12 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 280/475/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 р. (суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/475/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, про визнання протиправною та скасування постанови від 04.09.2018 № ЗП 1544/5/АВ/П/ТД-ФС про накладання штрафу,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 04.09.2018 №ЗП1544/5/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 223380,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на відсутність підстав для застосування спірною постановою штрафу, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконували роботу за цивільно - правовими договорами про надання послуг. Ці особи за умовами договорів виконували роботу на свій ризик, самостійно організовували виконання роботи, не підпадали під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не мали права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачували страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 р., постановленим за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на не повне з'ясування обставини справи, просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначив, що позивачем порушено норми частини 3 статті 24 КЗпП України, оскільки не укладення трудового договору із особами, які допущені до роботи.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини:
Інспектором праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області Савочкою В.В. в період з 10.08.2018 по 13.08.2018 здійснено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , (а.с. 26), за результатами якого складено Акт № ЗП 1544/5/АВ від 13.08.2018 (26-30). За результатами розгляду Акту, 04.09.2018 заступником начальника Головного управління Держпраці Ганненко О.О. винесено постанову про накладення штрафу № ЗП1544/5/АВ/П/ПТ/ТД-ФС (а.с. 20-21), якою на позивача накладено штраф у розмірі 223380,00 грн. за порушення ч.3 ст. 24 КЗпП України внаслідок допущення до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірної постанови.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі обставини.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У відповідності до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Таким чином, визначальним для вирішення спірних відносин у цій справі є встановлення факту використання позивачем, як фізичною особою-підприємцем, найманої праці громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та наявність ознак трудових правовідносин.
Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ОСОБА_2 02.08.2018 був укладений цивільно-правовий договір (а.с. 24). Предметом договору було надання послуг адміністратора та покоївки (п.1.1 Договору). Строк дії договору встановлено з 02.08.2018 по 16.08.2018 рік (п.1.1 Договору). В договорі зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням (п.1.1 Договору). Пунктом 2.1. Договору визначено, що за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 2000,00 грн. за домовленістю. Оплата виконується не пізніше трьох днів з дня прийняття замовником роботи за актом. За результатами виконаних ОСОБА_2 робіт (наданих послуг) був складений акт приймання-передачі виконаної роботи №01 від 17.08.2018 (а.с. 48). В п. 1 акту від 17.08.2018 зазначено що ОСОБА_2 виконала робот передбачені п.1 договору: послуги адміністратора та послуги покоївки. В п.2 акту зазначено, що за виконану роботу Замовник сплатив Виконавцю винагороду в розмірі 2000 грн.
Також, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 02.08.2018 був укладений цивільно-правовий договір (а.с. 25). Предметом договору було надання послуг охорони (п.1.1 Договору).Строк дії договору було встановлено з 02.08.2018 по 16.08.2018 (п.1.1 Договору). В договорі зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням (п.1.1 Договору). Пунктом 2.1. Договору визначено, що за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 2000,00 грн. за домовленістю. Оплата виконується не пізніше трьох днів з дня прийняття замовником роботи за актом. За результатами виконаних ОСОБА_3 робіт (наданих послуг) був складений акт приймання-передачі виконаної роботи №02 від 17.08.2018 (а.с. 49). В п. 1 акту від 17.08.2018 зазначено що ОСОБА_3 виконав роботи передбачені п.1 договору: послуги охоронця. В п.2 акту зазначено, що за виконану роботу Замовник сплатив Виконавцю винагороду в розмірі 2000 грн.
Стаття 626 Цивільного кодексу (ЦК) України визначає загальне поняття цивільно-правового договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).
Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 у справі № 127/21595/16-ц.
Суд першої інстанції встановив, що зміст вищезазначених договорів свідчить про те, що виконавці не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку; самостійно та на власний ризик організовують виконання договору у відповідності до його умов та вимог цивільного законодавства; документом, який підтверджує факт виконання робіт виконавцями є акт приймання виконаних робіт; за виконану роботу виконавці отримують від замовника винагороду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до позивача штрафу спірною постановою.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, оскаржена постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 р. в адміністративній справі №280/475/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 12 листопада 2019 р. і оскаржинню в касаційному порядку не підлягає, відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 та пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук