ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.11.2019Справа № 904/227/19
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження
справу № 904/227/19
за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія"Нафтогаз України"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
про визнання права на споживання природного газу
За участю представників сторін:
від позивача: Лотанюк С.В., довіреність № 36 від 08.01.2019;
від відповідача: Верхацький І.В., довіреність № 14-193 від 17.05.2019;
від третьої особи-1: Дороніна О.М., довіреність № 007.1Др-206-1218 від 27.12.2019;
від третьої особи-2: Васійчук Л.Ф., довіреність № 1-863 від 29.05.2019.
Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання права на споживання у березні-квітні 2018 року 19786,651 тис.куб.м природного газу, який спожито за наступними договорами:
- Договір постачання природного газу для виробництва теплової енергії для релігійних організацій від 26.09.2017 № 3259/1718-РО-5;
- Договір постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню від 26.09.2017 № 3250/1718-ТЕ-5;
- Договір постачання природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/ організаціями від 26.09.2017 №3253/1718-БО-5.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2019р., на підставі ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» передано на розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.02.2019р., на підставі ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання права на споживання у березні-квітні 2018 року 19786,651 тис.куб.м природного газу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №904/227/19 передано на розгляд судді Привалову А.І.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019р. позовну заяву комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання права на споживання у березні-квітні 2018 року 19786,651 тис.куб.м природного газу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
21.03.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
27.03.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 18.03.2019р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено у справі на 23.05.2019р. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз".
02.05.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення, а від відповідача - клопотання про продовження процесуального строку на подачу відзиву.
21.05.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив з додатками та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - акціонерне товариство «Укртрансгаз».
У відзиві відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що станом на березень та квітень 2018 позивач мав перед Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість за спожитий у минулі періоди природний газ та не виконав вимоги п. 12 Постанови No 187. Позивачем не доведено належними доказами факту виконання вимог п. 12 Постанови No 187 в спірні періоди. В свою чергу, посилання позивача на здійснення оплат заборгованості на підставі договорів реструктуризації, які були укладені 02.11.2018 (через шість місяців після закінчення опалювального періоду 2017/2018 років) є безпідставним та необґрунтованим. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» правомірно не підтверджувало (не подавало номінацій) планових обсягів природного газу на березень та квітень 2018 для позивача. Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не постачало в березні та квітні 2018 природний газ позивачу. Оператор ГРМ, за відсутності правових підстав, в березні та квітні 2018 здійснив розподіл позивачу природного газу, що не був власністю Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».У зв'язку із наведеним відповідач вважає, що в березні та квітні 2018 позивач несанкційоновано відбирав природний газ з газотранспортної системи.
Представник позивача в підготовчому засіданні 23.05.2019р. підтримав позовні вимоги та не заперечував проти клопотання відповідача щодо продовження процесуального строку на подачу відзиву.
Представники відповідача проти позову заперечив та просив суд задовольнити клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
Представники позивача і третьої особи просили відкласти підготовче засідання та надати час ознайомитись з відзивом і клопотанням відповідача.
Суд задовольнив клопотання відповідача про продовження процесуального строку на подачу відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 904/227/19 на 30 днів. Підготовче засідання у справі № 904/227/19 відкладено на 20.06.20.19р. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - акціонерне товариство «Укртрансгаз».
14.06.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі.
18.06.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, а третьої особи-1 - пояснення по справі.
В судовому засіданні 20.06.2019р. оголошено перерву до 18.07.2019р.
18.07.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача та третьої особи-2 надійшли пояснення по справі.
В судовому засіданні 18.07.2019р. оголошено перерву до 01.08.2019р.
31.07.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.
В судовому засіданні 01.08.2019р. оголошено перерву до 13.08.2019р.
09.08.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли пояснення по справі
В судовому засіданні 13.08.2019р. оголошено перерву до 19.09.2019р., а також судом визнано подану заяву про зміну предмету позову такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим прийнято її до розгляду, а тому подальший розгляд здійснюється відповідно до вказаної заяви.
