П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 листопада 2019 р.м. ОдесаСправа № 400/859/19
Головуючий в І інстанції: Птичкіна В.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 18.06.2019 р. м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2018 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 26.09.2018 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Також, 07.10.2019 року через суд першої інстанції апелянтом було подано клопотання про долучення доповнень до апеляційної скарги.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
Проте, в порушення наведених вимог КАС України, апелянтом подані доповнення до апеляційної скарги після закінчення строку на апеляційне оскарження, при цьому, ним не порушується питання про поновлення такого строку, а також апелянтом не надано доказів надсилання копій відповідних доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи.
За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 303 КАС України, колегія суддів не враховує подані апелянтом доповнення до апеляційної скарги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України у період з 27.06.1994 по 26.09.2018 роки.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 14-РС від 21.09.2018 року позивача звільнено з військової служби у запас, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на підставі пункту «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особового періоду).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 218 від 26.09.2018 року позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Первомайського об'єднаного міського військового комісаріату Миколаївської області.
При звільненні з військової служби 26.09.2018 р. позивачу не була нарахована індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 26.09.2018 р., що зазначено у листі та довідці від 11.03.2019 року.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.09.2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів частково погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 вказаного Закону встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивачу за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Відповідачем вказаний факт не заперечується.
Також, відповідач не заперечує наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення у вказаний період.
Поряд з цим, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в поданій апеляційній скарзі, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивача у вказаний період, відповідач посилається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - лютий 2018 року у Міноборони не було, що підтверджується роз'ясненнями директора Департаменту фінансів від 26.03.2018 року № 28/1485.
Також, відповідач вказує, що у роз'ясненні Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2 було зазначено, що індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення.
Проте, колегія суддів вважає безпідставними такі доводи відповідача з огляду на викладене.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, на яку посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Також, колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на рахунки військової частини для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Щодо посилань відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, то колегія суддів вважає ці доводи безпідставними, оскільки відповідно до п. 14 Порядку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики. Крім того, слід зазначити, що вказане роз'яснення не є нормативно-правовим актом, тому судом до уваги не приймається.
Що стосується посилань відповідача в поданій апеляційній скарзі на те, що під час планування фонду грошового забезпечення військовослужбовцям на 2016-2017 роки, у зв'язку із значним підвищенням з січня 2016 року грошового забезпечення за рахунок підвищення премій 40 та 60 відсотків та відсутністю механізму нарахування індексації грошового забезпечення після такого підвищення, Міністерством оборони України до фонду грошового забезпечення виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям на ці роки не закладалась і відповідно не здійснювалось фінансування такої виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Поряд з цим, як зазначається самим апелянтом та підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з роздавальних відомостей грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 31.05.2016 року, позивачу з січня 2016 року не було підвищено розмір посадового окладу, посадовий оклад позивача за грудень 2015 року складає 800 грн., за січень 2016 року також складає - 800 грн.
Крім того, як зазначається самим апелянтом, відповідно до роз'яснення Мінсоцполітики (яке уповноважене надавати роз'яснення згідно Порядку № 1078) від 08.08.2017 року № 48/0/66-17 про індексацію грошових доходів, зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на початок обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є протиправною бездіяльністю з боку відповідача.
Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не була проведена у встановлений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, що є порушенням прав позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач підлягає зобов'язанню нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Висновки суду у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
Проте, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для задоволення заявленого позову в частині зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 26.09.2018 року з огляду на викладене.
Згідно п.п. 1-1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Як зазначено апелянтом та підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з роздавальних відомостей грошового забезпечення позивача за період з 01.09.2016 року по 26.09.2018 року, позивачу з березня 2018 року підвищено розмір грошового забезпечення з загального розміру 5291,63 грн. до 9216,18 грн., в тому числі, посадовий оклад позивача з 01.03.2018 року склав 3260 грн. (попередній розмір 800 грн.).
З огляду на викладене, враховуючи дані Держстат щодо індексу споживчих цін, у зв'язку з тим, що розмір підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, в тому числі, розмір підвищення посадового окладу, перевищив суму індексації, яка склалась у зазначеному місяці, сума індексації у місяці підвищення не нараховується.
Для проведення подальшої індексації розрахунок індексу споживчих цін здійснюється з квітня 2018 року.
Разом з цим, згідно даних Держстат індекс споживчих цін з квітня 2018 року по вересень 2018 року не перевищував 103%, а тому, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 26.09.2018 року відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 26.09.2018 року.
Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовані обставини справи, порушено норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Одночасно колегія суддів вважає можливим зазначити, що за ознаками, визначеними пунктом 20 частини 1 статті 4 КАС України, дана справа віднесена до категорії справ незначної складності в розумінні частини 6 статті 12 КАС України.
Обставини, які є критерієм для віднесення справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин 3 та 4 статті 12 КАС України, а також випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судове рішення складено у повному обсязі 21.11.2019 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька