13 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9660/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Гуляка В.В.,
Ільчишин Н.В.,
з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Калуської міської ради Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (прийняте у місті Івано-Франківську суддею Шумеєм М.В.) в адміністративній справі № 300/952/19 за позовом ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Калуської міської ради № 2261 від 28.03.2019 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Калуську міську раду повторно розглянути його клопотання від 01.03.2019 в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним Кодексом України і надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішення № 2261 від 28.03.2019 мотивоване невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації, оскільки відповідно до актуалізованого генерального плану м. Калуша визначена позивачем земельна ділянка відноситься до території комунальних підприємств та споруд інженерного транспорту. Проте згідно з висновком відділу справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради № 01-10/756 від 17.12.2014 територія, на якій розміщена згадана земельна ділянка, частково визначена як землі громадської та житлової забудови і частково, як територія споруд інженерного обладнання; зазначене свідчить про наявність змін у видах функціонального призначення цієї території, а тому вказаним рішенням було порушено його право щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, якою він вже користується 20 років.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила Калуська міська рада, яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до законодавства та регламенту Калуської міської ради, а територія, яку позивач має на меті отримати у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (в районі АДРЕСА_1 ) згідно діючого генерального плану міста Калуша визначена як територія комунальних підприємств та споруд інженерного транспорту і на ній не передбачено будівництво індивідуальних житлових будинків.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та втрутився у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що земельна ділянка, щодо якої він просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення цієї ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), є територією, що частково визначена як землі громадської та житлової забудови і частково, як територія споруд інженерного обладнання, а тому немає підстав для відмови у наданні відповідних дозволів.
Крім того, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
У судовому засіданні позивач, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За приписами статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно із пунктом 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Згідно з вимогами частин шостої, сьомої, десятої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Як встановлено судом, 01.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до Калуської міської ради з клопотанням надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,971 га в районі АДРЕСА_1 ; до заяви долучив такі документи: засвідчені копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, а також графічні матеріали у виді схеми місця розташування території масштабу 1:1000.
Рішенням Калуської міської ради № 2261 від 28.03.2019 йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 0,0971 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації (пункт 7 статті 118 Земельного кодексу України), оскільки відповідно до актуалізованого генерального плану м. Калуша вищезазначена земельна ділянка відноситься до території комунальних підприємств та споруд інженерного транспорту.
Вважаючи, що вказане рішення Калуської міської ради є протиправним, позивач оскаржив його до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що оскільки відбулися зміни у видах функціонального призначення території, яка стосується цього спору, то відмова відповідача у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку із невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам містобудівної документації є протиправною.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є частково правильними, оскільки оскаржувані рішення прийняті без дотримання норм чинного законодавства.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення Калуської міської ради № 2261 від 28.03.2019 прийнято на підставі листа начальника відділу у справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради Романа Кузика № 02-03/45 від 18.03.2019, в якому останній повідомив про те, що згадана земельна ділянка відноситься до території комунальних підприємств та споруд інженерного транспорту.
Однак згідно листа-відповіді № 01-10/59 від 11.02.2015 на інформаційний лист позивача начальник відділу у справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради повідомив, що цифрові позначення на викопіюванні (22, 23, 30, 33, 40, 41, 43, 44, 48, 49, 83, 84, 85) - це промислові підприємства та комунально-складські об'єкти, вказані в експлікації генерального плану м.Калуша, який був затверджений ще в 1979 році.
Також встановлено, що протягом сорока років жоден із запланованих об'єктів не був побудований. Як видно із графічних матеріалів масштабу 1:2000, територія в районі вул. Львівська - Княгині Ольги у м. Калуші майже повністю забудована малоповерховими житловими будинками. Тобто існуюче функціональне використання (призначення) спірної території за переважною функцією на теперішній час визначається як територія житлової забудови.
Вказане підтверджується висновком відділу у справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради № 01-10/756 від 17.12.2014, яким позивачу було відмовлено в наданні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Цим висновком головний архітектор Роман Кузик констатував, що згідно з актуалізованим Генеральним планом міста Калуша територія, на якій розміщена земельна ділянка площею 971 кв. м в районі вул. АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 Ольги, визначена частково як землі громадської та житлової забудови і частково як територія споруд інженерного обладнання.
Частиною 4 статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У мотивувальній частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 809/1108/18, яке набрало законної сили 20.12.2018, вказано таке: за змістом пункту 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 функціональне використання (призначення) території - це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.
Як видно з Генерального плану м. Калуша від 06.06.1979 № 184, функціональне призначення спірної території по АДРЕСА_1 - АДРЕСА_1 Ольги визначене, як територія промислових підприємств та комунально-складських об'єктів, згідно експлікації якого на даній території планували побудувати: промкомбінат (22), харчокомбінат (23), обласне управління газової промисловості (30), доррембудцільницю (33), лісозаготівельний склад (40), меблевий склад (41) контору буріння (43), заготльоп, заготзерпо (44), реалбаза хлібопродуктів (48), яйцебаза (49), автотранспортне підприємство (АТП) автобазу (83), автозаправочну станцію (85), а також для обслуговування даних об'єктів планувалось будівництво під"їздної залізничної вітки (а.с. 24, 26).
Висновком відділу у справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради № 01-10/756 від 17.12.2014 позивачу відмовлено у наданні земельної ділянки площею 971 кв. м по вул. Львівська АДРЕСА_2 Княгині Ольги АДРЕСА_3 м АДРЕСА_4 Калуш для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності цільового та функціонального призначення земельної ділянки Генеральному плану міста Калуша. Зазначено, що згідно з Генеральним планом міста Калуша, затвердженим рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 06.06.1979 № 184, актуалізованого рішенням Калуської міської ради від 06.06.2013 № 1960, територія на якій розміщена згадана земельна ділянка частково визначена як землі громадської та житлової забудови і частково, як територія споруд інженерного обладнання (а.с. 27).
Користування цією земельною ділянкою більше 20-ти років позивач обґрунтовує актом «Про підтвердження факту багаторічного користування земельною ділянкою» від 06.05.2017 (а.с. 22) та керуючись частиною 1 статті 119 Земельного кодексу України має намір реалізувати право на земельну ділянку за давністю користування.
Враховуючи наведене і те, що Генеральним планом м. Калуша від 06.06.1979 № 184 функціональне призначення вказаної території по АДРЕСА_1 - АДРЕСА_1 ОСОБА_3 визначене як територія промислових підприємств та комунально-складських об'єктів, а висновком відділу справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради № 01-10/756 від 17.12.2014 територія, на якій розміщена згадана земельна ділянка, частково визначена як землі громадської та житлової забудови і частково, як територія споруд інженерного обладнання, зазначене свідчить про наявність змін у видах функціонального призначення даної території.
В силу вимог частини четвертої статті 78 КАС вищевикладені обставини щодо наявності змін у видах функціонального призначення території в районі вул. Львівська - Княгині Ольги у м. Калуші не доказуються.
Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання міської ради надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, з огляду на таке.
З приводу правомірності задоволення судом позовної вимоги про зобов'язання міської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою та доводів про втручання в цьому випадку в дискреційні повноваження відповідача, Верховним Судом визначена правова позиція, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень. Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача надати вищезазначений дозвіл.
Так, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.08.2019 зазначено, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Відповідно до пункту другого частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішення від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
З наведеного видно, що прийняття рішення із зобов'язання відповідача вчинити дії з метою ефективного захисту права позивача є правом суду і він це може зробити тільки якщо для цього достатньо доказів. А у випадку зобов'язання міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою необхідна ще й умова відсутності вибору між декількома можливими правомірними рішеннями - надати дозвіл або не надати (відмовити).
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, встановила, що Генеральним планом м. Калуша від 06.06.1979 № 184 функціональне призначення території по АДРЕСА_1 Ольги визначене, як територія промислових підприємств та комунально-складських об'єктів, а висновком відділу справах архітектури та містобудівного кадастру Калуської міської ради № 01-10/756 від 17.12.2014 територія на якій розміщена згадана земельна ділянка частково визначена як землі громадської та житлової забудови і частково, як територія споруд інженерного обладнання, також у копії з генерального плану зазначено, що це землі колгоспу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Зазначене свідчить про відсутність чіткого визначення вказаної території, як житлової, а тому вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, з усуненням розбіжностей у цих документах, відноситься до повноважень відповідача.
На цій підставі адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не має втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Тому, колегія суддів вважає, що зобов'язання у судовому порядку суб'єкта владних повноважень, в обхід встановленого Земельним кодексом України порядку надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою фактично свідчитиме про перебирання на себе судом функцій уповноваженого суб'єкта владних повноважень.
Внаслідок цього, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного прав позивача у межах спірних правовідносин є зобов'язання міської ради повторно розглянути подану позивачем заяву у строки та у порядку, що визначені Земельним кодексом України.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з обранням належного способу захисту для позивача зобов'язати Калуську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 01.03.2019 в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним Кодексом України з питань надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0971 га в АДРЕСА_5 АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про частково неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині зобов'язання відповідача надати позивачам дозволи на розробку проекту землеустрою, через що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, з вищевикладених мотивів, а в іншій частині без змін.
Щодо вимог про відшкодування понесених судових витрат, колегія суддів зазначає таке.
Калуська міська рада Івано-Франківської області в апеляційній скарзі заявила клопотання про стягнення з ОСОБА_1 понесених судових витрат у розмірі 1152,60 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Аналізуючи вищенаведені норми закону, колегія суддів дійшла висновку, що КАС України передбачає компенсацію суб'єкту владних повноважень лише витрат, які пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз; та не передбачено компенсацію витрат зі сплати судового збору.
Вказане свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Таким чином, судові витрати у виді судового збору суб'єкту владних повноважень відшкодуванню не підлягають.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Калуської міської ради Івано-Франківської області про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 ..
Разом з тим, відповідно до пункту шостого 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із зміною рішення суду першої інстанції, шляхом обрання належного способу захисту, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін розподіл судових витрат, визначений судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Калуської міської ради Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року в адміністративній справі №300/952/19 змінити в частині зобов'язання Калуської міської ради Івано-Франківської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Зобов'язати Калуську міську раду (код ЄДРПОУ 33578261, вулиця І. Франка 1, місто Калуш, Івано-Франківська область, 77300) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 ) від 01.03.2019 в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним Кодексом України з питань надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0971 га в районі вулиць АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови».
У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року в адміністративній справі № 300/952/19 залишити без змін.
У задоволенні заяви Калуської міської ради Івано-Франківської області про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Постанова складена у повному обсязі 22 листопада 2019 року.