Справа № 240/7378/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Овруцької міської ради Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року (прийняте у місті Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Овруцької міської ради Житомирської області (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач 08.05.2019 звернулась із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просила:
- визнати неправомірними дії Овруцької міської ради Житомирської області щодо відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;
- скасувати рішення 23 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області №1082 від 25.01.2019 в частині відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331 у власність на території Невгодівської сільської ради Овруцького району з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства; скасовано рішення відповідача №1082 від 25.01.2019 в частині відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства; зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Невгодівської сільської ради Овруцького району загальною площею 2,0 га з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що спірна земельна ділянка вже сформована на підставі іншої затвердженої документації із землеустрою і право на неї вже зареєстроване, а тому проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки затвердженню не підлягає. Окрім цього, скаржник зазначає, що спірні правовідносини не носять публічно-правовий характер і мають розглядатися в порядку цивільного судочинства. Також вказував на порушення судом першої інстанції процесуальних норм.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу вказавши, що апелянтом не надано жодного доказу, яким би підтверджувалась наявність іншої розробленої та затвердженої технічної документації на земельну ділянку за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331, також не надано доказів внесення в Державний земельний кадастр даних щодо спірної земельної ділянки на підставі іншої технічної документації.
Враховуючи що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331 у власність на території Невгодівської сільської ради Овруцького району з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства сторонами не оскаржується, а тому апеляційний суд не надає оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в цій частині, рівно як і обраному позивачем та підтриманому судом способу захисту.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині задоволеної вимоги повторно розглянути заяву позивача щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Невгодівської сільської ради Овруцького району загальною площею 2,0 га з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. Отже, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Позивач 09.02.2019 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 06.05.2016 №6-1548/14-16-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Овруцького району, за межами населених пунктів Невгодівської сільської ради.
На підставі вказаного наказу позивачем 24.05.2016 укладено договір №39 на виготовлення проекту землеустрою.
Надалі проект землеустрою було виготовлено, а земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером 1824285000:04:000:0331.
При цьому, 16.03.2018 рішенням 9 сесії 7 скликання Овруцької міської ради Житомирської області №401 погоджено Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирський області затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до додатку 1 (додається) для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за межами населених пунктів Невгодівського старостинського округу Овруцької міської об'єднаної територіальної громади.
Додатком №1 визначено перелік земельних ділянок. Зокрема п. 7 визначено, що земельну ділянку площею 1,9889 га за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331 погоджено для затвердження проекту ОСОБА_1 .
Рішенням 22 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області №1004 від 27.12.2018 прийнято в комунальну власність Овруцької міської об'єднаної територіальної громади земельні ділянки державної власності, загальною площею - 5119,4065 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення - землі запасу згідно додатку 1. Додатком №1 зокрема, передано земельну ділянку за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331.
Позивач 10.12.2018 зверталась із заявою до відповідача про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.
Рішенням 23 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області №1082 від 25.01.2019 позивачу відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність громадянам згідно додатку № 1, у зв'язку з внесенням земельних ділянок у перелік земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Овруцької міської об'єднаної територіальної громади, для продажу права оренди на них на земельних торгах окремими лотами.
Окрім цього, 06.02.2019 позивач звернулась до Овруцького міського голови із заявою про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність земельної ділянки відповідно до ст.118 Земельного кодексу України.
На звернення позивача відповідач надав відповіді з посиланням на прийняте рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою.
Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем та наявними у матеріалах справи доказами доведено неправомірний характер відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим, позов підлягає частковому задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна із сторін здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна із сторін є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Статтею 122 ЗК України встановлено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За змістом положень ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України передача безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).
Суть спірних правовідносин полягає у оспорюванні правомірності прийнятого Міськрадою рішення про повторну відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Наявність речового права або спору щодо такого права інших осіб на цю земельну ділянку судом не встановлено, а відповідачем про таке не заявлено.
Колегія суддів наголошує й на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке перешкоджає їй в реалізації законодавчо закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Приватний інтерес позивача на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній і може виникнути лише після реалізації її права на безоплатне отримання земельної ділянки.
Разом з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач не набула права власності на спірну земельну ділянку і в установленому законом порядку не отримала свідоцтво про право власності на цю ділянку, оскільки відповідач рішення про передачу їй у власність земельної ділянки не приймав.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування, підлягає перевірці адміністративним судом.
Таким чином цей спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність.
Відтак, наведені в апеляційній скарзі аргументи відповідача про те, що у спірних правовідносинах Міськрада виступає як власник землі, тому спір про оскарження її волевиявлення на розпорядження земельною ділянкою не може розглядатися за правилами КАС України, є помилковими.
Аналогічна позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а; від 06.02.2019 у справі № 346/2888/16-а та від 03.04.2019 № 346/3524/16-а.
Також апеляційний суд відхиляє аргумент апелянта стосовно неправомірного застосуванням судом першої інстанції п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, при вирішенні даного спору, з таких підстав.
Згідно ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу вищезазначених приписів КАС України, слідує, що судом першої інстанції не порушено норми ст. 257 КАС України, оскільки спір який розглядається не віднесено до переліку спорів визначених ч. 4 ст. 257 КАС України.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи (зокрема при подачі відзиву на позовну заяву від 10.06.2019) відсутнє відповідне клопотання відповідача щодо бажання приймати участь у розгляді справи у відкритому судовому засіданні.
Також безпідставним є аргумент апелянта, щодо порушення судом першої інстанції 60-денного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки таке порушення не є підставою для скасування судового рішення відповідно до ч. 3 ст. 317 КАС України.
Разом з цим, щодо твердження відповідача про невідповідність позовної заяви вимогам ст.160, 161, 172 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Що стосується посилань скаржника на той факт, що позовна заява підписана не позивачем особисто, а представником, то необхідно зазначити, що відповідачем не надано жодного відповідного доказу в розумінні ст. 72 КАС України (письмовий, речовий чи електронний доказ; відповідний висновок експерта; показання свідків) на обґрунтування вказаного.
Так, відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Крім того, відповідач не є тим суб'єктом, що володіє спеціальними знаннями та може встановлювати справжність або несправжність підпису позивача.
Щодо тверджень апелянта, що представництво інтересів позивача у суді має здійснюватись виключно адвокатом, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно ч. 3-4 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За приписами ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Таким чином, з огляду, що зазначена справа є малозначною справою в розумінні КАС України, а тому колегія суддів зазначає, що представником у таких справах може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
В матеріалах справи міститься довіреність (а.с. 41) посвідчена головою Невгодіївської сільської ради Демидчуком А.В. якою позивач - ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 бути представником в будь-яких державних органах, громадських та інших підприємствах, установах та організаціях з усіх питань пов'язаних з оформленням (приватизацією) та реєстрацією на ім'я позивача права власності на земельну ділянку.
Отже, ОСОБА_2 мав право на представництво інтересів позивача у суді та завірення у зв'язку з цим копій документів, що додані до позовної заяви.
Перевіряючи викладені в апеляційній скарзі доводи в частині порушення судом першої інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору по суті, колегія суддів виходить з такого.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
На підставі ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється на замовлення громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно ст. 30 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV (далі - № 858-IV) погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому ЗК України, цим Законом.
В силу ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Оригінал відповідної документації із землеустрою подається розробником для погодження територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а іншим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та іншим суб'єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою, - копії такої завіреної розробником документації (частина п'ятнадцята ст.186 ЗК України).
Частинами 5 та 6 ст. 186-1 ЗК України визначено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, подають клопотання до відповідного органу, який розглядає їх у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який надає висновок про його погодження або про відмову в такому погодженні. У двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідний орган може відмовити в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою або надати висновок про відмову в погодженні цього дозволу лише у разі невідповідності його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
За приписами ч. 8 ст.186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов'язок компетентного органу здійснити одночасну перевірку дотримання всіх указаних вимог розробником проекту, і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.
