливість в повній мірі виконання відповідачем обов'язку зі 100% оплати товару у строк, встановлений п. 3.1. договору.
Разом з тим, залізнична накладна №34261362 не містить відомостей щодо дати отримання товару вантажоодержувачем, а тому суд позбавлений можливості встановити початок періоду прострочення зобов'язання відповідачем, в межах якого підлягають нарахуванню пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє в стягненні з відповідача пені у сумі 14 817,14 грн, 3% річних у сумі 1 245,00 грн, інфляційних втрат в сумі 4 241,67 грн.
В той же час, суд визнає обґрунтованими вимоги про стягнення штрафу в сумі 6 555,73 грн, оскільки прострочення оплати товару в сумі 65 557,29 грн мало місце понад 7 днів з огляду на те, що поставка здійснена у листопадів 2019 року, а позов заявлено у липні 2019 року.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу лісопродукції № 152-ПЛГ від 01.11.2018 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В позовній заяві позивачем також заявлено до стягнення 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат береться до уваги: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також при визначенні суми таких витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У даному випадку для підтвердження понесених витрат, позивач долучив до справи: договір про надання юридичних послуг від 11.02.2019, укладений між позивачем та адвокатом Басом А.С.
Водночас, позивачем не надано акту фактично наданих послуг з правничої допомоги адвокатом Басом А.С. на суму 5 000,00 грн, підписаним обома сторонами. У той час, як умовами договору про надання юридичних послуг від 11.02.2019 (п. 4.1.) передбачено, що гонорар адвоката складається із суми відповідно до акту виконаних робіт, який узгоджується сторонами.
Отже, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн, позивачем не було надано жодного доказу.
Відтак, оскільки позивачем не надано доказів, що підтверджують фактичне надання правничої допомоги на суму 5 000,00 грн, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з приватного підприємства "Енергосвіт" (04112, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 62; ідентифікаційний код 25281454) на користь державного підприємства "Попільнянське лісове господарство" (13500, Житомирська обл., Попільнянський район, селище міського типу Попільня, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 61; ідентифікаційний код 13549845) заборгованість у сумі 65 557 грн 29 коп., штраф у сумі 6 555 грн 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 498 грн 95 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 25.11.2019.
Суддя А.І. Привалов