Ухвала
22 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 760/3946/19
провадження № 61-20220ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2019 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» та відповідачем існують фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг на підставі відкритого особового рахунку. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином свій обов'язок з оплати житлово-комунальних послуг, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» просило стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилась за період з 01 листопада 2012 року до 31 грудня 2015 року, що становить 27 837,90 грн та складається з: основного боргу у розмірі 11 574,97 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 14 399,60 грн та трьох відсотків річних у розмірі 1 863,33 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» задоволено частково, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за період з 13 квітня 2013 року до 31 грудня 2015 року у розмірі 25 564,56 грн, з яких: 9 421,85 грн - сума боргу, 14 346,82 грн - інфляційна складова, 1 795,89 грн - три відсотки річних. В іншій частині позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» відмовлено.
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 27 837,90 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн*100=192 100 грн).
Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню з підстав, зазначених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Наведені заявником обставини, з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так у касаційній скарзі йдеться про правила перебігу та застосування позовної давності, проте ці доводи зводяться до тверджень про неправильне встановлення у справі обставин, за наявності яких є можливим застосування наслідків спливу позовної давності.
Заявник послався на наявність у провадженні судів аналогічних справ, проте не обґрунтував в чому саме виявилася суперечність у застосуванні судами норм права в оскарженому судовому рішенні та у рішеннях, які він наводить як приклад, яке питання права має значення для правозастосовчої практики.
У касаційній скарзі йдеться про різні підходи судів у вирішенні спорів про зобов'язання надавачів послуг здійснити перерахунок нарахованих до сплати платежів. Проте предмет спору у цій справі є іншим.
Доводи заявника також полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчоїпрактики.
Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Не заслуговують на увагу і твердження про те, що справа становить значний суспільний інтерес.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко