Справа № 640/4205/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
19 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року
у справі №640/4205/19 (розглянуто за правилами спрощеного провадження (письмовому))
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідна компанія "Колос"
до відповідача Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною та скасування постанови на накладення штрафу №КВ166/1488/НП/АВ/СПТД/ФС-112 від 19.02.2019,
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідна компанія "Колос" (надалі - ТОВ "НДК "Колос", позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (надалі - ГУ Держпраці у Київській області, відповідач), в якому з урахуванням останньої редакції від 17 квітня 2019 року просило суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Київській області про проведення інспекційного відвідування від 23.01.2019 №422;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 19.02.2019 №КВ166/1488/НП/АВ/СПТД/ФС-112 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у відповідача відсутні підстави для прийняття оскаржуваного наказу про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос", визначених Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, з огляду на те, що заява гр. ОСОБА_1 про порушення підприємством законодавства про працю, яка стала підставою для прийняття цього наказу, за висновком позивача, є фіктивною, оскільки ця особа ніколи не працювала на підприємстві.
Крім того, відповідачем порушено процедуру проведення інспекційного відвідування, визначену вказаним Порядком, оскільки при здійсненні цього заходу посадові особи відповідача не пред'явили службові посвідчення, не повідомили про підстави інспекційного відвідування, не вручили уповноваженій особі позивача письмової вимоги про надання запитуваних відповідачем документів, а також неправильно визначили строк проведення інспекційного відвідування, який для позивача, суб'єкта мікропідприємництва та малого підприємництва, не може перевищувати 2 робочих днів, тоді як відповідач визначив такий строк тривалістю 10 робочих днів.
Також, позивач наголошував на відсутності на веб-сайті Держпраці рішення Мінсоцполітики про затвердження форми акта, довідки, припису, вимоги, переліку питань, що підлягають інспектуванню, що є законною підставою для недопуску позивачем посадових осіб відповідача до інспекційного відвідування.
При цьому позивач зауважив про незаконність Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ і проводилось інспекційне відвідування, обґрунтовуючи тим, що указаним нормативно-правовим актом запроваджено нові заходи контролю - інспекційні відвідування та невиїзні інспектування, що суперечить Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", яким визначено такі заходи державного нагляду (контролю) як планові та позапланові заходи, що здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. До того ж, як стверджує позивач, Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року та №129 від 1969 року не визначають підстав для проведення заходів контролю, а лише орієнтують вітчизняне законодавство на базові принципи повноважень інспекції праці.
За висновком позивача, постанову про накладення штрафу відповідачем також прийнято з порушенням законодавства, оскільки Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, яким керувався відповідач при накладенні штрафу на позивача, не передбачає накладення штрафу на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, оскільки передбачає накладення штрафів виключно на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідна компанія "Колос" задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держпраці у Київській області про проведення інспекційного відвідування від 23.01.2019 №422 "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос". Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 19.02.2019 №КВ166/1488/НП/АВ/СПТД/ФС-112.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Головним управління Держпраці у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що підставою для задоволення позовних вимог слугувало виключне посилання судом на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року по справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Порядок №295) та не взято до уваги, що призначення та проведення перевірки відповідачем здійснювалося до прийняття рішення про визнання нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нову постанову про відмовлення у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.
Представники позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, з підстав викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 23 січня 2019 року ГУ Держпраці у Київській області прийнято наказ №422 "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос" (надалі - Наказ №422).
Згідно Наказу №422 начальником (інспектору праці) відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці ГУ Держпраці у Київській області Знов'юком І.О. доручено організувати проведення інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю, неоформлення трудових відносин у ТОВ "НДК "Колос", яке вирішено провести 25 січня 2019 року.
На виконання наказу посадовими особам відповідача видано направлення для проведення інспекційного відвідування від 25 січня 2019 року №166 терміном дії з 25 січень 2019 року до 07 лютого 2019 року.
Відповідно до Наказу №422 та направлення на перевірку посадовими особами відповідача 25 січня 2019 року проведене інспекційне відвідування ТОВ "НДК "Колос", за результатами якого складено акт від 28 січня 2019 року №КВ166/1488/НП/АВ про неможливість проведення інспекційного відвідування, яке полягає у відмові директора ТОВ "НДК "Колос" прийняти вимогу від 15 січня 2019 року №166 про надання необхідних для проведення вищевказаного заходу документів.
На підставі зазначеного акта ГУ Держпраці у Київській області прийнято постанову від 19 лютого 2019 року №КВ166/1488/НП/АВ/СПТД/ФС-112 про накладення на позивача штрафу у розмірі 417300,00 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним наказом про проведення інспекційного відвідування та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ ГУ Держпраці у Київській області від 23.01.2019 №422 "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос", прийнятий на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, яка суперечить законам України та міжнародним договорам, є протиправним, тому позовні вимоги позивача підлягали задоволенню.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 року №877-V (надалі - Закон №877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом №877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.
Відповідно до частини 5 статті 2 Закону №877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб'єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Частиною 1 статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частиною 4 статті 2 Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
При цьому відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
У свою чергу процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (надалі - Порядок №295).
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).
Відповідно до підпунктів 1, 2 абзаців 1, 3, 4 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.
Аналізуючи вищезазначені норми, колегія суддів доходить висновку, що відповідач наділений правом проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, зокрема за звернення працівників щодо порушень юридичними особами та фізичними особами трудового законодавства при працевлаштуванні громадян.
З матеріалів справи вбачається, що громадянка ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року (вх.. №3-5881 від 19.12.2018 р.) звернулася до начальника Управління Держпраці у Київській області з заявою, в якій повідомляла, що з 02 грудня 2018 року вона працювала в ТОВ "НК "Колос" на гірськолижному комплексі у місті Вишгород, вулиця Ватутіна, будинок 102 в ресторані, через два дні їй було відмовлено у офіційному працевлаштуванні та повернуто трудову книжку без запису про працевлаштування.
Позивач в позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу, що особа, яка звернулася до відповідача з заявою від 17 грудня 2018 року (вх. №3-5881 від 19.12.2018 р.) зазначила адресу АДРЕСА_1 , у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року даний населений пункт находиться на окупованій території, а отже, ідентифікувати дану особу не можливо.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку відповідач повинен був перевірити дані громадянки ОСОБА_1 , чи є остання внутрішньо переміщеною особою та на підтвердження такого є Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в заяві громадянки ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року (вх. №3-5881 від 19.12.2018 р.) відсутні дані, яку вона виконувала роботу чи обіймала посаду в ресторані за адресою АДРЕСА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що підставою для прийняття Наказу про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НК "Колос" стало звернення гр. ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року стосовно порушень названим підприємством трудового законодавства при її працевлаштуванні відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (стор. 38 - 40).
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що підстави для прийняття спірного наказу у відповідача були відсутні, оскільки звернення громадянки ОСОБА_1 від 17 грудня 2018 року (вх.. №3-5881 від 19.12.2018 р.) є анонімним та не підтверджується перебування останньої у трудових відносинах з позивачем.
Таким чином, наказ про створення комісії та припис винесені із порушенням статті 3 Закону № 877-V, якою встановлено неприпустимість проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними заявами.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що фактично були відсутні підстави для призначення та проведення спірної перевірки, що свідчить про обґрунтованість заявленого позову.
Верховний суд України у постанові від 27 січня 2015 року по справі № 21-425а14 зазначив, що нормами встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, лише їх дотримання може бути належною підставою для винесення наказу про проведення перевірки.
За приписами пунктів 16, 17 Порядку № 295 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.
Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку № 295, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вимоги Порядку № 295 відповідачем виконані не були, акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, а також вимога про надання документів на адресу місцезнаходження Позивача, зазначену в ЄДРПОУ відповідачем не направлялись.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить до висновку, про відсутність протиправних дії з боку позивача щодо ненадання відповідачу документів, перелік яких наведений у тексті акту та вимоги, відповідно, не встановлено обставин створення перешкод у проведенні відносно позивача інспекційного відвідування.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що рішення ГУ Держпраці у Київській області про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос" прийняте відповідно до Порядку №295, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено джерела права, які застосовуються судом під час розгляду та вирішення адміністративних справ.
Так, відповідно до частини першої цієї статті суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Позивач зазначає, що Порядок №295, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, суперечить вимогам законодавства, а тому не підлягав застосуванню судом першої інстанції при вирішенні даної справи.
Так, пункт 1 Порядку здійснення контролю не відповідає вимогам частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України, відповідно до якого державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Порядком, затвердженим оскаржуваною постановою безпідставно поширено норми міжнародних Конвенцій на відносини, які такими Конвенціями не регулюються. Не розмежовано коло суб'єктів господарювання, на яких розповсюджуватиметься зазначений порядок контролю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованою Законом №1985-ІV від 08.09.2004 року, та Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві № 129, та коло суб'єктів господарювання, під час перевірки яких не застосовуватимуться такі особливості, а перевірки здійснюватимуться відповідно до вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Норми Порядку №295 суперечать також Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
Так, відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Проте, доцільно зауважити, що відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", якою встановлено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (далі - норми, дотримання яких є обов'язковим).
Згідно зі статтею 1 Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (далі - Конвенція № 81) кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція є чинною, повинен забезпечувати систему інспекції праці на промислових підприємствах.
Статтею 22 розділу II Конвенції № 81 визначено, що кожний член Міжнародної організації праці, для якого цей розділ цієї Конвенції є чинним, повинен забезпечувати систему інспекції праці на торговельних підприємствах.
Відповідно до статті 4 Конвенції № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві (далі - Конвенція № 129) система інспекції праці в сільському господарстві застосовується до сільськогосподарських підприємств, на яких працюють працівники за наймом або учні, незалежно від виду їхньої винагороди і типу, форми або тривалості їхнього трудового договору.
У відповідності до статті 1 Конвенції № 129 у цій Конвенції термін "сільськогосподарське підприємство" означає підприємства або частини підприємств, які займаються обробкою землі, тваринництво, включаючи розведення худоби і догляд за нею, лісовим господарством, садівництвом, первісною переробкою продуктів сільського господарства самим землеробом чи будь-якими іншими видами сільськогосподарської діяльності.
При цьому ні Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", ні Кодекс законів про працю України не визначають особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю, в тому числі шляхом проведення інспекційних відвідувань та організації невиїзних інспектувань.
Колегія суддів звертає увагу, рішенням суду по справі №826/8917/17 встановлено низку порушень законодавства під час прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, в тому числі й процедури її прийняття, як регуляторного акта.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ ГУ Держпраці у Київській області від 23 січня 2019 року №422 "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "НДК "Колос", прийнятий на підставі постанови Кабінету Міністрів України, яка суперечить законам України та міжнародним договорам, а тому вимога позивача про визнання протиправним і скасування спірного наказу є обґрунтованим.
У зв'язку з визнанням протиправним наказу на проведення інспекційного відвідування таке інспекційне відвідування відсутнє як юридичний факт, що виключає наявність у контролюючого органу компетенції на прийняття за її результатами рішень.
Аналогічна правова позиція відповідає практиці Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №160/8664/18 (адміністративне провадження №К/9901/20645/19).
Також, судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 19.02.2019 №КВ166/1488/НП/АВ/СПТД/ФС-112, яка прийнята відповідачем за наслідками проведеного протиправного інспекційного відвідування позивача.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови буде складено протягом 5 (п'яти) днів.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
Я.М. Собків
Повний текст постанови складено 21 листопада 2019 року.