17.09.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про зміну предмету позову.
В судовому засіданні 19.09.2019р. оголошено перерву до 03.10.2019р.
26.09.2019р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі.
Присутній в судовому засіданні 03.10.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи-2 проти позову заперечили.
Представник третьої особи-1 підтримав правову позицію позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2019р. закрито підготовче провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.10.2019р.
В судовому засіданні 24.10.2019р. оголошено відкладення 07.11.2019р.
Присутній в судовому засіданні 07.11.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи-2 проти позову заперечили.
Представник третьої особи-1 підтримав правову позицію позивача.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 07.11.2019, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між КПТМ «Криворіжтепломережа» (споживач) та НАК «Нафтогаз України» (постчальник) укладено договори на постачання природного газу від 26.09.2017 №3259/1718-РО-5 для виробництва теплової енергії для релігійних організацій, від 26.09.2017 № 3250/1718-TE-5 для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, від 26.09.2017 №3253/1718-БО-5 для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, від 26.09.2017 №3256/1718-КП-5 для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (далі - договори).
Відповідно до п. 1.1 договорів постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п.1.4 договорів, за цим договорами може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.
Відповідно до п. 2.1 договору, в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року НАК «Нафтогаз України» зобов'язалося передати позивачу у власність:
- по договору від 26.09.2017 №3259/1718-РО-5 - 60 тис. куб.м, додатковій угоді №1 від 04.04.2018р. - 1,0 тис. куб.м;
- по договору від 26.09.2017р. №3250/1718-TE-5 - 69130,0 тис.куб.м додатковій угоді №2 від 04.04.2018р. - 3840,0 тис. куб.м;
- по договору від 26.09.2017р. №3253/718-БО-5- 18020,0 тис. куб.м; додатковій угоді №2 від 04.04.2018р. - 610,0 тис.куб.м;
- по договору від 26.09.2017р. №3256/1718-КП-5 - 10380,0 тис. куб.м; додатковій угоді №1 від 04.04.2018р. - 280,0 тис. куб.м.
Пунктом 2.1. договорів встановлено орієнтовний обсяг постачання природного газу, а в п. 2.2. договорів визначено, що обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених в п.1.2 цього договору.
Згідно п.3.1 договорів постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газовидобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно п.3.8 договорів, споживач зобов'язується надати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:
- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільної мережі (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в актi, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);
- підписані споживачем два примірники акту приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використання природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 року № 187 на НАК «Нафтогаз України» покладаються, зокрема, обов'язки із постачання природного газу виробникам теплової енергії для всіх категорій використання природного газу (пп.4 п.3 Положення).
Відповідно до п. 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.10.2017 року №720-р «Деякі питання опалювального сезону 2017/18 року», з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального сезону 2017/18 року Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" разом з операторами газотранспортних та газорозподільних мереж забезпечити протягом опалювального сезону 2017/18 року безперебійне постачання природного газу виробникам теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Таким чином, НАК «Нафтогаз України» є ліцензіатом та монополістом з постачання природного газу, а тому на підставі відповідних договорів постачання природного газу та спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення про покладення спеціальних обов'язків, Правила постачання природного газу, і зобов'язане постачати природний газ підприємствам ТКЕ.
АТ «Укртрансгаз» згідно акту наданих послуг з розподілу природного газу та акту наданих послуг з транспортування природного газу встановлено обсяг фактично спожитого природного газу за укладеними договорами за березень 2018 у розмірі 19 149,278 тис. куб. м; за квітень 2018 - 637,373 тис. куб м.
В подальшому, на адресу відповідача позивач направив для підписання акти приймання-передачі природного газу за березень 2018 та квітень 2018 року, який фактично було поставлено відповідачем позивачу.
Відповідач вказані акти повернув без підписання, зазначивши, що на вказаний період ним не підтверджено обсяги природного газу (листи від 16.04.2018 №26-2671/1.2-18 та від 10.05.2018 №263146/1.2-18).
Пунктом 3.14 договорів передбачено, що до врегулювання сторонами розбіжностей обсяги переданого природного газу встановлюються відповідно до даних споживача, а вартість природного газу розраховується постачальником відповідно до умов, зазначених у пунктах 5.1, 5.2 цього договору.
Порядок визначення обсягу природного газу, який передається споживачу встановлюється підпунктом 4.1. договорів, відповідно до якого кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем та Кодексом газотранспортної системи.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що АТ «НАК «Нафтогаз України» порушив права позивача шляхом не включення в облікові дані обсягів постачання природного газу КПТМ «Криворіжтепломережа» за період березень-квітень 2018 року в обсязі 19 786,651 тис. куб. м, які фактично були ним поставлені та які надійшли до кінцевого споживача у вигляді теплової енергії.
А тому, позивач просить суд зобов'язати Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» вчинити дії шляхом внесення змін в облікові дані обсягів постачання природного газу КПТМ «Криворіжтепломережа», а саме збільшення обсягів постачання природного газу КПТМ «Криворіжтепломережа» за період березень-квітень 2018 року згідно договору постачання природного газу для виробництва теплової енергії для релігійних організацій від 26.09.2017р. №3259/1718-РО-5; договору постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню від 26.09.2017р. №3250/1718-TE-5; договору постачання природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями від 26.09.2017р. №3253/1718-БО-5; договору постачання природного газу для виробництва теплової енергії яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями від 26.09.2017р. №3256/1718-КП-5, у обсязі 19 786,651 тис. куб. м.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов'язання; безпідставній односторонній відмові від договору.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи викладене, позивачем не надано належного обґрунтування та доказів на підтвердження того, що відповідачем порушуються права позивача, у зв'язку з невнесенням змін в облікові дані обсягів постачання природного газу.
Крім того, невнесення змін в облікові дані обсягів постачання природного газу відповідачем жодним чином не чинить перешкоди позивачу здійснити оплату відібраного ним газу та не порушує його майнові інтереси.
Також, матеріали справи не містять відомостей про те, що невнесенням змін в облікові дані обсягів постачання природного газу відповідач завдає позивачу збитки.
При цьому, невнесення змін в облікові дані обсягів постачання природного газу не є правопорушенням, що також виключає факт заподіяння збитків позивачу.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Крім того, заявлена позовна вимога фактично спрямована на встановлення правомірності споживання позивачем природного газу у березні-квітні 2018 року, тобто у періоді, який на час звернення до суду з позовом минув.
Також, позивач просить суд визнати існування у нього права на споживання газу у минулому, стверджуючи, що інакше спожитий газ може бути розцінений як несанкціоновано відібраний, внаслідок чого відповідач-2 вимагатиме від позивача оплату спожитого газу у підвищеному розмірі.
Отже заявлено вимогу, спрямовану на визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує на даний час, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.
Висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою, спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані. Натомість вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, однак сама по собі ефективним способом захисту не є.
Також, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
У справі позивач звернувся з вимогою про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» вчинити дії, що полягають у внесенні змін в облікові дані обсягів постачання природного газу.
Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі або внесення відомостей в облікові дані, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача внести зміни в облікові дані обсягів постачання природного газу не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Таким чином заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом позову, оскільки облікові дані є доказами підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд приймає рішення.
Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року №005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В статтях 6, 13 цієї Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, згідно з яким верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Відповідно до пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту його прав не буде «ефективним» у контексті ст. 13 Конвенції через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права, оскільки заявлена ним вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
З огляду на викладене, належним способом захисту буде вимога про відшкодування збитків, у випадку, якщо невнесення відповідачем змін в облікові дані обсягів постачання природного газу, призведе до їх заподіяння позивачу.
Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку стосовно неналежності обраного позивачем способу захисту та відсутності у нього порушеного відповідачем права, а тому відмовляє у позові з цих підстав.
Інші доводи та аргументи сторін суд відхиляє як неналежні.
Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 25.11.2019р.
Суддя А.І. Привалов