Іменем України
19 листопада 2019 року
Київ
справа №810/5849/14-а
адміністративне провадження №К/9901/5806/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
при секретарі: Горбатюку В.С.,
за участю:
представника позивача Гаврилюка А.В.,
представника відповідача Ярового А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 (суддя - Василенко Г.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 (головуючий суддя - Шостак О.О., судді: Желтобрюх І.Л., Мамчур Я.С.) у справі №810/5849/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «УВК Україна» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Приватне акціонерне товариство «УВК Україна» (далі - ПрАТ «УВК Україна») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі) від 26.06.2014 № 0001332201, від 01.08.2014 № 0001752201; визнати протиправними дії ДПІ у Києво-Святошинському районі з проведення перевірки, за результатами якої було складено акт від 10.07.2014 № 346/10-13-22-03/36449095.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, ДПІ у Києво-Святошинському районі звернулась із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Києво-Святошинському районі посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
ПрАТ «УВК Україна» звернулось до суду касаційної інстанції з клопотанням про закриття провадження у даній справі у зв'язку з примиренням сторін.
В обґрунтування заявленого клопотання посилається на те, що 24.04.2015 сторонами у справі №810/5849/14 було досягнуто примирення внаслідок досягнення податкового компромісу щодо погашення податкових зобов'язань, що підтверджується рішенням відповідача від 23.04.2015 №55/10/10-13-15-01. Також позивач зазначив, що відповідач звернувся з аналогічним клопотанням про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін внаслідок досягнення компромісу.
Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2019 адміністративну справу № 810/5849/14 призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 12.11.2019 о 12.00 год.
Наступне судове засідання призначено на 19.11.2019 у зв'язку з задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні, призначеному на 19.11.2019, представник відповідача заперечував проти задоволення заявленого ПрАТ «УВК Україна» клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін.
Судом відмовлено у задоволенні клопотання про примирення сторін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, у період з 27.05.2014 по 02.06.2014 ДПІ у Києво-Святошинському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «УВК Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Торенія» за період січень 2014 року, про що складено акт від 06.06.2014 № 269/10-13-22-03/36449095.
Також, у період з 04.07.2014 по 10.07.2014 ДПІ у Києво-Святошинському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «УВК Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Торенія» за період листопад, грудень 2013 року.
Результати цієї перевірки оформлено актом від 10.07.2014 № 346/10-13-22-03/36449095.
За наслідками проведених перевірок податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України.
В обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на акт ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.03.2014 № 162/26-56-22-01-03/38091691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014», в якому відображено висновок про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливості реального здійснення операцій по ланцюгу постачання; відсутність управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (послуг, робіт).
На підставі висновків названих актів перевірки, відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
від 26.06.2014 № 0001332201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 458670,00 грн. (в тому числі за основним платежем на 300578,00 грн. та 150289,00 грн. за штрафними санкціями);
від 01.08.2014 № 0001752201, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1883738,00 грн. (в тому числі за основним платежем на 1255826,00 грн. та 627912,00 грн. за штрафними санкціями).
Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення операцій поставки та виконання робіт, відповідність дій позивача господарській меті, а також достовірність усіх даних, наведених у документах, які надають право на податковий кредит, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про безтоварність господарських операцій. Доводи відповідача про складення всупереч вимогам діючого законодавства України документів між позивачем та контрагентом, які ґрунтуються виключно на поясненнях директора ТОВ «Торенія», відносно того, що останній не мав жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, а первинні документи підписані невстановленою особою є безпідставними, оскільки платник податків не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.
Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Вказані вимоги законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
В силу приписів статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судами також встановлено, що 01.11.2013 між ПрАТ «УВК Україна» та ТОВ «Торенія» укладено договір поставки товару № ТМЦ-0111.
Згідно умов вказаного договору, Постачальник (ТОВ «Торенія») передає у власність Покупцеві (ПрАТ «УВК Україна») товар, а Покупець приймає та оплачує товарі у кількості, якості та асортименті, зазначених у специфікації, видаткових накладних, що виставляються Постачальником і є частиною цього договору з моменту їх підписання повноважними представниками сторін.
На виконання умов договору поставки від 01.11.2013 № ТМЦ-0111 ТОВ «Торенія» передано ПАТ «УВК Україна» термоусадочну плівку, стрейч палетний, стрейч плівку, піддон, про що свідчать видаткові накладні, специфікації.
Розрахунки за поставлений ТОВ «Торенія» товар здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується актами прийому-передачі векселів, що відповідає умовам укладеного договору.
Перевезення, навантаження та розвантаження придбаного у ТОВ «Торенія» товару здійснювалось на підставі договору про надання послуг від 01.11.2013 № ПР-0111, відповідно до умов якого, Замовник (ПрАТ «УВК Україна») доручає, а Виконавець (ТОВ «Торенія») зобов'язується виконати вантажно-розвантажувальні роботи згідно заявки замовника.
Виконання умов договору про надання послуг від 01.11.2013 № ПР-0111 підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та актами прийому-передачі векселів та звітами до актів-здавання прийняття наданих робіт.
Отриманий товар від ТОВ «Торенія» було переупаковано, укомплектовано та вкладено стікери, що підтверджується укладеним між позивачем та ТОВ «Торенія» договором про надання послуг від 01.11.2013 № У-0111, звітами до актів здавання-прийняття наданих робіт та актами здавання-прийняття виконаних робіт.
Аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на те, що подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, підтверджують факт реального придбання товарів та послуг у ТОВ «Торенія».
Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв'язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.
Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Оцінка правовідносин позивача та його контрагента у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.
Зокрема, не надано оцінки доводам відповідача, що згідно Довідки 1ДФ в штаті ТОВ «Торенія» працює лише одна особа - ОСОБА_1 , який являється єдиним засновником, директором, головним бухгалтером, що свідчить про неможливість виконання значного обсягу господарських операцій.
У той же час суди не перевірили добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв'язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин.
Крім того, в обґрунтування висновку про правомірність збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, відповідач посилається на те, що відповідно до ухвали Подільського районного суду міста Києва від 26.08.2014 у справі № 758/9746/14-к, якою директора та засновника ТОВ «Торенія» Селезньова В.В. було звільнено від кримінальної відповідальності у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності, встановлено його вину, і дана обставина доводить факт ненадання послуг на користь позивача,
Надаючи оцінку зазначеним доводам контролюючого органу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаній ухвалі від 26.08.2014 суд не досліджував та не давав оцінки господарським операціям позивача та ТОВ «Торенія», не визнав недійсним документи, що були складені за наслідком здійснення господарської операції, позивач не є фігурантом вказаної кримінальної справи. Досліджувані судом в ухвалі обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичної особи, подальша ж господарська діяльність підприємства не досліджувалась..
Разом з тим, згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим, зокрема, в постанові від 01.12.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пеппермінт» до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а тому господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку..
Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.
Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
В свою чергу, вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкового зобов'язання.
Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).
Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.
Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна ,
Судді Верховного Суду