П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/1364/19
Категорія:112030100 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Час і місце ухвалення: 15:16 м. Одеса
Дата складання повного тексту:15.07.2019 р.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
при секретарі - Рощіній К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства екології та природних ресурсів України (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі Мінприроди) (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) про (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):
- стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за час затримки з 26 квітня 2004 року по 29 травня 2019 року у розмірі 21 945 676,20 грн.;
- стягнення моральної шкоди у сумі 50 000 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він з 2000 року по 26 квітня 2004 року працював заступником начальника Державної інспекції охорони Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі ДІОЧМ) та Наказом №156-о Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26 квітня 2004 року його було звільнено за грубе порушення трудових обов'язків з посади заступника начальника ДІОЧМ з 26 квітня 2004 року. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2- 4602/2004 було скасовано Наказ Міністерства №156-0 від 26 квітня 2004 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника начальника ДІОЧМ і на його користь з відповідача стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3 192, 39 грн. Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2005 року, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року було частково змінено - розмір стягнення заробітку за час вимушеного прогулу зменшено до 2 960 грн. Позивач зазначав, що 12 березня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі ВПВР ДВС України) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з неможливістю виконання рішення без участі боржника та вказані дії були визнані неправомірними ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року. При цьому, позивач зазначав, що правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища України є Міністерство екології та природних ресурсів України, посилаючись на ухвали Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2012 року та від 25 липня 2014 року. Позивач, посилаючись на дані Пенсійного фонду України "Індивідуальні відомості про застраховану особу" (додаток), яка в квітні 2004 року дорівнювалася 2 299,31 грн., а в березні 2004 року складала 1 613,25 грн. вважає, що середньомісячна заробітна плата за останні два місяця перед звільненням складала 1 956,28 грн. (2 299,31 + 1 613,25 = 3 912,56 : 2 = 1 956,28 грн.) або середньодобова 1 956,28 грн.: 22 робочих дня = 88,92 грн. Разом з тим, позивач, посилаючись на те, що у період з 12 серпня 2004 року по 29 травня 2019 року кількість робочих днів складає 3 708 днів, ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та вимоги п.3 "Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08 лютого 1995 року, вважає, що остаточна сума, яка підлягає стягненню з відповідача відповідає сумі 21 945 676,20 грн.
Відповідач позов не визнав, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві Мінприроди від 01 квітня 2019 року, зазначивши, що на виконання судового рішення Мінприроди перераховано ОСОБА_1 2 960 грн., що дає підстави вважати, що з позивачем був здійснений кінцевий розрахунок щодо вимог відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу. Водночас, представник відповідача зазначив, що Наказом Мінприроди від 26 липня 2004 року №280 ліквідовано ДІОЧМ та, оскільки Інспекцію виключено з ЄДРПОУ 01 листопада 2004 року, то, на думку відповідача, максимальний період, за який підлягає сплаті заробітна плата за час вимушеного прогулу, має закінчуватися 01 листопада 2004 року. Також, відповідач вважає, що Мінприроди не відповідає за зобов'язання Інспекції, з якою позивач перебував у трудових правовідносинах, оскільки не є її правонаступником, а Положенням та чинним законодавством України така відповідальність не передбачена.
Разом з тим, 10 червня 2019 року до суду від Мінприроди надійшли заперечення щодо заяви про збільшення позовних вимог, у яких відповідач зазначив, що, на його думку, довідки Пенсійного фонду України, на які посилається позивач при обрахунку середньоденної заробітної плати не є достовірними доказами по справі. Разом з тим, відповідач зазначав, що враховуючи те, що ДІОЧМ ОСОБА_2 ліквідовано рішенням органу державної влади без правонаступництва, Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України не повинна була нести відповідальність за зобов'язаннями ліквідованої юридичної особи.
Крім того, представник відповідача, звертає увагу суду а те, що відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство охорони навколишнього природного середовища України реорганізовано та утворено Мінприроди, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України. Відповідач, посилаючись на реорганізацію та наданий законодавством обсяг повноважень зазначав, що Мінприроди призначати та звільняти з посад саме заступників керівників територіальних органів Держекоінспекції України не уповноважене, відповідно й поновлювати на вказану посаду теж.
Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Стягнуто з Мінприроди (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35; код ЄДРПОУ 37552996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2004 року по 03 липня 2019 року у розмірі 217 626,36 грн.
Стягнуто з Мінприроди (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35; код ЄДРПОУ 37552996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 (на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог) ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі Мінприроди (на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 :
- розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2004 року по 05 березня 2019 року повинен провести відповідний фахівець з відповідною профільною освітою, іншою, ніж право, і досвідом роботи у цей галузі. Для чого і був запроваджений і існує інститут судових експертів, які проходять у Міністерстві юстиції України відповідний професійний контроль, перш ніж отримати право на проведення експертних робіт на рівні судового експерта.
- згідно п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пп.6, 7 і 8 розділу IV Порядку №100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. З 1999 року посадові оклади і інші умови оплати працівників інспекції встановлювалися згідно Постанов Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року №2288 та від 09 березня 2006 року №268, в яких є таблиці з окладами працівників від Секретаріату Президента України до центральних і місцевих органів виконавчої влади. Рад усіх рівнів, казначейства, податкових органів, органів юстиції і таке інше, але відсутня таблиця окладів для працівників природоохоронних інспекцій. Тобто, оклади працівників інспекції приймалися на рівні якихось працівників державної адміністрації або місцевих Рад або якихось інших невідомих працівників установ і відомств;
За цей період неодноразово і суттєво змінювалися норми і правила нарахування, відрахування і утримання в питаннях заробітної плати. Наприклад, до Постанов Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року №2288 (за період з 04 березня 2004 року по 08 березня 2006 року) зміни вносилися 37 разів та від 09 березня 2006 року №268 зміни вносилися більше 110 разів.
Крім цього, ч.6 ст. 95 КЗпП України, ч.1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", ст. 33 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час тривалої затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно здійснювати згідно усіх вимог Порядку (підвищення окладів, доплат за ранг і вислугу років, вихідна допомога і таке інше) з урахуванням індексації і компенсації відповідно до законодавчих і нормативних актів.
- Здійснити такий розрахунок або перевірити правильність розрахунку позивача або відповідача за такий значний період не зможе здійснити навіть кваліфікований фахівець у сфері економіки, бухгалтерського обліку та звітності. Це має суттєве значення, так як середня заробітна плата є фундаментом і початком усього подальшого розрахунку згідно вимог Порядку. Однак, під час здійснення власного розрахунку суд першої інстанції не прийняв до уваги вищевказані норми чинного законодавства та здійснив розрахунок без врахування індексації середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з врахуванням п. 10 Порядку.
- - щодо наслідків порушення прав внаслідок невірно здійсненого розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, апелянт посилався на позбавлення права на судову експертизу з метою правильного і професійного визначення розміру заробітної плати за наявності судової практики про призначення такої експертизи в аналогічних справах є дискримінацією і зловживанням правами, забороненими ст.ст. 14 і 17 Конвенцій про захист прав людини і основних свобод. Внаслідок вищезазначеного, мене було штучно позбавлено значної частини мого майна і права на мирне володіння ним.
Доводи апеляційної скарги Мінприроди:
- на даний час, у зв'язку із проведенням реорганізації та наданим законодавством обсягом повноважень, Мінприроди призначати та звільняти з посад саме заступників керівників територіальних органів Держекоінспекції України не уповноважене, відповідно й поновлювати на дану посаду також.
- Щодо вимог про відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідачем неодноразово повідомлялось, про те, що на виконання судового рішення Мінприроди перераховано позивачу 2 960 грн., що дає підстави вважати, що з позивачем був здійснений кінцевий розрахунок. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат" від 19 жовтня 2000 року компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у вказаному Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Виплата середнього заробітку позивача за рішенням суду є юридичним фактом, що носить саме разовий характер, і вичерпується виконанням рішенням суду, котрим стягнуто кошти. Крім того, серед переліку об'єктів, що підлягають компенсації визначеного Законом №2050-111 відсутній такий об'єкт компенсації, як виплати грошових коштів, призначених за рішенням суду. Виходячи з наведеного, судом не досліджено питання про наявність правових підстав для компенсації, у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати з урахуванням вказаного Закону.
- щодо питання стягнення моральної шкоди, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Разом з тим позивачем не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди.
У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Мінприроди вказується, що доводи апелянта Мінприроди є необґрунтованими, та такими, що не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову, а тому задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Мінприроди, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26 квітня 2004 року звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДІОЧМ - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря з 26 квітня 2004 року. (а.с.13).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 було задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано неправомірним та скасовано Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДІОЧМ. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ. Стягнуто з Мінприроди на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3 192,39 грн. (а.с.14-15).
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2005 року по справі №2-4602/2004 рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року змінено, зменшено розмір стягнення заробітку за час вимушеного прогулу до 2 960 грн. (а.с.17).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2004 року по справі №2-4602/2004 роз'яснено рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 таким чином, що "вказане рішення підлягає виконанню на загальних підставах, передбачених ст.ст. 25, 77 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки факт перебування юридичної особи в процесі ліквідації (ДІОЧМ ліквідована Наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України №280 від 26 липня 2004 року) не перешкоджає поновленню на посаді незаконно звільненого працівника" (а.с.16).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2014 року по справі №520/17771/13-ц, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 травня 2014 року (а.с.20-22) за скаргою ОСОБА_1 . Визнано дії посадових осіб ВПВР ДВС України щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 12 березня 2013 року з виконання виконавчого листа №2-4602 виданого 18 серпня 2004 року Київським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ. Зобов'язано ВП ВР ДВС України скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 березня 2013 року та поновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №2-4602 виданого 18 серпня 2004 року Київським районним судом м. Одеси щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ (а.с.18-19).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2012 року по справі №1512/8905/2012 відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України "про заміну сторони виконавчого провадження" по цивільній справі №2-4602/2004 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони навколишнього природного середовища про поновлення на роботі і стягнення заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.23).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2014 року по справі №520/8816/14-ц відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства екології та природних ресурсів України "про заміну сторони виконавчого провадження" по цивільній справі №2-4602/04 (а.с.28).
Вирішуючи справу в частині стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновленні на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки повноваження щодо поновлення на роботі у інспекції на момент розгляду справи №2-46-2/2004 відносились саме до повноважень цього Міністерства, яке реорганізовано у Мінприроди, визначення ОСОБА_1 у якості відповідача Мінприроди, є обґрунтованим. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середньої заробітної плати за період з 13 серпня 2004 року по 03 липня 2019 року у розмірі 217 626, 26 грн.
Вирішуючи питання про правомірність стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вже більше 14 роки чекає на поновлення його на посаді, постійно відстоюючи свої права у судових органах, наведені позивачем обставини спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, а, тому, позовні вимоги про стягнення 50 000 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, ст.ст. 235, 236 КЗпП України, п.34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", п.п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", які регулюють спірні правовідносини.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянтів, виходячи з наступного.
У п.34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Згідно із ч.7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, враховуючи вимоги ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невідання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.
Вказана норма статті КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання бути поновленим на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004 скасовано Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника ДІОЧМ, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ та стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3 192,39 грн., сума якої змінена до 2 960 грн. рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2005 року по вказаній справі.
Однак, ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ поновлено не було.
Як вбачається зі змісту ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2014 року по справі №520/8816/14-ц, суд дійшов висновку, що Державна екологічна інспекція України не є правонаступником Міністерства навколишнього природного середовища України. Правонаступником є Мінприроди.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року по справі №520/1713/17, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 вересня 2017 року (а.с.31-32) залишено без задоволення заяву Міністерства екології та природних ресурсів України про заміну сторони у виконавчому провадженні №3076282 з виконання виконавчого листа №2-4602, виданого 18 серпня 2004 року Київським районним судом м. Одеси про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ДІОЧМ (а.с.30)
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2010 року з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління було прийнято Указ Президента України №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" яким утворено Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Враховуючи викладене та те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування Наказу про його звільнення та поновлення на посаді у межах справи №2-46-2/2004 були зверненні до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, а не до ДІОЧМ, оскільки повноваження щодо поновлення на роботі у вищевказаній інспекції на момент розгляду справи №2-46-2/2004 відносились саме до повноважень вказаного Міністерства, яке реорганізовано у Міністерство екології та природних ресурсів України, судова колегія вважає, що визначення ОСОБА_1 у якості відповідача саме Мінприроди, є обґрунтованим.
Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2014 року по справі №520/8816/14-ц, якою відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства екології та природних ресурсів України "про заміну сторони виконавчого провадження" по цивільній справі №2-4602/04 встановлено, що Державна екологічна інспекція України не є правонаступником Міністерства навколишнього природного середовища України, правонаступником є Мінприроди (а.с.28).
Так, право особи на працю захищається Конституцією України. Виплата заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця є гарантом можливості реалізації людиною права на працю та захищає працівника від управлінського свавілля.
Разом з тим, перевіривши здійснений судам першої інстанції розрахунок належного до виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судова колегія встановила, що такий розрахунок здійснений правильно.
Так, ч.ч.1, 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, вказана норма трудового права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника у засобах до існування на період незаконного звільнення шляхом компенсації певних втрат.
Механізм обчислення середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу визначається Порядком №100.
Згідно з абз.3 п.2 Порядку №100 встановлюється, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.5 цього Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Таким чином, для визначення належної позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції, встановлюючи розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 з розрахунку за останні 2 календарні місяці роботи, що передували його звільненню, розмір середньоденної (годинної) заробітної плати та кількість днів вимушеного прогулу.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати.
Так, згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2004 року по справі №2-4602/2004, яким стягнуто з Мінприроди на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 3 192,39 грн., сума якої змінена до 2 960 грн. рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2005 року, заробітна плата за час вимушеного прогулу була нарахована позивачу за період з 26 квітня 2004 року по 12 серпня 2004 року.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підлягає задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за період з 13 серпня 2004 року по день прийняття рішення Одеським окружним адміністративним судом, а саме по 03 липня 2019 року.
При цьому, при розрахунку суми, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2004 року по 03 липня 2019 року, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується листами Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" за спірні періоди 2004-2019 роки - робочі дні: у 2004 році у період з 13 серпня 2004 року по 31 грудня 2004 року - 101; у 2005 році - 251; у 2006 році - 250; у 2007 році - 251; у 2008 року - 252; у 2009 році - 251; у 2010 році - 251; 2011 рік - 250; 2012 рік - 251; 2013 рік - 251; 2014 рік - 251; 2015 рік - 251; 2016 рік - 251; 2017 рік - 249; 2018 рік - 250; у період з 01 січня 2019 року по 03 липня 2019 року - 127.
Як вбачається з наданої до суду інформації ГУ ПФ України в Одеській області від 07 червня 2019 року, у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування стосовно ОСОБА_1 за якого, як за найманого працівника звітував страхувальник ДІОЧМ, заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці роботи, яка передує його звільненню, а саме лютий, березень 2004 року - 948,60 грн. та 1613,25 грн.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що об'єктивним розміром середньоденної заробітної плати позивача є: (948,60+1 613,25):(20+22) = 58,22 грн.
Кількість днів вимушеного прогулу позивача становить 3 738 дні, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.
Відтак, суд першої інстанції правильно порахував суму стягнення на користь позивача за вимушений прогул у розмірі 217 626,36 грн. (3 738 дні*58,22).
Стосовно доводів апелянта Мінприроди про недоведенність факту заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 , судова колегія зазначає наступне.
Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно ст.237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, так, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з незаконним звільненням позивача було позбавлено роботи та вже більше 14 років чекав на поновлення його на посаді, постійно відстоюючи свої права у судових органах, наведені позивачем обставини спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, а, тому, останній зазнав моральних страждань, які суд оцінив у розмірі 50 000 грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі Постанова Пленуму №4) зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 Постанови Пленуму №4).
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія на підставі наявних у матеріалах справи доказів та з огляду на встановлені під час судового розгляду обставини, дійшла висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними вище негативними наслідками і протиправною бездіяльністю відповідача, що, як наслідок призвело до заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, яка має бути відшкодована.
За таких підстав, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судова колегія не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мінприроди задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства екології та природних ресурсів України (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 листопада 2019 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Суддя: Ступакова І.Г. Лук'янчук О.В.