З матеріалів справи слідує, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06.05.2016 №6-1548/14-16-СГ позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої та території Невгодівської сільської ради Овруцького району Житомирської області.
На підставі вказаного наказу позивачем 24.05.2016 укладено договір №39 на виготовлення проекту землеустрою.
В подальшому проект землеустрою було виготовлено, земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером 1824285000:04:000:0331.
Разом з цим, Кабінетом Міністрів України 31.01.2018 прийнято розпорядження № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад".
Зазначеним розпорядженням Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру було зобов'язано, починаючи з 01.02.2018 забезпечити передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, включених до переліку земельних ділянок державної власності, права на які виставлені на земельні торги, в комунальну власність об'єднаних територіальних громад після оприлюднення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди таких земельних ділянок.
Розпорядженням від 31.01.2018 № 60-р Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру було зобов'язано забезпечити здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Так, на виконання зазначеного розпорядження Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області було передано, а Овруцькою міською радою Житомирської області прийнято у комунальну власність землі, зокрема земельну ділянку за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331.
При цьому, 16.03.2018 рішенням 9 сесії 7 скликання Овруцької міської ради Житомирської області №401 погоджено Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирський області затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до додатку 1 (додається) для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за межами населених пунктів Невгодівського старостинського округу Овруцької міської об'єднаної територіальної громади відповідно до додатку 1.
Додатком №1 визначено перелік земельних ділянок. Так п.7 визначено, що земельну ділянку площею 1,9889 га за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331 погоджено для затвердження проекту ОСОБА_1 .
Рішенням 22 сесії сьомого скликання Овруцької міської ради Житомирської області №1004 від 27.12.2018 прийнято в комунальну власність Овруцької міської об'єднаної територіальної громади земельні ділянки державної власності, загальною площею - 5119,4065 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення - землі запасу згідно додатку 1. Додатком №1 зокрема, передано земельну ділянку за кадастровим номером 1824285000:04:000:0331.
Позивач 10.12.2018 зверталась із заявою до відповідача про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки, однак відповідач рішенням №1082 від 25.01.2019 відмовив в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність громадянам згідно додатку № 1, у зв'язку з внесенням земельних ділянок у перелік земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Овруцької міської об'єднаної територіальної громади, для продажу права оренди на них на земельних торгах окремими лотами.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Натомість, ст. 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Таким чином, підстав продажу права оренди на земельну ділянку, на яку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою уповноваженим органом та в подальшому позивачем розроблено проект землеустрою у відповідача не було.
Статтею 50 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 858-IV) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:
- завдання на розроблення проекту землеустрою;
- пояснювальну записку;
- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);
- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);
- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;
- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;
- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
- копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці;
- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);
- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;
- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);
- кадастровий план земельної ділянки;
- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);
- матеріали погодження проекту землеустрою.
Отже, в оскаржуваному рішенні відповідача відсутні посилання на недостатність у наданих позивачем матеріалах будь-яких документів, передбачених наведеними положеннями статті 50 Закону № 858-IV для затвердження проекту землеустрою.
Разом з цим, твердження апелянта, що спірні відносини стосуються передачі земельної ділянки у власність, а порядок надання земельних ділянок у користування до даних відносин не застосовується є помилковими, оскільки як вище зауважував апеляційний суд позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за нею права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке перешкоджає їй в реалізації законодавчо закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.
Окрім цього, щодо тверджень відповідача, що позивач протягом двох років не затверджував свій проект у Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області, то варто зазначити, що матеріалами справи підтверджено неодноразове звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, однак зазначеним органом не приймалось відповідне рішення, відтак позивачем вживались усі залежні від нього дії для затвердження проекту землеустрою. До того ж чинним законодавством не встановлено граничних строків на подання проектів на затвердження після їх виготовлення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незаконості рішення відповідача №1082 від 25.01.2019 в частині відмови ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Овруцької міської ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.