Справа № 640/8411/19
21 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року, суддя Амельохін В.В., у справі за адміністративним позовом Одеського національного медичного університету до Міністерства охорони здоров'я України, виконуючого обов'язки Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляни Надії, Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Одеський національний медичний університет вернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності Міністерства охорони здоров'я України та виконувача обов'язків Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляни Надії щодо незатвердження кошторисів Одеського національного медичного університету на 2019 рік:
- за КПКВК 2301020 "Дослідження, наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка та підвищення кваліфікації наукових кадрів у сфері охорони здоров'я, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання";
- за КПКВК 2301070 "Підготовка і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами III і IV рівнів акредитації";
- за КПКВК 2301170 "Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у закладах охорони здоров'я науково-дослідних установ та вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров'я України";
- зобов'язання Міністерство охорони здоров'я України та виконувача обов'язків Міністра охорони здоров'я України Супрун Уляну Надію вчинити дії, а саме: затвердити кошториси Одеського національного медичного університету на 2019 рік, а саме:
- за КПКВК 2301020 "Дослідження, наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка та підвищення кваліфікації наукових кадрів у сфері охорони здоров'я, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання";
- за КПКВК 2301070 "Підготовка і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами III і IV рівнів акредитації";
- за КПКВК 2301170 "Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у закладах охорони здоров'я науково-дослідних установ та вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров'я України";
- про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Державної казначейської служби України щодо ненадання попередження Міністерству охорони здоров'я України про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства, а саме: порушення Міністерством охорони здоров'я України порядку та термінів розгляду і затвердження кошторисів Одеського національного медичного університету на 2019 рік;
- про зобов'язання Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Державну казначейську службу України вчинити дії, а саме: надати попередження Міністерству охорони здоров'я України про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства, а саме: порушення Міністерством охорони здоров'я України порядку та термінів розгляду і затвердження кошторисів Одеського національного медичного університету на 2019 рік.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Міністерство охорони здоров'я України подало апеляційну скаргу в якій просить рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров'я України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року у справі № 640/8411/19 та призначено справу до розгляду на 21 листопада 2019 року у порядку письмового провадження.
15 листопада 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від Міністерства охорони здоров'я України надійшло клопотання про розгляд справ і з викликом сторін.
Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Крім того, клопотання не містить доказів щодо необхідності розгляду даної справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Одеським національним медичним університетом за підписом Сухіна Ю.В. направлено на затвердження до МОЗ України кошториси на 2019 рік, що підтверджується листами від 23 січня 2019 року № 01-05/29, від 28 січня 2019 року № 01-05/38, № 01-05/40, № 04-05/41, від 13 лютого 2019 року № 01-05/80, зокрема:
- за КПКВК 2301020 "Дослідження, наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка та підвищення кваліфікації наукових кадрів у сфері охорони здоров'я, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання";
- за КПКВК 2301070 "Підготовка і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації";
- за КПКВК 2301170 "Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у закладах охорони здоров'я науково-дослідних установ та вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров'я України" (далі - кошториси ОНМедУ на 2019 рік).
Листами від 23 січня 2019 року № 102-13/4318/1736 та від 08 лютого 2018 року № 02.1-21/9/3430 МОЗ України відмовлено у затвердженні кошторисів ОНМедУ на 2019 рік з підстав підписання документів неуповноваженою на те особою.
22 березня 2019 року ОНМедУ направив підписані проректором з науково-педагогічної роботи ОСОБА_2 кошториси ОНМедУ на 2019 рік, що підтверджується листом № 01-05/23.
МОЗ України повернуло проекти кошторисів ОНМедУ на 2019 рік без розгляду, що підтверджується листом МОЗ України № 10.2-13/5117/9413 від 08 квітня 2019 року.
Вважаючи таку бездіяльність МОЗ України щодо незатвердження кошторисів ОНМедУ на 2019 рік та органів Казначейства щодо не усунення порушень МОЗ України бюджетного законодавства протиправною, а свої права на отримання бюджетних коштів, здійснення фінансово-господарської діяльності та розпорядження бюджетними коштами порушеним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку взаємовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 розділу І Статуту Одеського національного медичного університету, затвердженого Наказом МОЗ України від 18 серпня 2016 року № 863, Університет утворений у формі державної установи, що знаходиться в управлінні Міністерства охорони здоров'я України та працює на засадах неприбутковості.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Закону України "Про вищу освіту" фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.
