Постанова
іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 332/2723/15-к
провадження № 51-1579км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 8 листопада 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080080001951, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Надійка Хомутовського району Курської області Російської Федерації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України
(далі - КК);
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Запорізьке Запорізького району Запорізької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вирокомЗаводського районного суду м. Запоріжжя від 8 листопада 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на три роки, з конфіскацією всього належного йому майна;
ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на три роки, з конфіскацією всього належного йому майна.
Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позбавлено 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінено, визначено вважати їх засудженими за ч. 3 ст. 368 КК в редакції Закону від 10 листопада 2015 року
№ 770-VIII. В решті вирок залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено за одержання ними, як службовими особами, неправомірної вигоди для себе за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища за попередньою змовою групою осіб, за таких обставин.
18 листопада 2010 року за результатами проведених виборів депутатів Степногірської селищної радиОСОБА_6 оголошено обраним та таким, що набув повноваження депутата місцевої ради.
Згідно з розпорядженнями Запорізького міського голови від 29 листопада 2012 року № 1584к та від 13 вересня 2012 року № 1192к призначено відповідноОСОБА_6 і ОСОБА_7 на посаду головних спеціалістів-інспекторів відділу економіки, фінансів та зв'язків з громадськістю Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради та присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
Відповідно до посадових обов'язків, визначених посадовою інструкцією, п. п. 4, 4.2 Положення про Інспекцію з благоустрою м. Запоріжжя, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є службовими особами, котрі здійснюють функції представника органу місцевого самоврядування та яким для виконання покладених на них обов'язків і функцій надається право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Так, 10 квітня 2015 року приблизно о 11-ій год 00 хв. головними спеціалістами-інспекторами відділу економіки, фінансів та зв'язків з громадськістю Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради ОСОБА_6 і ОСОБА_7 під час проведення перевірок додержання вимог правил благоустрою виявлено факт вивозу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 на автомобілі марки «ЗІЛ», д/н НОМЕР_1 , відходів будівництва в зеленій зоні по вул. Хороводна в м. Запоріжжя, про що ОСОБА_7 складено протокол про адміністративне правопорушення № 0030 за ст. 152 КУпАПвідносно водія вказаного автомобіля - ОСОБА_11 .
У цей же день приблизно о 12-ій год 00 хв. головний спеціаліст-інспектор відділу економіки, фінансів та зв'язків з громадськістю Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради ОСОБА_6 за попередньою змовою з головним спеціалістом-інспектором вказаного відділу ОСОБА_7 , маючи намір на одержання неправомірної вигоди для себе, діючи умисно, з корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_10 , що за не складання відносно нього у подальшому адміністративних протоколів за порушення правил благоустрою останній має передати їм грошові кошти в розмірі 400 грн за кожний факт вивозу відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, розташований за адресою: вул. Базова, 10в, м. Запоріжжя.
17 квітня 2015 року приблизно о 12-ій год 00 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи на вул. Базовій в м. Запоріжжя, продовжуючи свій злочинний намір на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , повідомив ОСОБА_10 про необхідність передачі їм грошових коштів в обумовленому розмірі заздалегідь, до початку вивозу будівельного сміття.
23 квітня 2015 року та 27 квітня 2015 року ОСОБА_10 організовано дворазове вивезення будівельних відходів автомобілем марки «КРАЗ», д/н НОМЕР_2 , на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, розташований за вказаною вище адресою, при цьому 23 квітня 2015 року ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_6 про те, що передасть обумовлені раніше грошові кошти після наступного вивозу відходів.
28 квітня 2015 року приблизно о 10-ій год 00 хв. головні спеціалісти-інспектори відділу економіки, фінансів та зв'язків з громадськістю Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою, використовуючи свої службові повноваження, перебуваючи в салоні службового автомобіля марки «ВАЗ 21213», д/н НОМЕР_3 , поблизу перехрестя вул. Заводської та вул. Північне шосе в м. Запоріжжі, одержали від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 3000 грн за не складання відносно нього адміністративного протоколу за ст. 152 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, а також за безперешкодний вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненням захисник ОСОБА_12 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і закрити кримінальне провадження. Вказує про відсутність у діях його підзахисного складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, вважає, що пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення не відповідає диспозиції цієї статті. Стверджує, що мала місце провокація ОСОБА_10 на вчинення злочину. Посилається на незаконне проведення оперативно-розшукових заходів; вручення ОСОБА_6 як депутату Степногірської селищної ради повідомленняпро підозру не прокурором області, а іншою процесуальною особою; наявність в обвинувальному акті протиріч щодо номеру провадження, дати його складання. Вважає, що матеріали справи не відкривались стороні захисту у повному обсязі, а також своєчасно не були відкриті документи, які стали підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД). Крім того, посилається на незаконність ухвал слідчого судді про надання дозволу на аудіо-, відеоконтроль особи та проведення НСРД з порушенням вимог кримінального процесуального закону. На думку захисника, суд першої інстанції, надавши в ході дослідження доказів явну перевагу стороні обвинувачення та висловивши свою позицію щодо доведеності вини обвинувачених до ухвалення вироку, порушив засади змагальності судочинства та презумпції невинуватості. Вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати і закрити кримінальне провадження. Стверджує, що в діях його підзахисного відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 368 КК. Вказує про відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вказаного злочину та зазначає, що ОСОБА_7 , рекомендуючи полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 для утилізації відходів, діяв у межах своїх повноважень. Вказує, що процесуальні документи, в яких зафіксовано хід та результати НСРД, є недопустимими доказами та наводить на обґрунтування відповідні доводи. Водночас вважає, що сторона захисту не змогла перевірити допустимість результатів НСРД внаслідок невідкриття під час досудового розслідування ухвал слідчого судді, що слугувалипідставою їх проведення. Посилається на порушення права ОСОБА_7 на захист, мотивуючи тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК. Вказує на те, що апеляційний суд належно не перевірив всі доводи апеляційної скарги та не надав на них вичерпних відповідей.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги необґрунтованими, просила у їх задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без зміни.
Засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просили задовольнити касаційні скарги їх захисників.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на підтримання своїх касаційних скарг, засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ,прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ст. 433КПК).
У п.1 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПКістотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно дост. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Проте зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом не дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 , захисники ОСОБА_12 і ОСОБА_9 , не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, подали апеляційні скарги, в яких просили цей вирок скасувати і закрити кримінальне провадження. Обґрунтовуючи свої вимоги, обвинувачений ОСОБА_7 та захисники вказували про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, посилались на недопустимість доказів, незаконність проведення оперативно-розшукових заходів, ненадання жодної оцінки очевидному, на їх думку, факту провокації ОСОБА_10 на вчинення злочину та фальсифікацію матеріалів провадження.
Однак, апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, в повній мірі не перевірив зазначені в них доводи, докладних мотивів для їх спростування не навів, при цьому не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, спростовуючи доводи апеляційних скарг про те, що обвинувачені не вчиняли будь-яких дій в інтересах ОСОБА_10 з використанням своїх службових повноважень, суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на посадові інструкції ОСОБА_6 і ОСОБА_7 мали повноваження, як службові особи Інспекції з благоустрою, на складання щодо ОСОБА_10 протоколу про адміністративні правопорушення за ст. 152 КУпАП, перевірку додержання стандартів, норм і правил у сфері благоустрою ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 та реальну можливість використати їх з корисливих мотивів з метою одержання неправомірної вигоди.
Крім того, апеляційним судом зазначено, що провина обвинувачених полягає в тому, що в них був прямий умисел на одержання неправомірної вигоди за нескладання адміністративного протоколу щодо ОСОБА_10 за ст. 152 КУпАП, чого вони і досягли за безперешкодний вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1.
Однак, апеляційним судом залишено поза увагою те, що відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає лише за умови, що службова особа одержала її за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
Якщо ж службова особа, вчиняючи будь-які дії, використовує не можливості, пов'язані з її посадою, а, наприклад, особисте знайомство, дружні, а не службові зв'язки тощо, то у її діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 368 КК.
Судом було встановлено, щоОСОБА_6 і ОСОБА_7 одержали від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 3000 грн за нескладання відносно нього адміністративного протоколу за ст. 152 КУпАП, а також за безперешкодний вивіз будівельних відходів на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1.
Отже, для з'ясування того, з використанням яких саме повноважень або можливостей, обумовлених займаною посадою, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вчинялись дії з метою одержання неправомірної вигоди, апеляційний суд мав би перевірити, чи в їх компетенції було складання протоколів про адміністративні правопорушення за вивіз будівельних відходів саме на полігон твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, а також - видача дозвільних документів на вивіз сміття на вказаний полігон.
Проте ці доводи апелянтів судом апеляційної інстанції перевірено формально, поза увагою залишено показання свідка ОСОБА_13 - начальника Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради, який, як убачається з аудіозапису судового засідання, зазначив, що до повноважень головних спеціалістів-інспекторів з благоустрою не відноситься контроль за дотриманням державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів на території полігону твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, а також прийняття рішення про надання громадянам дозвільних документів на вивіз сміття на вказаний полігон.
Водночас такі ж показання давав в суді свідок ОСОБА_14 , який підтвердив, що контроль за ввезенням сміття на полігон здійснює особисто він, як начальник ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1, у нього немає службових відносин зОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також заперечив факт ввезення ОСОБА_10 будівельних відходів, зауваживши, що на територію його підприємства був відвантажений саме ґрунт для ліквідації пожежі, яка виникла на полігоні твердих побутових відходів.
Із показань свідка ОСОБА_15 - диспетчера полігону твердих побутових відходів ТЗОВ «Ремондіс Запоріжжя» № 1 убачається, що за вказівкою керівництва полігону без попереднього зважування та оплати пропускалися лише автомобілі з сипучими матеріалами задля гасіння пожежі.
Однак, вищенаведеним показанням свідків судом апеляційної інстанції не надано оцінки, при цьому формально визнано безпідставними та голослівними доводи апелянтів, які зазначали про те, що у вироку міститься не повний виклад показань свідків, котрі, на їх думку, свідчили про невинуватість обвинувачених.
Крім того, апеляційним судом належно не перевірено доводи обвинуваченогоОСОБА_7 та захисників про наявність провокації з боку ОСОБА_10 на вчинення злочину та про фальсифікацію матеріалів провадження.
Визнаючи вказані доводи безпідставними, апеляційний суд мотивував тим, що даними протоколу про результати НСРД, а саме аудіо- та відеоконтролю особи підтверджується зміст розмови між ОСОБА_10 таОСОБА_6 і ОСОБА_7 про те, що останні виказують особисту зацікавленість в одержанні неправомірної вигоди, погодилися на спосіб та суму отриманих грошових коштів.
Проте доводи апелянтів не було перевірено за критеріями розмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів, визначеними у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до практики ЄСПЛ у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, мають визнаватися недопустимими. Дотримання цього принципу особливо важливе, якщо оперативно-розшуковий захід було проведено без достатньої правової підстави чи належних гарантій недопущення зловживань (п.п. 133-135 рішення у справі «Худобін (Khudobin) проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, п. 60 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Якщо обвинувачені висувають аргумент про підбурювання, внутрішньодержавні суди зобов'язані розглянути його в рамках змагальної, ретельної, всебічної і переконливої процедури, при цьому на сторону обвинувачення покладається тягар доведення відсутності підбурювання. Межі судової перевірки повинні включати мотиви прийняття рішення про негласний захід, про ступінь участі правоохоронного органу в скоєнні злочину, а також про характер будь-якого підбурювання або тиску, якого зазнав заявник (п. 55 рішення у справі «Носко и Нефедов проти Росії» 30 жовтня 2014 року).
Отже, апеляційний суд мав би перевірити, зокрема, хто саме ініціював зустрічі, хто і що пропонував, чи були факти відмов з боку обвинувачених на одержання неправомірної вигоди, чи мало місце наполегливі нагадування з боку ОСОБА_10 , чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів.
Водночас в ухвалі не міститься обґрунтованих відповідей на доводи апелянтів, які в апеляційних скаргах серед іншого зазначали про те, що:
- свідком ОСОБА_10 імітувалася підприємницька діяльність з вивезення сміття з будівельних майданчиків, оскільки жодної господарської діяльності він не вів;
- у процесуальних документах (постанові прокурора області від 17 квітня 2015 року про доручення досудового розслідування кримінального провадження, а також у постанові від 27 квітня 2015 року про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів) зазначався розмір суми неправомірної вигоди ще до того, як свідком ОСОБА_10 було фактично озвучено відповідну суму ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ;
- свідок ОСОБА_10 сам ініціював зустрічі із ОСОБА_6 , про що можуть свідчити дані протоколу за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом контролю телефонних розмов по мобільному телефону, який належить ОСОБА_6 , котрий стороною обвинувачення не було надано суду.
Отже, апеляційний суд без належного обґрунтування та відповідних мотивів свого рішення відхилив доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисників про наявність об'єктивних сумнівів у відсутності провокації злочину.
Крім того, захисник ОСОБА_9 у апеляційній скарзі вказував на порушення вимог ст. 290 КПК, посилаючись на те, що під час досудового розслідування стороні захисту не було надано ухвали слідчого судді апеляційного суду, що стали правовою підставою для проведення НСРД, та вважав, що протоколи за результатами їх проведення мають бути визнані недопустимими доказами.
Однак, зазначені доводи апеляційної скарги захисника апеляційний суд не перевірив і жодної відповіді на них не надав.
При цьому указані доводи мали б бути перевірені з огляду на наявні на час апеляційного розгляду висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2017 року (провадження № 5-364кс16) та від 12 жовтня 2017 року (провадження № 5-237кс17), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (провадження № 13-37кс18), а також у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 5 лютого 2019 року (провадження № 51-3901км18).
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором було ініційовано питання про розсекречення ухвал слідчого судді апеляційного суду лише в ході судового розгляду у суді першої інстанції.
Так, відповідно до листа від 6 липня 2017 року за № 10-27/169 в.о. голови апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_16 убачається, що на підставі клопотання прокурора від 29 червня 2017 року експертною комісією з питань таємниць апеляційного суду прийнято рішення про скасування грифу «таємно» з ухвал слідчого судді апеляційного суду № 08/4392т, 08/4393т і 08/4394т
від 21 квітня 2015 року, у додатку надано їх копії. Цими ухвалами надавався дозвіл на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж шляхом контролю телефонних розмов по мобільному телефону, який належить ОСОБА_6 , та дозвіл на аудіо-, відеоконтроль особи - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Отже, апеляційний суд усупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 419 КПК належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів апеляційних скарг, вичерпних відповідей не надав, не навів докладних мотивів та підстав прийнятого рішення. Зазначені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому апеляційному розгляді суд має перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , надати на кожен з них вичерпні відповіді, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, а за наявності для цього підстав - шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, Суд
Касаційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2019 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3