Справа № 755/13740/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гаврилова О.В.
21 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Ісаєнко Ю.А., Земляної Г.В.,
за участю секретаря: Рагімової Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області про скасування рішення про примусове повернення іноземця з України та заборону в'їзду, -
Громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області від 07.06.2019 року про примусове повернення з України та заборону в'їзду в Україну.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Демократичної Республіки Конго, прибула до України з Конго літаком в серпні 2011 року - до м.Львова, звідки прибула до Тернополя, не мала наміру затримуватися в Україні, хотіла відбути до Франції.
Вперше звернулась до міграційної служби у квітні 2019 року.
07 червня 2019 року відносно громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР ЦМУ №003570 за ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Того ж дня було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН ЦМУ №003570 від 07 червня 2019 року, за вчинення адміністративного порушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00грн.
Крім того, 07 червня 2019 року головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реідмісії ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 , яким зобов'язано її покинути України у термін до 21 червня 2019 року та заборонено в'їзд на території України строком на 3 роки до 07 червня 2022 року.
Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів правомірного тимчасового проживання на території України, а саме: посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні, а також позивач не надала доказів того, що вона зверталась до відповідних органів виконавчої влади із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до дня винесення рішення про примусове повернення з України.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Стаття 33 Конституції України встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються судом.
Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (надалі за текстом - "Закон № 3671-VI").
Відповідно до п. 7 частини першої статті 1 вказаного Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
За приписами частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватись забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
При цьому, в силу положень частини п'ятої ст. 26 вказаного Закону іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до частини першої статті 288 КАС України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Як свідчать матеріали справи, позивач перебуває на території України з серпня 2011 року, з порушенням правил перебування іноземців в Україні, тобто знаходиться без документів на право проживання в Україні.
07 червня 2019 року відносно позивача, складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР ЦМУ №003570 за ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Того ж дня головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реідмісії ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 , яким зобов'язано її покинути України у термін до 21 червня 2019 року та заборонено в'їзд на території України строком на 3 роки до 07 червня 2022 року.
При цьому, при вирішенні питання про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства колегією суддів враховано, що особа в будь-якому разі не підлягає видворенню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуація міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Аналогічні положення закріплені у пункті 8 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Так, у позовній заяві громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 вказує на те, що маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні походження, а також у зв'язку із тим, що на батьківщині її переслідували за політичні погляди у зв'язку з тим, що вона працювала помічником журналіста та були опубліковані певні статті, вона покинула країну походження та прибула в Україну з метою виїзду до Франції.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач підпадає під дію Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Крім того, перебуваючи на території України з серпня 2011 року позивач із заявою та необхідними документами для легалізації перебування на території України до ДМС України або її територіальних підрозділів не зверталась.
Відтак, з огляду на викладені обставини, на громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 не поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Посилання апелянта на те, що будучи іноземцем, не мала належного перекладача, текст рішення про примусове повернення з України не оголошувався та її було позбавлено можливості заявити клопотання про залучення представника для надання правової допомоги, колегія суддів відхиляє, з огляду на не підтвердження матеріалами справи.
Законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства свідчить про те, що правовий статус іноземця передбачає обов'язок суб'єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв'язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.
Відтак, з огляду на викладене та тривалий час проживання в Україні без реєстрації, колегія суддів приходить до висновку, що позивач мала можливість використовувати українську мову під час спілкування, добре розуміла та правильно сприймала дії міграційної служби при винесенні рішення про примусове повернення до країни походження.
Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень пункту 1 статті 5 Декларації про права людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, щодо незабезпечення правом позивача на перекладача та нероз'яснення йому прав.
Крім того, позивачем не наведено поважних причин невиконання оскаржуваного рішення, як і не було вчинено дій у добровільному порядку щодо повернення до країни громадянської належності.
Після винесення рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 07.06.2019, позивач продовжує незаконно перебувати на території України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення про примусове повернення іноземця з України та заборону в'їзду в Україну громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 від 07.06.2019 року.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Ісаєнко Ю.А.
Суддя Земляна Г.В.