Відповідно до п. 1 розділу VIII фінансування Університету здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням програмно-цільового методу та принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, зокрема, беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з ч. 12 ст. 23 Бюджетного кодексу України усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров'я також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров'я також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.
Пунктом 3 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, передбачено, що установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією), а вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров'я також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів) затверджує головний розпорядник бюджетних коштів.
Згідно з п. 1 розділу ІІІ Статуту Одеського національного медичного університету МОЗ України затверджує кошторис доходів та видатків.
Відповідно до п. 31 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, помісячні плани використання бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів.
Згідно з п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ.
За змістом п.5 даного Порядку установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а вищим навчальним закладам та науковим установам, закладам охорони здоров'я також за наявності затверджених планів використання бюджетних коштів і помісячних планів використання бюджетних коштів.
МОЗ України є головним розпорядником бюджетних коштів, який затверджує кошториси Одеського національного медичного університету на 2019 рік протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів у 2019 році.
23.11.2018 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", який набрав чинності 01.01.2019 року.
Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено Розподіл видатків Державного бюджету України на 2019 рік за КПКВК:
- 2301020 "Дослідження, наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка та підвищення кваліфікації наукових кадрів у сфері охорони здоров'я, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання", загальна сума: 157 798, 8 грн.
- 2301070 "Підготовка і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації", загальна сума: 5 280 157, 5 грн.
- 2301170 "Діагностика і лікування захворювань із впровадженням експериментальних та нових медичних технологій у закладах охорони здоров'я науково-дослідних установ та вищих навчальних медичних закладах Міністерства охорони здоров'я України" 1 569 827, 8 грн.
Розпис Державного бюджету України на 2019 рік затверджений Міністром фінансів України О. Маркаровою 21.12.2018 року.
З 21.01.2019 року органи Казначейства здійснювали операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів бюджету тільки відповідно до затверджених та зареєстрованих у обліку відповідних органів Казначейства кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.
З матеріалів справи вбачається, що Одеський національний медичний університет направляв до Міністерства охорони здоров'я України кошториси, проте останні були повернуті Міністерством без розгляду.
Зокрема, у листі від 23.01.2019 року за №102-13/4318/1736 (т.1 а.64) Міністерство охорони здоров'я повернуло без розгляду проекти кошторисів на 2019 рік за підписом ОСОБА_5 , якого МОЗ України не уповноважувало виконувати обов'язки ректора Одеського національного медичного університету.
08.02.2019 року Міністерство охорони здоров'я листом №02.1-21/9/3430 повторно повернуло без розгляду листи Одеського національного медичного університету за підписом Сухіна Ю.В., якого МОЗ не уповноважувало виконувати обов'язки ректора Університету (т.1,а.70).
08.04.2019 року листом №10.2-13/5117/94-13 МОЗ України повідомило Одеський національний медичний університет про розгляд листа від 23.04.2019 року щодо затвердження кошторисів та повернуло проекти кошторисів на 2019 рік у зв'язку з тим, що наказ Одеського національного медичного університету від 15.02.2019 року підписано особою, яку МОЗ України не уповноважувало на право підпису таких документів.
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не виконував свого обов'язку головного розпорядника бюджетних коштів та не затвердив бюджету університету на 2019 рік, що свідчить про порушення відповідачем ст.22 Бюджетного Кодексу та п.31 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМ України від 28 лютого 2002 року №228, ст. 29,62,71 Закону України «Про вищу освіту».
Колегія суддів вважає, що такі доводи суду першої інстанції повністю узгоджуються з вимогами чинного законодавства України, а також підтверджуються зібраними у справі доказами.
За відсутності належним чином затвердженого кошторису, зазначений навчальний заклад позбавлений можливості займатись господарською та науковою діяльністю. Сам факт наявності спору між Міністерством охорони здоров'я України та Університетом щодо повноважень особи, яка підписала кошториси, колегія суддів вважає, не може слугувати підставою для відмови у затвердженні кошторисів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Одеського національного медичного університету (ідентифікаційний код 02010801) в розділі "Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" містяться наступні відомості: "Сухін Юрій Віталійович - керівник з 31.08.2018 (т.в.о. ректора Одеського національного медичного університет, який має право здійснювати безпосереднє управління діяльністю Одеського національного медичного університету, а саме здійснювати повноваження, права та обов'язки, передбачені ст.34 ЗУ "Про вищу освіту" та п. 1 розділу VІ Статуту Університету).
Сухін Юрій Віталійович - підписант з 31.08.2018 року (т.в.о. управління діяльності ОНМУ, здійснювати повноваження, права та обов'язки, передбачені ст. 34 ЗУ "Про вищу освіту" та п.1 розділу VІ Статуту ОНМУ, затвердженого Наказом МОЗ України від 18.08.2016 року №863)".
Порядок оскарження та скасування реєстраційних дій передбачений Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", відповідно до якого реєстраційні дії можуть бути скасовані на підставі рішення Міністерства юстиції України або суду.
В матеріалах справи відсутнє рішення Міністерства юстиції України або суду щодо скасування реєстраційної дії щодо внесення ОСОБА_5 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Одеського національного медичного університету, відомості щодо керівника Одеського національного медичного університету Сухіна Ю.В. не виключені з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не скасовані.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, МОЗ України не виконало свого обов'язку як головного розпорядника бюджетних коштів та не затвердило кошторисів Університету на 2019 рік, що свідчить про порушення відповідачем вимог ст. 22 Бюджетного кодексу України, п. 31 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228, та ст. 29, 62, 71 Закону України "Про вищу освіту".
Позивач, який є національним закладом вищої освіти, має право на першочергове забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці, виплату стипендії та на господарське утримання, а також на отримання на пріоритетних засадах передбачені державним бюджетом кошти, однак вказані права позивача порушені внаслідок протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 не є уповноваженою особою на підпис кошторису, оскільки не призначався МОЗ України на керівну посаду, колегія суддів вважає не може бути доказом обгрунтованості бездіяльності відповідача щодо не затвердження кошторисів Університету.
Окрім того, колегія суддів вважає, що питання щодо законності призначення на посаду керівника Університету ОСОБА_5 є окремим предметом судового розгляду і на даний час спір ще не вирішено.
Проте, суд враховує ту обставину, що ОСОБА_5 на час підписання кошторису був офіційно внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як керівник з 31.08.2018 року (т.в.о. ректора Одеського національного медичного університет, який має право здійснювати безпосереднє управління діяльністю Одеського національного медичного університету), а отже у МОЗ України не було правових підстав для повернення кошторисів без розгляду.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Верховний Суд України у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Як вірно зазначив суд першої інстанції у даних правовідносинах Міністерство охорони здоров'я України як головний розпорядник бюджетних коштів наділений повноваженнями затверджувати кошториси Університету.
Отже, відповідач у даному випадку повинен був діяти на підставі закону, а не на власний розсуд, оскільки єдиним варіантом є затвердження кошторису (межі затвердження кошторису не є предметом даної справи).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 276/322/17, від 11 вересня 2019 року у справі 819/570/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а.
Окрім того, обов'язок МОЗ України затвердити кошториси не є дискреційними повноваженнями, оскільки законодавство не наділяє головних розпорядників бюджетних коштів альтернативними повноваженнями, а лише встановлює обов'язок їх затвердити.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність залишення без розгляду МОЗ України кошторисів позивача на 2019 рік та їх не затвердження, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України затвердити кошториси Одеського національного медичного університету на 2019 рік.
Щодо протиправної бездіяльності ГУ ДКСУ в Одеській області та ДКСУ, то колегія суддів вважає суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки відсутні докази того, що даним відповідачам було відомо про порушення МОЗ України обов'язку стосовно затвердження кошторисів Університету. Крім того, в ході розгляду справи не встановлено протиправної бездіяльності з боку ГУ ДКСУ в Одеській області та ДКСУ.
В апеляційній скарзі Міністерство охорони України, незважаючи на прохання скасувати рішення суду першої інстанції повністю, не навело доказів та обґрунтувань того, в чому полягає незаконність та неправильність судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Державної казначейської служби України та зобов'язання вчинити дії.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що даний спір має вирішуватись лише в порядку господарського судочинства, оскільки спірні відносини носять приватно-правовий характер, так як виникли між двома юридичними особами, а спір стосується забезпечення діяльності університету в межах повноважень засновника.
Як вже зазначеного судовою колегією, Міністерство охорони здоров'я України є Центральним органом виконавчої влади, головним розпорядником бюджетних коштів, який відповідно до вимог закону зобов'язаний затвердити кошториси Університету на 2019 рік протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів на 2019 рік.
За змістом ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно з п.7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в т.ч. на виконання делегованих повноважень.
Повноваження МОЗ України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо затвердження кошторисів Університету визначено чинним законодавством України.
Отже, у випадку затвердження кошторисів Університету, МОЗ України діє як суб'єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, а тому у даному випадку спір носить публічно-правовий характер і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинстваю.
При вирішенні даної справи суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.