Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 304/1096/14-ц
провадження № 61-8632св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
третя особа - Відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г., Кожух О. А.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
третя особа - Відділ реєстраційної служби Перечинського районного управління юстиції в Закарпатській області, про усунення перешкод у користуванні власністю.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що їй на праві приватної власності належить будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку, як окрема сім'я проживають її донька ОСОБА_3 з дітьми, а також колишній чоловік останньої - ОСОБА_2 . Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано, проте за час їхнього шлюбу донька без її згоди зареєструвала у будинку свого чоловіка. ОСОБА_2 продовжує проживати у будинку, веде себе негідно та агресивно, безпричинно влаштовує скандали, під час яких образливими словами принижує її честь і гідність та її доньки, неодноразово погрожував вбивством та підпалом, виганяє їх із будинку, замикає його на ключ. ОСОБА_2 членом її сім'ї ніколи не був, у них із донькою була окрема сім'я, яка вже не існує, але ОСОБА_2 , продовжуючи проживати у будинку, свідомо порушує правила співжиття та створює умови неможливі для їх нього проживання.
Із урахуванням наведеного, позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні власним будинком шляхом виселення ОСОБА_2 із будинку АДРЕСА_2 , та зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області зняти ОСОБА_2 із реєстрації за вказаною адресою.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 березня 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач після розірвання шлюбу з донькою позивача продовжив проживати у будинку за місцем реєстрації, а тому з підстав, передбачених статтею 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) та статтею 405 Цивільного кодексу України, припинення права користування відповідачем будинком є неможливим. Постанови судів від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року з урахуванням порядку їх ухвалення, встановлених ними обставин та значного проміжку часу між вчиненням ОСОБА_2 адміністративних правопорушень у сукупності не можуть слугувати достатніми доказами систематичного порушення останнім правил співжиття.
Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Перечинського районного суду від 20 березня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного приміщення. У задоволені решти позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач, ставши 23 жовтня 1988 року одноосібним власником будинку, згоди на реєстрацію та проживання відповідача не надавала. Обставини, встановлені судовими рішеннями від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року в справах про адміністративні правопорушення, свідчать про те, що своїми систематичними діями відповідач робить неможливим проживання із ним в одній квартирі, а тому підлягає виселенню.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що посилання позивача на те, що її донька зареєструвала свого чоловіка - відповідача у справі, без її згоди, є безпідставними, оскільки згоду на тимчасову прописку надав попередній власник частини будинку ОСОБА_4 . Посилання апеляційного суду на систематичне порушення відповідачем правил співжиття, про що заначено у судових рішеннях від 06 червня 2013 року та 29 жовтня 2014 року в справах про адміністративні правопорушення, є необґрунтованими, оскільки такі події відбувалися протягом тривалого часу, ініціатором сварок були колишня дружина відповідача та позивач у справі, всі ці дії вчиненні з метою дискредитації відповідача із подальшим виселенням його із будинку. Апеляційним судом не враховано, що час проживання у будинку відповідач за власні кошти здійснив його покращення.
У січні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у яких заявник зазначає, що вона є єдиним власником будинку АДРЕСА_2 , вказаний будинок не належить відповідачу на праві власності, крім того, останній вів аморальний спосіб життя, що робить неможливе проживання з ним в одному будинку. Заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що згідно з ухвалою Перечинського районного народного суду від 23 жовтня 1986 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2013 року № 4172415, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 .
У зазначеному будинку серед інших із 01 грудня 1987 року зареєстрований ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з будинкової книги житлового будинку АДРЕСА_2 , та повідомленням Перечинського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 16 липня 2014 року № 936.
30 травня 1987 року у Перечинському районному відділі реєстрації актів цивільного стану Закарпатської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , актовий запис № 21.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2013 року вказаний шлюб розірвано.
Відповідно до довідки Перечинської міської ради Закарпатської області від 03 квітня 2014 року № 994 ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_1 і має такий склад сім'ї: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, внук - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2, внук - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3, та колишній зять - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4.
Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2013 року встановлено, що ОСОБА_2 27 квітня 2013 року близько 17 год 40 хв за місцем свого проживання на АДРЕСА_3, вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_3 , під час якої ображав її нецензурними словами, чим заподіяв шкоду її психічному здоров'ю. У зв'язку з малозначністю діяння ОСОБА_2 на підставі статті 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) звільнено від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, оголошено йому усне зауваження, провадження у справі закрито.
Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2014 року встановлено, що 26 серпня 2014 року близько 17 год 00 хв ОСОБА_2 , знаходячись за місцем свого проживання, а саме на АДРЕСА_1 , вчинив сварку із своєю дружиною ОСОБА_3 та своєю тещею ОСОБА_1 , під час якої ображав їх нецензурними словами та виганяв їх з будинку, чим заподіяв шкоду психічному здоров'ю останніх. За цим фактом ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 51,00 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку передбачені статті 156, частиною першою статті 116 ЖК Української РСР.
Таке виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК Української РСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом із ним, систематично руйнують або псують жиле приміщення, або використовують його не за призначення, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, заходи запобігання і громадського вплив виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідач є колишнім чоловіком дочки позивача, шлюб між ними розірваний судовим рішенням у 2013 році, своїми систематичними діями відповідач робить неможливим проживання з ним у спірному будинку позивача та її дочки, що підтверджується обставинами, встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, правильно застосував норму статті 116 ЖК Української РСР та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідача із будинку без надання іншого жилого приміщення.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що за час свого проживання у будинку позивача він за власні кошти здійснив його покращення, не спростовують висновків апеляційного суду та не впливають на правильність вирішення спору.
Разом з цим Верховний Суд не погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відповідач вселився у спірний будинок без згоди позивача, оскільки встановлені у справі обставини, а саме: вселення відповідача у будинок у 1987 році та звернення позивача до суду з позовом про виселення останнього лише 14 липня 2014 року, тобто через 27 років, свідчить про те, що позивач надала мовчазну згоду на вселення відповідача у її будинок. Разом з тим відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки наведене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті. Оцінюючи доводи касаційної скарги в цілому, суд має виходити з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова Апеляційного суду Закарпатської області від 04 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик