ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2019Справа № 910/12786/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20)
до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02012, м. Київ, вул. Здолбунівська 7-д)
про стягнення 6 212,65 грн.
Представники: без виклику представників сторін
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Український страховий стандарт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Оранта" про стягнення 6 212,65 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" на підставі договору № 0112-1901-0137 добровільного страхування транспортного засобу від 30.10.2017, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування потерпілій особі у розмірі 6 212,65 грн., а тому позивачем відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, водія транспортного засобу - автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 визнано винним у скоєнні ДТП, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 6 212, 65 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12786/19 та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.10.2019 на адресу Господарського суду м. Києва надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого було застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
07.10.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог у зв'язку з тим, що на момент ДТП за кермом транспортного засобу з "єврономером" знаходився водій, який не ввозив зазначений транспортний засіб на територію України для своїх особистих потреб, а тому таке володіння не буде вважатися правомірним (відповідно до ст. 380 Митного кодексу України), а дана особа не буде вважатися особою, відповідальність якої застрахована.
Разом з відзивом відповідачем було також подано клопотання про витребування у Державної фіскальної служби України письмової відповіді на запит Публічного акціонерного товариства "Оранта" №09-02-07/3636 від 23.04.2019 та надати інформацію чи був ввезений транспортний засіб "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на митну територію України ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Оранта" про витребування доказів було відмовлено.
Приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений ухвалою суду від 23.09.2019, відповіді на відзив не подав, тобто, не скористався наданими йому процесуальними правами, справа розглядається за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
30 жовтня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (надалі - страховик, позивач) та ОСОБА_2 (надалі-страхувальник) було укладено Договір №0112-1901-0137 добровільного страхування транспортного засобу, відповідно до якого позивачем було застраховано транспортний засіб "Ravon", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
28 серпня 2018 року у м. Суми сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Ravon", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 04.09.2018 у справі №591/5019/18 (провадження №3/591/1526/18) встановлено порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до Звіту №29247 про оцінку колісного транспортного засобу від 05.09.2018 вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП власнику автомобіля "Ravon", реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 8 519,63 грн.
15 вересня 2018 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.
З урахуванням умов договору страхування позивачем було складено страховий акт №9402 від 23.01.2019, яким визначено суму страхового відшкодування у розмірі 6 212,65 грн, виплата якого підтверджується платіжним дорученням №794 від 23.01.2019.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 04.09.2018 у справі №591/5019/18 (провадження №3/591/1526/18), а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу.
Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Публічному акціонерному товаристві Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9649499.
Судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою вих. №0269 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу, однак остання згідно з листом вих. №09-02-07/3687 від 24.04.2019 була залишена відповідачем без задоволення, оскільки не було надано підтвердження того, що транспортний засіб "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 було ввезено на митну територію України ОСОБА_1 . Крім того, у вищевказаному листі відповідач повідомив, що доказів того, що останній правомірно володів транспортним засобом на момент ДТП та його відповідальність була застрахована за договором, у ПАТ НАСК "Оранта" не міститься.
Відповідно до п. 1.4-1.8, п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору; дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 32.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
Згідно з п. 37.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;
- вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону);
- невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд звертає увагу, що з урахуванням зазначеного, у даній справі виникають три види зобов'язань:
1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;
2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання.
Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи із зазначеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 зазначеного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди (або інша особа, яка застрахувала відповідний транспортний засіб) застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За змістом частини 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.
Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права на керування транспортним засобом марки "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що дана особа керувала вказаним транспортним засобом на законних підставах.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність права на управління транспортним засобом у водія автомобіля марки "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент скоєння ним ДТП, та підстав для виплати страхової суми страховою компанією, яка застрахувала відповідальність, внаслідок експлуатації цього автомобіля.
Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.
Виходячи з аналізу положень статті 627 ЦК України та статті 44 ГК України, сторони є не лише вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, але й здійснюють власну діяльність на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відтак, укладаючи договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АК/9649499) з умовами щодо відповідного страхового платежу, який страховик повинен здійснити страхувальнику, що є особою, відмінною від тієї, яка є фактичним власником або ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, судом не встановлено спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового до одного року використання.
Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів справи не надано жодних належних та достатніх доказів, які б підтверджували незаконне заволодіння транспортним засобом "Skoda", реєстраційний номер НОМЕР_1 , водієм ОСОБА_1 .
Крім того, посилання скаржника на ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України в обґрунтування не законності володіння (управління) транспортним засобом визнаються судом недоведеним, так як відповідач з огляду на положення ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України не довів, що громадянин який управляв відповідним транспортним засобом робив це без належного дозволу користувача права на тимчасове ввезення.
Порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 910/14693/17.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Згідно статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
З матеріалів справи вбачається, що за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс поліс №АК/9649499) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну на суму 100 000 грн., франшиза - 1 000,00 грн., таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування за мінусом франшизи у розмірі 5 212,65 грн (6 212,65 грн - 1 000,00 грн).
Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" ( 02012, м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Д, ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. І.Федорова, 32-а, ідентифікаційний код 22229921) страхове відшкодування у розмірі 5 212 (п'ять тисяч двісті дванадцять) грн 65 коп. та судовий збір у розмірі 1 611 (одна тисяча шістсот одинадцять) грн 79 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.11.2019
Суддя Л. Г. Пукшин