18 листопада 2019 р.Справа № 820/4673/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.07.19 року по справі № 820/4673/18
за позовом ОСОБА_2
до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа ОСОБА_3
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_2 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни (далі - відповідач, Приватний нотаріус Іванова Ю.В.), третя особа - ОСОБА_3 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_3 ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати незаконними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Ю.В. як державного реєстратора, щодо державної реєстрації права власності за квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242, здійснену суб'єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Івановою Юлією Вікторівною 19.02.2018 р.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначала, що оскаржувані дії щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242, здійснені суб'єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Івановою Юлією Вікторівною 15.02.2018 р. є незаконними, неправомірними та такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки, незважаючи на наявність зареєстрованої ухвали суду про арешт квартири, приватним нотаріусом Івановою Ю.В. проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року вказаний позов задоволено. Визнано незаконними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни як державного реєстратора, щодо державної реєстрації права власності за квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису 24909242, здійснену суб'єктом державної реєстрації прав - приватним нотаріусом Івановою Юлією Вікторівною 19.02.2018 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано всі обставини справи, оскільки в позові ОСОБА_2 не наведено жодних даних про те, які саме її права та як саме були порушені при здійсненні нотаріусом дій щодо реєстрації її права власності на квартиру.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 19.02.2018 року, між позивачем та третьою особою, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою Юлією Вікторівною.
Відповідачем, як суб'єктом державної реєстрації прав зареєстровано за позивачем право власності на це майно, про що 19.02.2018 року зроблено запис №24909242.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.02.2018 року по справі №643/1707/18 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
14.02.2018 року о 16:48:47 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано заяву (номер запису про обтяження 24912642), поданою уповноваженою собою ГУ НП в Харківській області Багрянцевим Владиславом Вячеславовичем за реєстраційним № 26779122 про арешт нерухомого майна за адресою - квартира № 123, по АДРЕСА_2 на підставі ухвали Московського районного суду м. Харкова № 643/1707/18 від 14.02.2018 року.
Рішенням №39686838 від 15.02.2018 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Гетьмана П.С. розгляд заяви про державну реєстрацію обтяження на кв. №123 АДРЕСА_3 по АДРЕСА_2 керуючись п.1. ч.1 ст. 23 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” зупинене, у зв'язку з відсутністю в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14.02.2018 року по справі №643/1707/18.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 114060993, сформованої державним реєстратором Гетьманом Павлом Сергійовичем 15.02.2018 року о 09:17:17 за адресою об'єкта нерухомого майна АДРЕСА_4 , заява з реєстраційним номером : 26779122, від 14.02.2018 року 16:48:47, заявник ОСОБА_4 (уповноважена особа) міститься у зазначеному Державному реєстрі.
20.02.2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39759272 про реєстрацію обтяження - арешт нерухомого майна за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Таким чином, державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про що зроблено запис у Державному реєстрі речових прав за адресою об'єкта нерухомості.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.02.2018 року №39755028 прийнято з порушенням порядку, що встановлений Кабінетом міністрів України та визначений спеціальним законом, а тому є неправомірним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Щодо юрисдикції вказаної справи колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 814/2030/17 дійшла висновку, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Водночас, у ч.ч. 1, 2 ст. 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.
У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме «принцип правової впевненості», «легітимні сподівання» та «правовий пуризм».
Зокрема, у п. 39 рішення ЄСПЛ у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви №№ 7714/06 та 23654/08) зазначено:
«Суд не вважає за необхідне за даних обставин досліджувати, чи мали Верховний Суд або Вищий адміністративний суд юрисдикцію вирішувати по суті скарги заявників. Важливо те, що заявники не отримали вирішення їхніх скарг, оскільки Вищий адміністративний суд відмовився слідувати ухвалам Верховного Суду, які визначили підсудність цих справ. Такі відмови не тільки позбавили заявників доступу до суду, але й поставили під сумнів авторитет судової влади. Отримавши остаточні ухвали Верховного Суду, який за конституційним статусом є найвищим судовим органом та який надає роз'яснення щодо застосування законодавства, заявники мали легітимні сподівання, що ці ухвали не могли бути піддані сумніву. У цьому контексті Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності "Лойен проти Франції" (Loyen v. France), N 46021/99, від 6 квітня 2000 року, та mutatis mutandis рішення у справі "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), N 34814/02, пункт 29, від 14 квітня 2009 року)».
У п.п. 38, 39 рішення ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) зазначено:
«…Суд вважає, що рішення від 17 червня 1999 року, залишене в силі постановою від 18 жовтня 1999 року, було законним. Наслідки рішення від 17 червня 1999 р дуже обмежені: це стосувалося тільки сторін у справі, і не суперечило іншому судовому рішенню. Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах цієї справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. Зрештою, за даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага до принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 § 1 Конвенції»
Згідно із практикою ЄСПЛ одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Категорія «легітимні сподівання», за своїм змістом, є вимогою передбачуваності закону, адже норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях. Термін «правовий пуризм», як випливає з наведеного вище рішення ЄСПЛ «Сутяжник проти Росії», використовується для позначення випадків, коли судові рішення скасовуються судами вищих інстанцій не для цілей виправлення істотної судової помилки, однак з формальних причин.
Оцінюючи баланс між суспільним інтересом у забезпеченні розгляду справи судами відповідно до їхньої юрисдикції з одного боку, і суспільним інтересом у забезпеченні правової визначеності, обов'язковості судових рішень з другого боку, суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності.
У контексті обставин справи суд дійшов висновку, що розгляд справи адміністративними судами з порушенням юрисдикції є формальним порушення, яке, само по собі, не може бути підставою для скасування рішення та закриття провадження у справі.
Отже, наявність попередніх судових рішень, в яких вирішено питання щодо юрисдикції, є обставиною, що повинна враховуватися під час застосування абзацу 2 частини 1 ст. 319 КАС України.
Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 року закрито провадження у справі №820/4673/18 за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , код НОМЕР_1 ) до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни (вул. Пушкінська. буд. 42, кв. 57,м. Харків, 61057), третя особа - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_2 ) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії. Роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції з порядку цивільного судочинства.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 року по справі № 820/4673/18 скасовано. Справу № 820/4673/18 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Іванової Юлії Вікторівни, третя особа - ОСОБА_3 про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Тобто, юрисдикційний спір вирішено на користь адміністративної юрисдикції. Касаційному оскарженню ухвала суду апеляційної інстанції не підлягала.
Ухвала набрала законної сили, а отже була обов'язковою як для учасників справи, так і для суду, що розглядав справу. Суд першої інстанції, а згодом і апеляційний, зобов'язаний розглянути справу по суті, як адміністративну.
Отже, виникає конкуренція правових норм: з одного боку, щодо обов'язковості до виконання судового рішення, що набрало законної сили (ч. 2 ст. 14 КАС України) і, з другого боку, щодо обов'язковості скасування судового рішення, що ухвалено з порушенням предметної юрисдикції (абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України).
З огляду на пріоритет прав людини та необхідність забезпечення їх ефективного захисту, під час розв'язання конкуренції правових норм ч. 2 ст. 14 і абз. 2 ч. 1 ст. 319 КАС України, перевагу слід надавати конституційному принципу обов'язковості судового рішення. Суспільний інтерес, що полягає у дотриманні судової юрисдикції, не може превалювати над інтересом забезпечення обов'язковості судового рішення.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.09.2019 року по справі №826/6879/16.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги по суті.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 №1952-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1952-IV).
Згідно з ч. 1ст. 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
На підставі п.п. 1, 2, 5 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-IV державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Частина 1 ст. 18 Закону №1952-IV встановлює, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
В силу приписів абз. 3 ч. 1 ст. 25 Закону №1952-IV визначено, що у разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону №1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до п.11 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції від 09.11.2016 року, яка діяла на момент проведення оскаржуваної реєстраційної дії), пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна. У разі коли відомості про реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у заяві (запиті) не зазначаються, пошук у Державному реєстрі прав відомостей здійснюється за такими ідентифікаторами: 1) за ідентифікаційними даними фізичної або юридичної особи: для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, податковий номер; для фізичної особи (громадянина України, який через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку (ідентифікаційного номера), офіційно повідомив про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України) - прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, номер і серія паспорта громадянина України; для юридичної особи (резидента та нерезидента) - найменування юридичної особи та податковий номер; 2) за адресою об'єкта нерухомого майна/місцезнаходженням земельної ділянки - назва адміністративно-територіальної одиниці (Автономна Республіка Крим, область, м. Київ, м. Севастополь), району, населеного пункту або селищної, сільської ради”.
Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор додатково здійснює пошук інших заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на те саме майно та рішень судів про заборону вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією таких прав, у базі даних про реєстрацію заяв і запитів (пункт 12 Порядку № 1141)
Пошук заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у базі даних про реєстрацію заяв і запитів здійснюється за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна та ідентифікаторами, визначеними у підпунктах 2 і 3 пункту 11 цього Порядку (пункт 13 Порядку № 1141).
З письмових доказів, що містяться в матеріалах справи вбачається, що під час здійснення реєстраційної дії відповідачем було зроблено пошук в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації щодо наявності обтяжень.
Також, відповідачем були отримані відомості із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав.
Згідно витягу (ідентифікатор пошуку 114531247) від 19.02.2018 року відповідачем задано параметр пошуку - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -13472021063101, отримано інформацію про наявність лише заяви про державну реєстрацію права власності, подану позивачем відповідачу (а.с.137, т.1).
20.02.2018 року о 09 годині 14 хвилин державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Гетьманом П.С. зроблено аналогічний запит до бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав (ідентифікатор пошуку 114555477), однак параметром пошуку було задано адресу нерухомого майна, а саме: АДРЕСА_4 , та отримано витяг в якому містилась інформація щодо зареєстрованої заяви про державну реєстрацію обтяження від 14.02.2018 року та її стан - зупинено (а.с. 114 т.1).
Водночас, згідно наданих відповідачем відомостей із бази даних про реєстрацію заяв та запитів державного реєстру речових прав сформованих ОСОБА_1 19.02.2018 року такий пошук останньою був здійснений за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1472021063101 та не здійснено за адресою об'єкта нерухомого майна за якою зареєстровано заяву та накладено арешт (а.с.137, 140 т.1).
Тобто, у разі дотримання відповідачем Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції від 09.11.2016 року, яка діяла на момент проведення реєстраційної дії), під час здійснення 19.02.2018 року реєстраційної дії щодо вказаної квартири, а саме здійснив пошук заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у базі даних про реєстрацію заяв і запитів за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна та ідентифікаторами, визначеними у підпунктах 2 і 3 пункту 11 цього Порядку (п.12-13 Порядку№1141), то інформація про зареєстровану заяву про державну реєстрацію обтяження була б відображена в відповідній відомості, що у відповідності до ст. 25 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” є підставою для зупинення реєстраційних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.02.2018 року №39755028 прийнято з порушенням порядку, що встановлений Кабінетом міністрів України та визначений спеціальним законом, а тому є неправомірним.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2019 року по справі № 820/4673/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) В.Б. Русанова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 22.11.2019 року