Справа № 802/2543/17-а
Головуючий у І інстанції: Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.
19 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М.
за участю:
секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.,
позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року (м. Вінниця, повний текст рішення виготовлено 22.07.2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення відповідача, яке полягало у відмові в поверненні коштів, які були вилученні за протоколом про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29.01.2017 року на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17. 15.01.2018 року на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 стверджує, що протиправність рішень суб'єкта владних повноважень та тривале порушення правових норм викликають у нього глибокі моральні страждання та постійні нервові стреси, внаслідок чого, моральна шкода збільшується та оцінюється позивачем 160000,00 грн. Одночасно, у позовній заяві заявлено клопотання про виклик свідків та призначення судово-психологічної експертизи. Дане клопотання мотивоване тим, що позивачем заявлено вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити вказані обставини, є висновок експерта-психолога та показання оточуючих позивача людей.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Київська митниця ДФС надіслала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову, просить відмовити у призначені судово-психологічної експертизи та виклику свідків. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що з урахуванням постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2017 року якою роз'яснено постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року, вилучена у позивача під час митного контролю валюта підлягає поверненню у встановленому Митним кодексом України порядку. Відповідно до норм Митного кодексу України та Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №627, визначено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, що зберігаються на складах митниць під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особами, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після їх митного оформлення, відшкодування витрат Митниць на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. Повернення вилучених коштів можливе лише за умови декларування цих коштів та за наявності документів, що підтверджують зняття цієї готівки з рахунків у банках. ОСОБА_1 не є власником вилучених коштів, а тому не може вчиняти юридично значущі дії щодо такої валюти. Докази позивача щодо завданої моральної шкоди, представник відповідача, вважає необґрунтованими та документально не підтвердженими.
23.01.2018 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач з доводами Київської митниці ДФС не погоджується та зазначає, що ні Митний кодекс України, ні Кодекс України про адміністративні правопорушення, ні Порядок роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, на які посилається відповідач, не містять норм щодо провадження по виконанню постанов суду про повернення вилучених предметів чи товарів. Роз'яснюючи постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року судом констатовано, що на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов'язковість виконання постанови суду від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 та повернення вилучених коштів. Крім того, саме для визначення психоемоційного стану та з'ясування чи була ситуація, що пов'язана з прийняттям рішень Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти, психотравмуючою для позивача, ОСОБА_1 просить призначити у справі відповідну експертизу.
Позиція Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову в частині стягнення з Державного Бюджету України відшкодування моральної шкоди. Зокрема зазначає, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями Київської митниці ДФС та заподіянням шкоди, що є обов'язковим елементом правопорушення, а тому вказана вимога є необґрунтованою та передчасною. Вказують, що постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17, якою зобов'язано повернути ОСОБА_1 вилучену згідно протоколу про порушення митних правил валюту в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., набрала законної сили, а відтак, має бути виконана Київською митницею ДФС.
31.01.2018 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві в якій ОСОБА_1 наголошує, що із наданих до матеріалів справи медичних документів слідує, що він звернувся за медичною допомогою саме через стрес, який стався внаслідок неправомірної діяльності Київської митниці ДФС у зв'язку з невиконанням судового рішення. Згідно консультативного заключення, наданого кандидатом медичних наук, доцентом Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова Півторак ОСОБА_2 , стресова ситуація викликає загострення хвороби Крона та виразкової хвороби з розвитком ускладнень, які загрожують життю. Таким чином, на думку позивача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та погіршенням стану здоров'я є очевидним.
12.02.2018 року на адресу суду від Київської митниці ДФС надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України. Мотивуючи заявлене клопотання, представник Київської митниці ДФС послався на наявність рішення, яке набрало законної сили по спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, яка залишена в силі постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2018 року по справі № 802/1339/17-а.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року в задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено.
23.02.2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення, в якому зазначено, що рішення суду щодо повернення вилученої валюти у даному випадку вказує на те, що суд не вбачає підстав для її конфіскації, однак жодним чином не свідчить про повернення такої валюти без дотримання положень чинного законодавства. Крім того, заявлена позивачем сукупність чинників, які з'явилися до виникнення спірних правовідносин з ОСОБА_1 та тривають на даний момент, спричиняючи стресові ситуації, не дають об'єктивної можливості для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між психічними станами позивача та діями Київської митниці ДФС.
Ухвалою суду від 19.03.2018 року призначено по справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди судово-психологічну експертизу. Доручено проведення експертизи Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, направлено справу для проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи та поставлено відповідні питання перед експертом з проведення судово-психологічної експертизи. Провадження у справі № 802/2543/17-а за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди зупинено до одержання результатів експертизи.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року - без змін.
15.06.2018 Київська митниця ДФС звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року у справі № 802/2543/17-а. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської митниці ДФС на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року у справі № 802/2543/17-а.
Матеріали адміністративної справи № 802/2543/17-а та висновок експерта № 139 від 27.05.2019 року за результатами судової психологічної експертизи надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду 12.06.2019 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.06.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди поновлено.
У додаткових поясненнях, що надійшли до суду 02.07.2019 року, позивач зазначив, що враховуючи положення статті 129-1 Конституції України та результати розгляду справи про порушення митних правил, Київська митниця ДФС зобов'язана виконати зобов'язання, покладені на неї постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року, а саме: повернути ОСОБА_1 валюту, вилучену згідно протоколу про порушення митних правил.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 року даний адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними рішення Київської митниці ДФС у відмові за заявою ОСОБА_1 в поверненні коштів - 2030,00 євро (дві тисячі тридцять євро) та 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень), вилучених у нього за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн. (сто шістдесят тисяч гривень), завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати експертних послуг за судову психологічну експертизу № 139 в сумі 5076,00 грн. (п'ять тисяч сімдесят шість гривень), сплачених згідно квитанції № 37330186 від 06.12.2018 року, за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київська митниця ДФС звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Митним кодексом України та Інструкцією №148 прямо передбачено, що повернення вилучених коштів можливе лише за умови здійснення письмового декларування цих коштів та за наявності документів, що підтверджують зняття цієї готівки з рахунків у банках. Однак, в даному випадку, у позивача відсутнє право на здійснення значущих дій по відношенню до такої валюти, в тому числі її переміщення через митний кордон України, оскільки ОСОБА_1 не є власником цих коштів. Жодного документу, який би уповноважував його на здійснення таких дій, до митниці не надано.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Суд встановив, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. з поверненням вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 року від 29.01.2017 року валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн. Внаслідок чого, 19.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення вказаної валюти. Проте, листом № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що готівку в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та щодо якої прийнято судове рішення, він може отримати для вільного використання на території України за умови надання документів, що підтверджують зняття цієї валюти за межами митної території України з його банківського рахунку.
22.06.2017 року позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою про виконання судового рішення щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Разом з тим, позивач 22.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України з письмовою заявою щодо виконання відповідачем судового рішення про повернення вилучених коштів.
Листом № 5616/1/10-70-61-В-113 від 12.07.2017 року Київська митниця ДФС відмовила позивачу у поверненні вилучених коштів, мотивуючи тим, що виконання судового рішення здійснюється у встановленому законодавством порядку, визначеному Національним банком України та відповідно до Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року.
За результатами опрацювання заяви, листом Державної фіскальної служби України № 9214/В/99-99-05-03-02-14 від 21.07.2017 року позивача повідомлено, що питання видачі товарів зі складу митниці врегульовані Порядком роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, положеннями якого, серед іншого, регламентовано дії у разі прийняття особою рішення про вивезення (повернення) товарів за межі митної території України.
05.05.2017 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області позивачу видано виконавчий документ № 3/359/1511/2017, який разом із заявою про примусове виконання пред'явлений для виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
18.08.2017 року головним державним виконавцем Яценко Яною Василівною, у зв'язку з тим, що в постанові від 05.05.2017 року відсутні заходи примусового виконання рішень, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувану без прийняття до виконання.
18.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з заявою про вирішення питання, пов'язаного з виконання постанови у справі про порушення митних правил.
На вказану заяву, листом № В-83/2017 від 20.09.2017 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області повідомив позивача про те, що з приводу порушених прав, свобод чи інтересів він може звернутись до суду із адміністративним позовом щодо оскарження бездіяльності Київської митниці ДФС.
Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Зобов'язано Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
22.09.2017 року позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
У відповідь на вказану заяву, листом № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що станом на 11.10.2017 року постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року по справі 802/1339/17-а не набрала законної сили.
04.10.2017 року Бориспільська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду його звернення, 03.10.2017 року прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017111100000265 та відповідно до статті 26, частини 7 статті 214 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено провести слідчому відділу Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області. Попередня правова кваліфікація - частина 2 статті 382 КК України.
Листом Головного управління ДФС у Київській області № 3933/В/10-36-22-03 від 16.11.2017 року позивача повідомлено, що за дорученням прокуратури Київської області від 28.09.2017 року, в межах законодавчо визначеної компетенції, управлінням внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області ГУ ДФС у Київській області здійснюється розгляд його заяви щодо можливих неправомірних дій з боку службових осіб Київської митниці ДФС. З метою встановлення всіх обставин Київською митницею ДФС, за дорученням та участю управління внутрішньої безпеки, здійснюється службова перевірка згідно наказу Київської митниці ДФС № 230 від 01.11.2017 року.
23.11.2017 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини Лутковської Валерії Володимирівни стосовно невиконання Київською митницею ДФС рішення Бориспільського міськрайонного сулу Київської області від 05.05.2017 року в частині повернення вилучених у нього коштів.
29.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України із заявою з приводу можливих неправомірних дій та бездіяльності окремих посадових осіб Київської митниці ДФС України, щодо можливого неналежного проведення посадовими особами УВБ ГУ ДФС у Київській області службового розслідування.
Листом № 26-01/780 від 19.12.2017 року Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю звернувся до першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича з проханням дати доручення розглянути питання, порушені ОСОБА_1 , та вижити заходи реагування для виконання Київською митницею ДФС постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року в частині повернення заявнику вилученої у нього валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.
Листом № 111-006/45130 від 06.12.2017 року Національне антикорупційне бюро України повідомило позивача про те, що у заяві не наведено конкретних фактів та обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, підслідних детективам Національного антикорупційного бюро України.
Листом Київської митниці ДФС № 10164/2/10-70-61-47 від 19.12.2017 року, з урахуванням раніше поданої заяви на отримання готівкових коштів на території України, повідомлено позивача, що він може отримати іноземну валюту вилучену за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, за умови її письмового декларування та без надання банківських документів про зняття цієї валюти з банківського рахунку. Дату та час отримання готівкових коштів запропоновано узгодити у касі Київської митниці ДФС за телефоном.
Листом № 334/2/10-70-05-47 від 16.01.2018 року Київська митниця ДФС, після звернення позивача в телефонному режимі 04.01.2018 року щодо замовлення грошових коштів вилучених за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, звернулася до ОСОБА_1 для погодження точної дати та часу отримання грошових коштів.
19.03.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення коштів на виконання судового рішення від 22.09.2017 року у справі № 802/1339/17-а.
Листом № 2212/1/10-70-05-47 від 26.03.2018 року Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що вилучені кошти не були пропущені на митну територію України та не були оформлені у митному відношенні. Відтак, позивачу буде надана митна декларація для внесення вилученої валюти з метою декларування та митного оформлення для дотримання законності переміщення валютних цінностей на митну територію України.
Не погоджуючись із рішеннями Київської митниці ДФС, оформленими листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року, № 5616/1/10-70-61-В-133 від 12.07.2012 року, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року та № 10164/2/10-70-6147 від 19.12.2017 року про відмову у поверненні вилучених коштів, з метою визнання їх протиправними та відшкодування моральної шкоди позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з того, що Київська митниця ДФС, відмовляючи позивачу в поверненні грошових коштів, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, діяла не у спосіб, визначений Конституцією України та митним законодавством. Також, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн., завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС, оформленої листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року, № 5616/1/10-70-61-В-133 від 12.07.2012 року, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року та № 10164/2/10-70-6147 від 19.12.2017 року про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
Судова колегія частково погоджується з позицією суду першої інстанції і зазначає наступне.
З матеріалів справи слідує, що постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 про порушення митних правил, передбачених ст. 471 Митного кодексу України, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. з поверненням вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 року від 29.01.2017 року валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн. Постанова апеляційної інстанції набрала законної сили, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2017 року роз'яснено постанову Бориспільського міськрайонного суду від 05.05.2017 року, прийняту по справі № 359/1716/17 в частині повернення коштів та зазначено, що вилучена валюта підлягає поверненню ОСОБА_1 у встановленому Митним кодексом України порядку. Разом з тим, у вказаній постанові суд дійшов висновку про те, що станом на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов'язковість виконання постанови від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 та повернення вилучених коштів позивачу.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналізуючи викладене вище, судова колегія вважає вірним висновок, що Київська митниця ДФС відмовляючи позивачу в поверненні грошових коштів, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил діяла не у спосіб, визначений Конституцією України та митним законодавством. Таким чином, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, визнано протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та зобов'язано Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
Фактично кошти позивачу повернуто до звернення його до суду з даним позовом, на момент винесення рішення судом першої інстанції у даній справі кошти позивачу було повернуто.
У своїй постанові Вінницький окружний адміністративний суд від 22.09.2017 року у справі 802/1339/17 визначив, що судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, що відповідає принципу обов'язковості судового рішення, а тому, виконання судового рішення не можна ставити під умови та в залежність від надання будь яких документів. Таким чином прийшов до висновку про визнання протиправною бездіяльності Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та про зобов'язання Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
Таким чином, враховуючи зазначені обставини, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що спір щодо протиправного неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року - фактично вирішений.
Відповідно до ст. 372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Статтею 383 КАС України визначено, що особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Така заява повинна містити відповідні реквізити, визначені ч. 2 цієї статті, в тому числі і відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 6 статті 383 передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм законодавства, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що питання визнання протиправності дій, бездіяльності відповідача щодо не повернення коштів позивачу має виконуватись (вирішуватись) в рамках попередньої адміністративної справи № 802/1339/17-а.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди у розмірі 160000,00 грн., шляхом її списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
В даній справі, позивач зазначає про неможливість отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу №1.
З даного приводу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Разом з тим, згідно з частиною 2 статті 4, пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).
Частиною 2 статті 4 КАС України у відповідні редакції було передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Аналогічні правила визначення юрисдикції адміністративних судів закріплені у статтях 4 та 19 КАС України у редакції чинній станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та станом на даний час. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що позовна вимога позивача про стягнення моральної шкоди спричиненої внаслідок протиправних дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень є похідною від вимог про визнання протиправними дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які вирішені іншій адміністративній справі, рішення по якій набрало законної сили, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога про стягнення моральної шкоди, в даному випадку, не є публічно-правовим спором і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує те, що кошти повернуті позивачу до ухвалення рішення суду першої інстанції в даній справі, на виконання рішення суду в справі № 802/1339/17-а.
Відповідно до ст. 9 КАС України слідує, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Частинами 5,6 статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
В даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлена відсутність підстав враховувати, що у даній справі наявні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які необхідно вирішити.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, частиною 1 якої передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тому, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
З наведеного можна зробити висновок про те, що обставини щодо заподіяння моральної шкоди позивачу ( при відсутності вимоги про визнання рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними) свідчать про цивільно - правові відносини та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі.
Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
За практикою Європейського Суду з прав людини фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).
Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів, аналізуючи положень законодавства України та докази, наявні у матеріалах справи, приходить до висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні і наявні підстави для закриття провадження по справі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ст. 319 КАС України слідує, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди закрити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 22 листопада 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.