20 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/8956/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
за участі представника відповідача Безхліб'як С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 809/1568/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Гундяк В.Д. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 10.06.2019 року, згідно даних журналу судового засідання о 14 год. 50 хв., повний текст рішення складено 18.06.2019 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до відділу у Надвірнянському районі міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремче Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.11.2017 року замінено первинного відповідача - відділ у Надвірнянському районі міськрайонного управління у Надвірнянському районі та м. Яремче Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області належним відповідачем - Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - відповідач).
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2018 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 скасовано, прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03.04.2019 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду скасувати, а справу направити на продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що тільки з листа від 09.10.2017 року йому стало відомо про витяг з нормативної грошової оцінки за 2015-2016 роки. Раніше дізнатися про їх наявність не міг, тому що про дані витяги його ніхто не повідомляв, а договір оренди, укладений у 2014 році, був зареєстрований Надвірнянською міською радою лише в серпні 2016 року. Жодних вимог про необхідність сплати орендної плати до нього не надходило. Договір оренди укладався з ним, як фізичною особою-підприємцем, але свою підприємницьку діяльність позивач припинив 27.02.2015 року, відтак не був зобов'язаний подавати податкові декларації та отримувати витяги з грошової оцінки землі. Витяг з нормативної грошової оцінки за 2014 рік дійсно був складовою частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, отриманого позивачем у 2014 році, проте на той час позивач не звернув увагу на даний документ внаслідок об'ємності матеріалів. Звертає увагу на те, що витяг з нормативної оцінки не є актом індивідуальної дії, строк оскарження якого є визначеним. Видача витягу є повторюваною дією, а протиправні дії відповідача носять триваючий характер.
Відповідач надав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.
В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористалися.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи попередні судові рішення у справі, що розглядається, Верховний Суд в постанові від 03.04.2018 року зазначив, що ключовим питанням у справі є правомірність застосування коефіцієнту функціонального призначення земельної ділянки у значенні « 2.5» за 2014-2016 роки, наданої для будівництва та обслуговування майстерні по ремонту автомобілів, та правильність застосування локальних коефіцієнтів за 2015, 2016 роки; предметом спору - рішення, дії відповідача, що виникли в 2014-2016 роках.
Позивач звернувся до суду 14.11.2017 року. Отже, надання оцінки правомірності застосування відповідачем коефіцієнтів потребувало з боку судів в першу чергу перевірки дотримання строків звернення позивача до суду з цим позовом.
На думку колегії суддів апеляційного суду суд першої інстанції належним чином оцінив обставини справи і дав їм відповідну оцінку з огляду на підтвердження матеріалами справи пропуску позивачем строку звернення до суду.
Згідно з частинами 1, 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 статті 99 КАС України було передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, за змістом статті 99 КАС України законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в 2014 році одержав витяг про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, був ознайомлений з його змістом, підтвердженням чого є розписка від 08.07.2014 про одержання рішення міської ради про надання в оренду земельної ділянки, договору оренди землі, розрахунків орендної плати.
Складовою проекту землеустрою, розробленого на замовлення ОСОБА_1 , був витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку від 21.03.2014 № 03-5/234, виданий відділом Держземагенства у Надвірянському районі.
Відповідно до витягу 2014 року була розрахована орендна плата, укладено договір оренди.
Позивачем не заперечується отримання 08.07.2014 року рішення Надвірнянської міської ради від 19.06.2014 року № 1801-41/2014 з розрахунком орендної плати та договору оренди землі від 19.06.2014 року № 16-06/14.
Таким чином, ОСОБА_1 достовірно знав про існування витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку орендованої ним земельної ділянки від 21.03.2014 року № 03-05/234, виданого відділом Держземагентства у Надвірнянському районі.
Його посилання на те, що він не звернув увагу на даний витяг, апеляційний суд вважає безпідставними.
Витяги з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2015 та 2016 роки сформовані із застосуванням коефіцієнту функціонального призначення земельної ділянки у значенні « 2.5», а також локальних коефіцієнтів, як визначені технічною документацією про нормативно-грошову оцінку наданої ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки.
Тобто твердження апелянта про обізнаність його щодо застосування відповідачем зазначених коефіцієнтів у витягах за 2015. 2016 роки не відповідає матеріалам справи.
Щодо покликань апелянта на те, що витяг з нормативної оцінки не є актом індивідуальної дії, строк оскарження якого є визначеним, видача витягу є дією, яка є повторюваною, а протиправні дії відповідача носять триваючий характер, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 18 статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Згідно пункту 19 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Позивач не оскаржує будь-який нормативний акт, яким визначені коефіцієнти функціонального призначення земельної ділянки та локальні коефіцієнти, а дії відповідача щодо їх застосування.
