Іменем України
18 листопада 2019 року
Київ
справа №815/1088/15
касаційне провадження №К/9901/26397/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 (суддя Стеценко О.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 (головуючий суддя - Бітов А.І., судді: Милосердний М.М., Ступакова І.Г.) у справі №815/1088/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним, скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2014 № 0000982203.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 07.07.2015 адміністративний позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.09.2015 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 залишив без змін.
Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV.
Зокрема, наголошує на безтоварності господарських операцій з придбання позивачем нафтопродуктів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес».
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» щодо підтвердження взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Антарес» за липень 2014 року, результати якої оформлено актом від 30.10.2014 № 6085/15-53-22-3/37679847.
На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень абзацу «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.11.2014 № 0000982203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1260703,5 грн., в тому числі: в сумі 840469 грн. основного платежу та в сумі 420234,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Недотримання позивачем вказаних приписів податкового законодавства, на думку податкового органу, полягає у неправомірному формуванні показників податкового кредиту за липень 2014 року за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» товарів (нафтопродукти) на підставі договорів поставки від 21.07.2014 № ДН-2107-23, від 10.07.2014 № ДГ-1007-3, від 01.07.2014 № ДГ-0107-54, від 30.06.2014 № ДГ-3006-4.
Відсутність права у позивача на включення до складу податкового кредиту за липень 2014 року податку на додану вартість за вказаними операціями відповідач пов'язує з ненаданням під час проведення перевірки деяких первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, довіреностей, специфікацій, які, з урахуванням специфіки предмету поставки, є обов'язковими для підтвердження фактичного здійснення таких операцій. Крім того, податковий орган посилався на встановлений в акті від 21.08.2014 № 175/04-61-22-2/31037491 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» з питань документального підтвердження господарських відносин за період з 01.07.2014 по 31.07.2014» факт відсутності у задекларованого контрагента позивача умов, необхідних для досягнення результатів підприємницької діяльності, в тому числі: трудових ресурсів, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень.
За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до абзацу «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійсненим та підтвердженим належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
Так, нафтопродукти поставлялись позивачу партіями протягом липня 2014 року в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договорів поставки, на умовах EXW, а саме - до резервуарів, належних на праві власності або користування ПАТ «Дніпронафтопродукт», з яким Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» укладено договір зберігання від 01.06.2011 № 2462.
Факт приймання ПАТ «Дніпронафтопродукт» вказаних паливно-мастильних матеріалів на зберігання та їх подальшої видачі позивачу підтверджується актами приймання-передачі паливно-мастильних матеріалів.
У подальшому такі нафтопродукти на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» були транспортовані Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчукнафтопродукт» на підставі договорів про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.07.2013 №11/01-06 та від 01.06.2013 №119 зі складів ПАТ «Дніпронафтопродукт» на АЗС, належні позивачу, що підтверджується товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийомки виконаних робіт та іншими первинними документи.
Крім того, в матеріалах справи містяться й документи щодо якості придбаних позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» нафтопродуктів - сертифікати якості та паспорти якості, наявність яких передбачена як умовами договорів поставок, так й Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказ Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано податковим органом і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Сервис» як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо.
Наведені у касаційній скарзі Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області посилання на те, що під час проведення перевірки позивач не надав первинних документів щодо транспортування нафтопродуктів та їх якості, а тому пред'явлені під час судового розгляду справи такі документи не повинні враховуватися судом, оскільки в силу пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України вважаються відсутніми, суд касаційної інстанції відхиляє.
Так, право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженими поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
За таких обставин у сукупності висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за здійсненими з контрагентом господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 у справі №815/1088/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк