21 листопада 2019 р. Справа № 520/4673/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.08.19 року по справі № 520/4673/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (далі - відповідач, УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради), в якому просила суд:
визнати незаконним та скасувати рішення УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради про відмову в призначені допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, ОСОБА_1 ;
визнати протиправною відмову УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років, на доньку ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 17.04.2019.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 частково задоволено позовні вимоги.
Визнано незаконним та скасовано рішення УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради про відмову в призначені допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 .
Визнано протиправною відмову УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 17.04.2019 року.
Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що допомога при народженні дитини призначається та виплачується виключно за умови, якщо відповідне звернення надійшло від особи не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. В даному випадку позивач у встановлений строк із зверненням про призначення допомоги до відповідача не звернулась, а відтак втратила право на отримання зазначеної допомоги. Крім того, посилаючись на ст. 123, п. 2 ч. 1 та ч. 5 ст. 170 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2019 закінчено підготовку до розгляду та призначено справу в порядку письмового провадження.
Згідно з положеннями ч. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає часковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції були встановлені та підтверджені під час апеляційного розгляду справи наступні обставини, які не оспорені сторонами.
ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила доньку ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій обл. 01.11.2016 Серії НОМЕР_1 .
В серпні 2018 року позивач переїхала до м. Харків, де з 30.08.2018, відповідно до довідок про взяття на облік на ВПО N90000606788, N9 0000606803 від 30.08.2018, позивач та її дитина були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи з фактичним місцем проживання у АДРЕСА_2 .
12 вересня 2018 року позивач звернулась до УПСЗН Немишлянського р-ну Харківської міської ради з заявою про призначення їй допомоги на дитину та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте у задоволенні вказаної заяви позивачу було відмовлено з підстав пропуску строку звернення за призначенням допомоги.
08 листопада 2018 року позивач звернулась до суду з позовом щодо визнання дій УПСЗН адміністрації Немишлянського р-ну Харківської міської ради щодо відмови в призначення допомоги при народженні дитини незаконними.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2018 позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог, з підстав того, що позивач не зверталася до відповідача за отриманням допомоги при народженні дитини у встановленому законом порядку.
В квітні 2019 року позивач, у встановленому законом порядку, звернулась до УПСЗН для призначення допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягненню нею 3-го віку на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1
В квітні 2019 року на адресу фактичного місця проживання в м. Харкові позивач отримала відповідь УПСЗН №667/4 від 23.04.2019, в якій орган соціального захисту повідомив про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини посилаючись на те, що державна допомога при народженні дитини, призначається за умови що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог в цій частині.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду погоджується часково, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками."
Судовим розглядом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Статус внутрішньо переміщеної особи унормований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми").
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Враховуючи вище зазначені положення правових норм суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції, щодо наявності підстав для визнання незаконним рішення відповідача про відмову в призначені допомоги при народженні дитини та визнання протиправної відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, оскільки позивачем був порушений строк звернення до УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради про призначення такої допомоги визначений ст. 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".
Як наслідок, рішення Харківського окружного суду в частині визнання незаконним рішення УПСЗНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради, викладене у листі від 23.04.2019 за №667/4 та визнання протиправною відмову у нарахування та виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини підлягає скасуваню та ухваленням постанови про відмову в цій частині в задоволені позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині скасування рішення УПЗСНА Немишлянського р-ну Харківської міської ради та зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народенні дитини колегія суддів зазначає.
Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).
Відповідно до ч.1 ст. 3 вище зазначеного Закону, всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
З урахуванням вище зазначеного, суд стверджує, що при вирішенні питання про застосування нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.
Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
А тому, неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.
Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, а також враховуючи те, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій, виходячи з завдань адміністративного судочинства колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення УПЗСНА Немишлягнського р-ну Харківської міської ради та зобов'язання призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини за її заявою від 17.04.2019.
Посилання апелянта на наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивач оскаржує рішення про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини, яке викладене листом УПСЗНА в Немишлянському р-ні Харківської міської ради від 23.04.21019, а з позовом до суду вона звернулася 13.05.2019, що виключає порушення положень ч.2 ст. 122 КАС України.
Посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, на порушення норм процесуапльного права, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки позивач повторно звернувся до суду з аналогічними обставинами, до того самого відповідача, з тим самим предметом позовних вимог, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України відсутні, зокрема, у зв'язку зі зверненням позивача у квітні 2019 року до відповідача з заявою у встановленій законом формі та наданням відповіді на зазначену заяву, змінилися підстави звернення позивача з даним позовом.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або часково та ухваленняч нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення ном процесуального права.
З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради - задовольнити часково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року по справі № 520/4673/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради скасувати в частині визнання незаконним рішення Управління праці та соціального захисту населеня адміністрації Немишлянського району Харківсьокї міської ради про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 та визнанні протиправною відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , 26.09.2016.
Ухвалити постанову, якої в цій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпні 2019 року по справі №520/4673/19 в частині скасування рішення Управління праці та соціального захисту населеня адміністрації Немишлянського району Харківсьокї міської ради про відмову в призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населеня адміністрації Немишлянського району Харківсьокї міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , державної допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 17.04.2019 залишити без змін.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року по справі №520/4673/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Любчич
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова О.В. Присяжнюк