номер провадження справи 34/92/19
19.11.2019 Справа № 908/2314/19
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,
при секретареві судового засідання Махно О.О.,
розглянувши матеріали справи № 908/2314/19
за позовом Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137)
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Завод "Запоріжавтоматика", ідентифікаційний код юридичної особи 00187292 (69057, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 3)
про стягнення 163442,70 грн,
за участю уповноважених представників:
від позивача: Білоус Д.С., адвокат, довіреність № 616/20-19 від 28.08.2019;
від відповідача: Рогава І.Т., адвокат, довіреність № ордер ЗП № 115705 від 17.10.2019
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом (вх. №2486/08-07 від 28.08.2019) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод "Запоріжавтоматика" 163442,70 грн, які складаються з 138748,39 грн основного боргу за спожиту теплову енергію, інфляційних втрат в сумі 2431,48 грн, 3% річних в сумі 1753,87 грн та пені в сумі 20508,96 грн.
До стягнення пред'явлено основний борг за відпущену відповідачу теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №200598 від 01.05.2007, який укладено сторонами, за період з грудня 2018 року по березень 2019 року в розмірі 138748,39 грн. За прострочення оплати позивач нарахував інфляційні втрати за період з лютого по червень 2019 року в сумі 2431,48 грн, 3% річних в сумі 1753,87 грн та пеню в сумі 1884,13 грн за період з 20.01.2019 по 31.07.2019, які просить стягнути з відповідача разом із сумою основного боргу.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2019 справу № 908/2314/19 передано на розгляд судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.09.2019 у справі № 908/2314/19 вищевказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Позивач у встановлений строк усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.09.2019 у справі № 908/2314/19 позовна заява прийнята судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 21.10.2019 о 15 год. 30 хв., запропоновано відповідачеві надати відзив до 18.10.2019, включно.
17.10.2019 до канцелярії суду від позивач у справі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та надання відповідачу додаткового часу для подання відзиву на позовну заяву.
В судовому засіданні 21.10.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Представник відповідача підтримав подане клопотання.
За наслідками судового засідання, судом оголошено перерву до 06.11.2019 о 12 год. 00 хв.
05.11.2019 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву із клопотанням про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
06.11.2019 від відповідача у справі надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії пропозиції щодо укладення мирової угоди.
В судовому засіданні 12.11.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Представник відповідача підтримав подані клопотання та просив прийняти до розгляду відзив на позовну заяву.
Судом задоволені клопотання, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву.
За наслідками судового засідання, для надання позивачеві можливості подати відповідь на відзив, судом оголошено перерву до 19.11.2019 о 14 год. 30 хв.
13.11.2019 до канцелярії суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив.
В судовому засіданні 19.11.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, зазначивши про не досягнення між сторонами мирних домовленостей та відсутність підстав для зменшення розміру пені. Просив суд задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг за відпущену відповідачу теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 200598 від 01.05.2007, за період з грудня 2018 року по березень 2019 року в розмірі 138748,39 грн, а за прострочення оплати інфляційні втрати за період з лютого по червень 2019 року в сумі 2431,48 грн, 3% річних в сумі 1753,87 грн та пеню в сумі 20508,96 грн за період з 20.01.2019 по 31.07.2019.
Представник відповідача підтвердив договірні відносини між сторонами та наявність простроченої суми основного боргу за заявлений період у розмірі 100 000 грн 00 коп. та просив суд зменшити розмір пені до 1000 грн 00 коп., враховуючи збитковість підприємства відповідача у 2018 - І півріччі 2019 року.
В судовому засіданні 19.11.2019 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
01.05.2007 між Концерном «Міські теплові мережі» в особі директора Філії Концерну «Міські теплові мережі» Орджонікідзевського району (енергопостачальна організація, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Завод «Запоріжавтоматика» в особі генерального директора (споживач, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 200598 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Відповідно до п. 2.1 договору та додатку №1а теплова енергія відпускається споживачу на потреби опалення на об'єкт по вул. Нахімова, 3.
Згідно з п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом.
Відповідно до п. 5.5 договору при відсутності приладів комерційного обліку або якщо вони вибули з ладу (несанкціоноване втручання в його роботу, порушення механічних та електронних пломб, механічне пошкодження приладів та елементів вузла обліку, закінчення терміну дії держповірки, сумнівні показники тощо) обсяг теплової енергії визначається теплопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом згідно з договірними тепловими навантаженнями, з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря, холодної води та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання споживача у розрахунковому періоді.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій або в іншій формі, що не суперечить діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін), діючих на час розрахунків (додаток №5 до цього договору), та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.
У п. 6.2 договору зазначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно з п. 6.3 договору підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання-передачі.
Пунктами 6.7, 6.7.1 договору встановлено, що споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації за адресою: вул. Адм. Нахімова, буд. №4, документи за розрахунковий період:
рахунок-фактуру;
акт приймання-передачі теплової енергії;
податкову накладну (платникам ПДВ).
Отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації протягом п'яти днів з дати отримання.
Термін дії договору встановлено в п. 10.1 договору до 01.01.2008, а пунктом 10.4 договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявила про розірвання цього договору.
Доказів припинення дії договору сторони не надали, отже його умови є чинними на момент розгляду даної справи судом.
01.07.2017 сторонами укладено додаткову угоду до договору щодо юридичних адрес та платіжних реквізитів сторін.
06.08.2019 складено акт зняття контрольних показів та перевірки збереження пломб на об'єкті за адресою по вул. Нахімова, 3.
За період з грудня 2018 року по березень 2019 року позивач поставляв відповідачу теплову енергію в гарячій воді, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками:
від 31.12.2018 (за грудень 2018 року) на суму 68809, 60 грн;
від 31.01.2019 (за січень 2019 року) на суму 61269, 55 грн;
від 28.02.2019 (за лютий 2019 року) на суму 42962, 78 грн;
від 31.03.2019 (за березень 2019 року) на суму 11173,06 грн.
Всього за вказаний період позивачем відповідачу поставлено теплову енергію в гарячій воді на суму 184214, 99 грн.
Суд зазначає, що за умовами п. 6.7 договору споживач самостійно з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен був отримати від теплопостачальної організації акти та рахунки на оплату теплової енергії.
Споживач самостійно не отримував акти та рахунки.
Як вказує позивач, акти та рахунки були відправлені відповідачу на адресу об'єкта теплопостачання простою кореспонденцією, на підтвердження чого позивач надав реєстри відправлених рахунків, актів приймання-передачі за грудень 2018 року - березень 2019 року.
31.01.2019 позивач звернувся до відповідача із претензією № 26/05-юр від 30.01.2019 щодо погашення заборгованості за теплову енергію.
Повторно акти та рахунки за період з грудня 2018 року по березень 2019 року були надіслані відповідачу 02.08.2019 разом із вимогою про підписання актів приймання-передачі теплової енергії та акту звірки заборгованості між сторонами.
Відповідач не повернув акти позивачу, оплату за поставлену теплову енергію у повному обсязі не здійснив.
Позивачем до матеріалів справи надані акти приймання-передачі теплової енергії за грудень 2018 року - березень 2019 року із позначкою «Споживач від підписання акту відмовився. На підставі п. 6.7.2 договору акт вважається погодженим і є підставою для проведення розрахунковий період».
На підтвердження часткової оплати позивач надав банківську виписку по рахунку позивача, згідно з якою, 13.05.2019 за договором сплачена сума 50 000 грн 00 коп., з якої 45466, 60 грн зараховано в погашення боргу за грудень 2018 року.
Згідно наданого відповідачем платіжного доручення № 583 від 13.08.2019, відповідачем сплачено позивачеві за договором 38 748 грн 39 коп.
Теплова енергія не була сплачена відповідачем у повному обсязі та своєчсано, що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом у даній справі про стягнення з відповідача 138748,39 грн основного боргу за спожиту теплову енергію, інфляційних втрат в сумі 2431,48 грн, 3% річних в сумі 1753,87 грн та пені в сумі 20508,96 грн.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором купівлі-продажу теплової енергії від 01.05.2007 № 200598.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Як підтверджується матеріалами справи, у спірному періоді (з грудня 2018 року по березень 2019 року) в приміщення по вул. Нахімова, 3, яке є об'єктом теплопостачання за договором купівлі-продажу теплової енергії від 01.05.2007 № 200598, укладеним між сторонами, подавалась теплова енергія. Відповідач, в порушення умов п. 6.7 договору, самостійно не отримав у позивача акти та рахунки за спірний період.
За умовами п. 6.7.2 договору у разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту приймання-передачі або обґрунтованих заперечень в його підписанні у термін, встановлений п. 6.7.1 договору, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений у ньому розрахунковий період.
Направлені позивачем акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки на оплату теплової енергії не були підписані відповідачем та не повернуті позивачу. Зауважень до актів відповідач не надав, тому з урахуванням положень п. 6.7.2 договору оформлені позивачем акти вважаються погодженими і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений у ньому розрахунковий період.
Згідно з п. 3.2.6 споживач теплової енергії зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Відповідно до п. 6.4 договору споживач зобов'язаний до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порушення умов п. п. 3.2.6, 6.4 договору відповідач оплатив теплову енергію частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за теплову енергію в розмірі 100 000 грн 00 коп. за період з грудня 2018 року по березень 2019 року.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В матеріалах справи містяться докази в підтвердження наявності за відповідачем перед позивачем простроченої суми основного боргу за договором купівлі-продажу теплової енергії в розмірі 100 000 грн.
Відповідачем докази оплати теплової енергії у спірному періоді в сумі 100 000 грн 00 коп. не надані.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем при поданні позову 21.08.2019 (відмітка пошти на конверті) не було враховано сплату 13.08.2019 відповідачем за спірний період 38748 грн 39 коп., суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за спожиту теплову енергію в сумі 100 000 грн 00 коп.
В іншій сумі заявленого до стягнення основного боргу - 38748 грн 39 коп., суд відмовляє, оскільки вказана сума була сплачена до подання позовної заяви до суду.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення оплати теплової енергії позивач нарахував інфляційні втрати за період лютий 2019 року - червень 2019 в сумі 2431 грн 48 коп. грн та 3% річних за період з 20.01.2019 по 31.07.2019 в сумі 1753,87 грн.
Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою ІПС «Законодавство». За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 2430 грн 44 коп. та 3% річних у сумі 1750 грн 03 коп.
У стягненні інфляційних втрат у сумі 1 грн 04 коп. грн та 3% річних у сумі 3 грн 84 коп. суд відмовляє, оскільки вони нараховані необґрунтовано.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2.8 договору передбачено, що в разі несплати або несвоєчасної сплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого в п. 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми, обумовленої законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Таким чином сторони в договорі погодили нарахування пені за весь період прострочення оплати.
За прострочення оплати теплової енергії, згідно розрахунку, доданого до позову, позивач нарахував пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 20.01.2019 по 31.07.2019 в сумі 20508 грн 96 коп.
Суд перевірив розрахунок пені за допомогою ІПС «Законодавство». За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 20321 грн 27 коп.
У стягненні пені в сумі 187 грн 69 коп. суд відмовляє, оскільки дана сума заявлена необґрунтовано.
При цьому, суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
При перевірці розрахунку суми 3% річних та пені судом встановлено, що останній день строку здійснення оплати згідно з актом за грудень 2018 - 19.01.2019 припадає на вихідний день, тому переносяться на перший робочий день - 21.01.2019, а отже прострочення за актом за грудень 2018 року виникло з 22.01.2019 року.
Таким чином, позовні вимоги задоволені судом частково.
Судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру пені, за таких підстав.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір пені до 1000 грн.
Вказану заяву відповідач підтримав також у судовому засіданні, посилаючись на збитковість підприємства відповідача та не доведення позивачем наявності збитків, у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового обов'язку відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні категорично заперечив проти зменшення пені, про що також свідчить відповідь на відзив.
Споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання»).
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
У задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру пені до 1000 грн судом відмовляється, оскільки заявником не доведено, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
При цьому, судом взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником (не виконано грошових зобов'язань більше шести місяців в сумі більш ніж 70% боргу), майновий стан та інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні, заявлений розмір пені.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судом встановлено, що позивачем помилково сплачено до Державного бюджету України 1921 грн 00 коп. за подання позову.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921 грн.
Пунктом 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи ціну позову - 163442 грн. 70 коп, до сплати належить 2 451 грн 64 коп. судового збору.
Позивачем сплачено за подання позову 1921 грн 00 коп., про що свідчить платіжне доручення № 22498 від 25.07.2019 та довідка про зарахування судового збору до Державного бюджету.
При цьому, позивач у позовній заяві наводить правильний розрахунок суми судового збору, однак помилково вказує суму належну до сплати 1921 грн 00 коп.: «…Отже, враховуючи ціну цього позову можна зробити висновок, що сума судового збору складає 1921 грн. (1,5 % від 163442,70 грн. = 2451,64 грн., але мінімальний судовий збір по закону дорівнює 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з позивача до державного бюджету 530 грн 64 коп. доплати судового збору за подання позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог - в розмірі 1867 грн 52 коп. Решта судового збору в сумі 584 грн 12 коп. (з урахуванням стягнення з позивача доплати судового збору) залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Завод "Запоріжавтоматика", ідентифікаційний код юридичної особи 00187292 (69057, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 3) на користь Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137) 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2430 (дві тисячі чотириста тридцять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 1750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 03 коп. 3% річних, 20321 (двадцять тисяч триста двадцять одна) грн 27 коп. пені та 1867 (одна тисяча вісімсот шістдесят сім) грн. 52 коп. судового збору.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод "Запоріжавтоматика", ідентифікаційний код юридичної особи 00187292 (69057, м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 3) на користь Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137) 38748 (тридцять всім тисяч сімсот сорок вісім) грн. 39 коп. основного боргу, 1 (одна) грн. 04 коп. інфляційних втрат, 3 (три) грн. 84 коп. 3% річних, 187 (сто вісімдесят сім) грн. 69 коп. пені відмовити.
4. Стягнути з Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137) на користь Державного бюджету України 530 (п'ятсот тридцять) грн. 64 коп. доплати судового збору за позовом.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 25.11.2019.
Суддя А.О. Науменко