Такі дії не є постійно відновлюваними, що є характерною ознакою триваючого порушення, а вчиняються одноразово при виданні відповідного витягу.
Тобто підстав для того, щоб вважати з даних підстав, що позивач не пропустив строк звернення до суду, немає.
Щодо доводів апелянта про те, що договір оренди укладався з ним, як фізичною особою-підприємцем, але свою підприємницьку діяльність позивач припинив 27.02.2015 року, відтак не був зобов'язаний подавати податкові декларації та отримувати витяги з грошової оцінки землі, апеляційний суд зазначає наступне.
В свою чергу згідно статті 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.
Тобто, вищевказані норми не містять обов'язкової вимоги про те, що орендарем земельної ділянки має бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.
При цьому, абзацом 2 підпункту 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України передбачено, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
В даному випадку, після внесення 27.02.2015 запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , договір оренди №16-06/14 від 19.06.2014 не припинив свою дію, позивач надалі продовжував користуватися земельною ділянкою, а отже був зобов'язаний сплачувати орендну плату за таке користування.
Наведений висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 21.08.2018 в справі № 824/31/15-а. Так, Верховний Суд вказав, що посилання позивача на ту обставину, що нею 03 листопада 2014 року припинена державна реєстрація, як підприємця, і це є окремою підставою для припинення договору оренди, є неприйнятним, оскільки наявність підстав для припинення договору дії договору не тягне за собою його автоматичного розірвання. Земля після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивачем продовжувала залишатися у її користуванні, право користування землею є самостійною підставою плати за землю в розумінні статті 21 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-14, розмір якої позивач не оскаржувала та у подальшому самостійно задекларувала.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу статей 14 та 288 Податкового кодексу України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, яка надана у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Апелянтом не заперечується користування земельною ділянкою, тому покликання позивача на те, що договір оренди, укладений у 2014 році, був зареєстрований Надвірнянською міською радою лише в серпні 2016 року не береться до уваги, оскільки ОСОБА_1 був зобов'язаний сплачувати орендну плату за таке користування.
Отже, з наведеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позивач, як землекористувач, зобов'язаний сплачувати орендну плату, яку повинен самостійно обчислювати, виходячи із розміру чинної нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відтак, посилання позивача на недоведення йому відповідних коефіцієнтів для встановлення плати за землю безпідставні, тому що в даному випадку він був зобов'язаний самостійно вчинити дії з обрахунку плати за землю, а отже і мав відповідний обов'язок щодо з'ясування про розмір такої плати і застосовані відповідачем коефіцієнти функціонального використання та локальні коефіцієнти у витягах з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявні рішення Івано-Франківського окружного суду від 21.02.2019 року по справі № 809/1269/17 та від 16.10.2018 року по справі № 809/1421/17, які набрали законної сили і якими, крім іншого встановлено, що ще 21.09.2016 року Надвірнянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області винесені податкові повідомлення-рішення №№ 21789-13, 21788-13, 21790-13 про нарахування позивачу податкового зобов'язання з орендної плати за 2014-2016 роки, а також сформовано податкову вимогу від 21.12.2016 року № 584-17. Даними рішеннями встановлено, що позивачем не заперечується направлення йому даних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, тобто обізнаність ще з 2016 року про наявність відповідного боргу з орендної плати, обрахованого на підставі сформованих відповідачем витягів з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Крім того, в матеріалах справи (т. 2 а.с. 213) міститься претензія Надвірнянської міської ради на ім'я позивача про наявність в нього заборгованості з орендної плати, яка розрахована знову ж таки на підставі сформованих відповідачем витягів з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Витяги відповідача, щодо правильності яких виник спір, відповідачем сформовані у 2014-2016 роках. Причому останній витяг за 2016 рік датований 14.07.2016 року (т. 1 а.с. 198), тобто найпізніше у липні 2016 році позивач міг і повинен був дізнатися про їх наявність.
Таким чином, матеріалами справи спростовані доводи позивача про те, що він випадково дізнався про протиправні, на його думку, дії відповідача тільки в жовтні 2017 року.
Позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску шестимісячного строку звернення до суду.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд).
Зокрема, Суд неодноразово зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року (пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, пп. 51-52; і у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, пп. 62-67).
Таким чином, практика Суду також свідчить про необхідність врахування законодавчо встановлених національним законодавством обмежень щодо строків звернення до суду.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 809/1568/17 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 22.11.2019