13 листопада 2019 рокуЛьвів№857/9865/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
за участю представника відповідача Дем'янюка С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №460/1010/19 (головуючий суддя Зозуля Д.П. рішення проголошене о 16:45 год. у м. Львові повний текст складений 18.07.2019 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Рівненської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона, за наявності усіх документів, звернувся до митного органу для здійснення митного оформлення транспортного засобу. У поданій митній декларації митна вартість транспортного засобу позивачем визначена за ціною договору (контракту) щодо транспортного засобу, який імпортується (основний метод). Проте, відповідачем протиправно, в порушення норм митного законодавства та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість транспортного засобу, здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом (резервним). Внаслідок чого прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Вважає, що відповідач безпідставно поставив під сумнів весь поданий декларантом перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару. Відтак, застосування резервного методу для визначенні митної вартості товару є протиправним, а збільшення такої вартості суттєво порушує права позивача. З огляду на викладене, висновки відповідача, покладені в основу оспорюваних рішення та картки відмови, є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року в позові відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що приписами ч. 2 ст. 53 МК України, передбачено, що на підтвердження митної вартості товарів до митного органу подається, зокрема, рахунок-фактура (інвойс). Тобто, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару подаються разом з митною декларацією, якщо оплата за товар здійснювалася шляхом безготівкових розрахунків, а інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару подаються разом з митною декларацією лише у разі їх наявності. Оплата за легковий автомобіль марки «Land Rover» модель «Range Rover Evoque», 2015p. в. ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 здійснювалася у формі готівкового розрахунку, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, зокрема: прибуткові касові ордери №7 від 06.04.2019 на суму 1000 євро та №8 від 11.04.2019 на суму 3 000 євро, лист від продавця від 10.06.2019 про те, що вказаною компанією було дійсно продано легковий автомобіль марки «Land Rover» модель «Range Rover Evoque», 2015p. в. ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 у дилера ЗАТ «GRT», Литва, Вільнюс, за ціною 13 000, 00 євро позивачу і переданий по акту прийому-передачі її уповноваженій особі 12.04.2019, зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу від 11.04.2019 №20190411-001, рахунок-фактура (інвойс) RT19 00031 від 11.04.2019. На момент декларування вказаного товару у уповноваженої особи позивача не було в наявності прибуткових касових ордерів №7 від 06.04.2019 на суму 1000 євро та №8 від 11.04.2019 на суму 3000 євро, тому до митного оформлення їх не подано.
Крім того, висновок суду першої інстанції, що на декларанта покладено обов'язок подавати митному органу під час митного оформлення товару банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару, при цьому такими платіжними документами можуть бути касові або товарні чеки, ярлики, інші документи, які містять відомості щодо вартості товару суперечить положенням ч. 2 ст. 53 МК України, відсутність таких документів не може бути підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару і відмови у митному оформленні, адже, враховуючи викладене, вказані платіжні документи не є обов'язковими згідно вимог ч. 2 ст. 53 МК України. Враховуючи, що до митного оформлення уповноваженою особою позивача згідно картки відмови було подано документи, що підтверджують митну вартість товару у повному обсязі: рахунок-фактуру (інвойс) RT19 00031 від 11.04.2019 на суму 13 000, 00 євро; зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу від 11.04.2019 №20190411-001; копію митної декларації країни відправлення від 12.04.2019 №19LTVC0100EK115B35; скрін монітору екрана з оголошенням про продаж даного автомобілю, попередню митну декларацію від 12.04.2019 №UA204010/2019/212721, які не містять між собою розбіжностей чи ознак підробки або відомостей, що не підтверджують числові значення складових вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена чи підлягає сплаті за ці товари, вважає відмову в митному оформленні необґрунтованою, а картку відмови та рішення про коригування митної вартості незаконними та такими, що належить до скасування. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Позивач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Представником позивача вдруге подано клопотання про перенесення розгляду. Останнє клопотання обґрунтовано хворобою, проте доказів на підтвердження вказаної обставини до клопотання не долучено, тому апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника апелянта, на підставі наведених у апеляційній скарзі доводів. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 18 квітня 2019 року особа, що уповноважена позивачем на здійснення декларування, звернулася до Рівненської митниці в інтересах декларанта, ОСОБА_1 , для здійснення митного оформлення транспортного засобу, легкового автомобіля (бувший у використанні) марки «Land Rover» моделі «Range Rover Evoque» 2015 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , фактурна вартість якого згідно з рахунком-фактурою від 11.04.2019, наданою до митного оформлення, становить 13000,00 Євро.
Для проведення митного оформлення ввезення транспортного засобу на територію України, Рівненській митниці подано електронну митну декларацію №UA204010/2019/213362, до якої додано наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) RT19 00031 від 11.04.2019; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 17.04.2019 UA 204010/2019/213338; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 16.04.2019 UA 205010/2019/117084; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 01.03.2019; зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу від 11.04.2019 №20190411-001; договір доручення про декларування товарі від 12.04.2019; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями від 12.04.2019 №19012/003; квитанції, що підтверджують митних та інших платежів від 12.04.2019; копію митної декларації країни відправлення №19LTVC0100ЕК115В35 від 12.04.2019; копії паспорту та ідентифікаційного паспорту ОСОБА_1 ; попередню митну декларацію № UA204010/2019/212721; акт приймання-передачі автомобіля від 11.04.2019; скрін монітору екрану з оголошенням про продаж даного автомобіля.
У поданій митній декларації митна вартість транспортного засобу позивачем була визначена за ціною договору продажу автомобіля, який імпортуються (основний метод).
За результатами аналізу документів, поданих декларантом для митного оформлення, відповідачем зроблено висновок, що заявлена декларантом митна вартість може бути визнана митницею за умови надання наступних документів, які підтверджують інформацію щодо митної вартості, яка міститься у документах, поданих разом з митною декларацією: 1) касові та товарні чеки, ярлики, інші документи роздрібної торгівлі; 2) копію митної декларації країни відправлення; 3) висновок про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією з урахуванням фактичного технічного стану КТЗ.
Враховуючи викладене, митним органом під час усних консультацій запропоновано позивачу надати зазначені додаткові документи.
На вказану пропозицію представник декларанта повідомив відповідача листом, що додаткові документи до митної декларації надані не будуть та просив прийняти рішення щодо визначення митної вартості без врахування термінів передбачених статтею 53 МК України.
З огляду на ненадання таких документів митним органом, за результатом опрацювання наявних документів, було скориговано митну вартість на підставі цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел (повідомлення до ФМК 105-2, 106-2, згенерованих АСАУР) із застосуванням другорядного (резервного) методу. При цьому, для визначення митної вартості транспортного засобу митний орган використав наказ Державної митної служби України від 13.10.2006 № 885 «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних вузлів та агрегатів», наказ ДФСУ від 11.09.2015 №689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України», наказ Мінфіну України від 31.07.2015 №684 «Про затвердження порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів».
За наслідками чого прийнято рішення від 18.04.2019 №UA204000/2019/000537/2 про коригування митної вартості транспортних засобів із суми 13000 євро до суми 22300 євро. Також, у зазначеному рішенні митним органом вказано про неможливість застосування другорядних методів визначення митної вартості (статей 58-63 МК України) у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари (статті 59, 60 МК України) та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно методів на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (статті 62, 63 МК України), а тому митну вартість скориговано із застосуванням резервного методу визначення митної вартості (стаття 64 МК України).
Разом з тим, сформовано картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA204000/2019/00542.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що картка відмови у прийнятті до митного оформлення товару та прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості товару є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам митного законодавства України.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до законодавства України в сфері здійснення державної митної справи, фактурна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України є складовою частиною митної вартості товарів.
Положеннями статті 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 51 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.
Митна вартість товару - легкового автомобіля (бувший у використанні) марки «Land Rover» моделі «Range Rover Evoque» 2015 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , заявлена позивачем за основним методом, тобто за ціною договору купівлі-продажу автомобіля № 20190411-001 від 11.04.2019, укладеного у місті Вільнюс (Республіка Литва) між ЗАТ «GRT», в особі директора Євгена Телюка (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець). Укладання якого підтверджено підписами уповноважених осіб сторін на суму 13000 євро без ПДВ.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватись на об'єктивних, документально підтверджених даних, що підлягають обчисленню (п.1 ч.2 ст.52 МК України).
Відповідно до частини першої статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
У частині другій статті 53 МК України наведено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Так, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Водночас, частиною першою статті 368 МК України встановлено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об'єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально (ч. 21 ст. 58 МК України).
Аналіз вищевикладених правових норм дає підстави для висновку, що саме на декларанта покладено обов'язок надавати митному органу під час митного оформлення товару банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, при цьому, такими платіжними документами можуть бути касові або товарні чеки, ярлики, інші документи, які містять відомості щодо вартості товару, який ввозиться на територію України та використані декларантом документи повинні бути об'єктивними, підтвердженими документально та піддаватися обчисленню.
Частиною четвертою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Згідно з частиною п'ятою статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7 ст.54 МК України).
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митний орган зобов'язаний доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає Митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Така позиція суду, узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частини другої статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною третьою статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57 МК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 57 МК України, у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57 МК України).
За приписами частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч.2 ст.54 МК України).
При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган зазначає докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).
Як слідує з оспорюваного рішення від 18.04.2019 №UA204000/2019/000537/2, відповідач вважає, що вартість транспортного засобу не може бути визначена за вартістю заявленою декларантом у митних деклараціях, оскільки враховуючи ненадання додаткових документів (касових та товарних чеків, ярликів, інших документів роздрібної торгівлі; копії митної декларації країни відправлення; висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією з урахуванням фактичного технічного стану КТЗ) та відмови декларанта надати додаткові документи, витребуваних митницею, то орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що до митного оформлення заявлено недостовірні відомості про фактурну вартість товару.
Таким чином, підставою для здійснення коригування митної вартості імпортованого транспортного засобу стали сумніви щодо вартісних показників заявлених до митного оформлення, розбіжності у документах та відомостях, наданих до митного контролю, та ненадання декларантом документів згідно сформованого переліку на підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу.
Суд дослідивши документи (договір купівлі-продажу автомобіля № 20190411-001 від 11.04.2019, акт приймання-передачі від 11.04.2019, реєстраційне посвідчення імпортованого транспортного засобу, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 16.04.2019), надані позивачем в якості доказу підтвердження правильності визначення митної вартості товару, встановив, що сума, виставлена продавцем до оплати за товар - легковий автомобіль (бувший у використанні) марки «Land Rover» моделі «Range Rover Evoque» 2015 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , становить 13000 євро.
Проте, всупереч положенням частини першої статті 368 МК України серед вказаних документів були відсутні платіжні (або банківські) документи, що підтверджують факт оплати імпортованого транспортного засобу (будь-які чеки, що свідчать про оплату задекларованої суми вартості).
Інвойс - (анг. INVOIC) - це документ в міжнародній комерційній діяльності, що надається продавцем іноземному покупцеві. В інвойсі обов'язково повинно бути зазначено назва та юридична адреса організації - експортера, назва і адреса компанії-покупця, найменування товару, його кількість, ціна та умови поставки, характеристика товару (колір, вага і т.п.).
Тобто рахунок-фактура (інвойс) не містить відомостей щодо оплати товару, а лише інформацію про товар, його ціну та реквізити для оплати такого товару.
Суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив долучені позивачем у ході судового засідання прибуткові касові ордери № 7 від 06.04.2019 на суму 10000 Євро та № 8 від 11.04.2019 на суму 3000 Євро, оскільки вказані документи не можуть підтверджувати сплату даних готівкових коштів ОСОБА_1 .
З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з метою придбання вказаного автомобіля кордон не перетинала. Разом з тим, з метою представництва її інтересів на території України та країн Європи позивач надала нотаріально посвідчену довіреність від 12.04.2019 на ім'я ОСОБА_2 . Тобто лише з 12.04.2019 ОСОБА_2 є уповноваженою особою позивача та міг вчиняти від її імені (в тому числі - за кордоном) дії пов'язані з придбанням автомобіля, та відповідно не міг, як уповноважена особа, вносити готівкові кошти від імені ОСОБА_1 06.04. та 11.04.2019, та не міг підписувати договір купівлі-продажу автомобіля №20190411-001 від 11.04.2019 і акт приймання-передачі до даного договору від 11.04.2019.
Також вірними є висновок суду першої інстанції проте, що договір купівлі-продажу від 11.04.2019 відписаний в електронній формі ОСОБА_1 є неналежним доказом, оскільки не подавався до митного оформлення автомобіля марки «Land Rover» моделі «Range Rover Evoque» 2015 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 та не оцінювався при прийнятті спірних рішень Рівненською митницею ДФС.
Крім того, судом зазначено, що розписка ОСОБА_2 від 01.04.2019 підтверджує лише отримання ним готівкових коштів від позивача. Разом з тим, дана розписка не підтверджує правомірності підписання від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу автомобіля та внесення вказаних коштів від її імені.
З наявних матеріалів справи, судом ставиться під сумнів підписання зазначених вище документів уповноваженою особою позивача та безпосередньо ОСОБА_2 , оскільки відповідно до листа ЗАТ «GRT» від 10.06.2019 автомобіль був переданий уповноваженій особі покупця 12.04.2019 у м. Вільнюс Республіка Литва, разом з тим 12.04.2019 у м. Хмельницький ОСОБА_1 було оформлено довіреність на Молчанюка І.В., який посвідчив особу паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 . Тобто ОСОБА_2 12.04.2019 був в Україні, а вказана довіреність не могла бути 12.04.2019 у Республіці Литва.
Крім цього, Договір купівлі - продажу автомобіля підписано директором Телюком Євгенієм, а а акт приймання - передачі і рахунок у той самий день підписані директором Єленою Гагаріною.
Також наявні розбіжності і щодо номерного знаку автомобіля, оскільки відповідно до Акту про проведення огляду ( переогляду ) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу автомобіль марки «Land Rover» моделі «Range Rover Evoque» 2015 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 в'їхав 16.04.2019 р. на митну територію України із номерним знаком НОМЕР_4 , а відповідно до технічного паспорту, він продавався із номерним знаком НОМЕР_5 .
Відтак, надані позивачем вищенаведені документи містять очевидні розбіжності, які породжують сумніви щодо ціни ввезеного товару.
З огляду на викладене, у митного органу виникли обґрунтовані сумніви щодо фактичної вартості оцінюваного товару (автомобіля) ввезеного позивачем на митну територію України, що є підставо для витребування у декларанта додаткових документів у межах процедури митного оформлення імпортованого товару.
При цьому, запропонувавши надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обґрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості ввезеного на митну території України товару.
Проте, декларант відмовився надати додаткові документи, запропоновані відповідачем під час усних консультацій.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку, що недостатність інформації для підтвердження заявленої позивачем митної вартості імпортованого транспортного засобу у наданих ним документах та наявність у митного органу іншої інформації про митну вартість товару, унеможливлює застосування першого методу.
Статтею 59 МК України визначено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 МК України, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці в таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними ідентичними товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.
У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
Приписами статті 60 МК України встановлено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.
Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
Частиною першою статті 62 МК України встановлено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена відповідно до положень статей 58-61 цього Кодексу, їх митна вартість визначається згідно з положеннями цієї статті на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи послідовність застосування цієї статті та статті 63 цього Кодексу може бути зворотною.
За приписами статті 63 МК України для визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) за основу береться надана виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум: 1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються; 2) обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну; 3) загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів.
У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях згідно положень статті 64 МК України.
Судом встановлено, митним органом було проведено процедуру консультацій з декларантом з метою визначення митної вартості товару (автомобілю) придбаного позивачем та застосовано послідовність методів визначення вартості товару, що підтверджується змістом оспорюваного рішення.
У зв'язку з неможливістю застосування методів щодо ідентичних та подібних товарів, методів віднімання та додавання, що обґрунтовано у оскарженому рішенні (з підстав відсутності у митного органу такої інформації), митна вартість товару (автомобіля), придбаного та ввезеного позивачем була скоригована відповідачем за методом митної вартості товару, визначеного підпунктом «ґ» пункту 2 частини першої статті 57 МК України - резервним методом.
Так, вартість транспортного засобу визначено на підставі положень наказу Державної митної служби України від 13.10.2006 №885 «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних вузлів та агрегатів»; наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 №689 «Про забезпечення Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України»; наказу Міністерства фінансів України від 31.07.2015 №684 «Про затвердження порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів”.
Крім того, статтею 33 МК України передбачено, що митні органи використовують інформаційні ресурси, що знаходяться у їх віданні, створені, оброблені та накопичені в інформаційних системах та складаються із відомостей, що містяться у документах, які надаються під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів та інших документів.
На підставі цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел (повідомлення до ФМК 105-2, 106-2, згенерованих АСАУР) митним органом було визначено числове значення митної вартості транспортного засобу, що становить 22300 Євро.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виявлені розбіжності у числових значеннях в обов'язкових документах, відсутність документально підтвердженого витрат на придбання товару, а також враховуючи не надання позивачем додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару (автомобіля), унеможливлюють підтвердження числового значення митної вартості товару - транспортного засобу
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі №460/1010/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель
Повний текст постанови складено 22.11.2019р.