Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 693/1129/18
провадження № 61-6841св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Канюківське»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року у складі головуючого судді Шимчика Р. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» (далі - ПСП «Канюківське») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
Позовна заява мотивована тим, що з 24 листопада 2014 року до 31 березня 2017 року працював у ПСП «Канюківське» на посаді електрогазозварника. Наказом директора ПСП «Канюківське» № 22-1-к від 31 березня 2017 року його звільнено з роботи на підставі частини третьої статті 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на строкову військову службу.
Посилаючись на незаконність свого звільнення, оскільки в силу положень статті 119 КЗпП України після призову на військову службу за ним зберігається місце роботи, займана посада та середня заробітна плата, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді електрогазозварника у ПСП «Канюківське» з 31 березня 2017 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60 801,14 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 з 31 березня 2017 року на посаді електрогазозварника у ПСП «Канюківське». Стягнуто з ПСП «Канюківське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60 801,14 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звільнення позивача на підставі частини третьої статті 36 КЗпП України, в Україні згідно Указу Президента діяв особливий стан, тому на нього поширювалися гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПСП «Канюківське» залишено без задоволення, рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2019 року ПСП «Канюківське» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що на час звільнення позивача особливий період в Україні не діяв, а тому визначені у статті 119 КЗпП України гарантії не могли і не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 , крім того, його звільнено за власною заявою від 31 березня 2017 року, а на строкову службу він прибув у квітні 2017 року, а відтак звільнення позивача проведено із дотриманням вимог трудового законодавства й підстави для його поновлення на роботі відсутні.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому 04 липня 2019 року відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ПСП «Канюківське» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до чинних правових позицій, направлено на захист прав та свобод військовослужбовців України, залишити без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 24 листопада на підставі наказу № 82-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПСП «Канюківське» на посаду електрогазозварника.
Повісткою військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 призвано на строкову військову службу та зазначено про необхідність прибуття 10 квітня 2017 року о 6.00 годині для відправлення на збірний пункт до Жашківського районного військового комісаріату.
31 березня 2017 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення його з роботи у зв'язку з призовом на строкову військову службу.
Наказом директора ПСП «Канюківське» від 31 березня 2017 року № 22-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на строкову військову службу.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину 11 квітня 2017 року, звільнений в запас згідно наказу № 211 від 04 жовтня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.
Наведені зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-VIII, що набрав чинності 08 лютого 2015 року.
Положення пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України та частини третьої статті 119 КЗпП України приведено у відповідність із частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Законом України № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», що набрав чинності 11 червня 2015 року.
Вказаним законом пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у новій редакції, за якою підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; у частині третій статті 119 КЗпП України слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», а слова «до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року» - словами «до дня фактичної демобілізації».
Таким чином, за працівником, призваним на строкову військову службу після 08 лютого 2015 року (дня набрання чинності Законом України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-VIII ), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував вищенаведені положення статей 36, 119 КЗпП України, статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та дійшов законного і обґрунтованого висновку, що позивач був звільнений незаконно звільнений з порушенням норм трудового законодавства, оскільки на час дії особливого періоду в Україні на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі й збереження посади та середнього заробітку на підприємстві у зв'язку із чим останній підлягає поновленню на роботі.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно керувався статтею 27 Закону України «Про оплату праці»та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно з яким середня заробітна плата для працівників, які пропрацювали менше двох календарних місяців обчислюється виходячи із виплат за фактично відпрацьований час. Свого розрахунку відповідачем не наведено.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Доводи ПСП «Канюківське», наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Такі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Канюківське» залишити без задоволення.
Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко