Справа № 760/5747/18 Головуючий в суді І інстанції Кушнір С.І.
Провадження № 22ц-824/ 10991/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
21 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.,-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» про відшкодування шкоди,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 16 465 грн. та моральну шкоду в розмірі 35 000 грн.
Мотивує позов тим, що за направленням поліклініки №2 Київської обласної лікарні №2, де він перебуває на обліку, він пройшов обстеження в КМКОЛ «Центр мікрохірургії ока», де йому запропонували здійснити операцію лівого ока по видаленню катаракти з заміною кришталика. При цьому, йому повідомили, що задля проведення операції, йому необхідно було самостійно придбати медичні вироби та принести чек, а також придбати в аптеці очні краплі, згідно списку, які необхідні в перед і після операційний період.
У подальшому, завідуюча хірургічним відділенням ОСОБА_2 пояснила йому, що якщо він надасть згоду на кришталик вітчизняного виробництва, який значно поступається імпортному, операція буде коштувати дешевше на 7000,00 грн. Вказує, що із врахуванням свого безпорадного стану здоров'я, тяжку серцево-судинну хворобу та опорно-рухомого апарату, через поганий зір, з надією на покращення зору, був вимушений погодитись на заміну кришталика на імпортний, тому підписав відповідне погодження. Після цього, йому видали список медичних виробів і адресу магазину по АДРЕСА_1 , в якому він повинен придбати медичні вироби за власний рахунок.
17 жовтня 2017 року він з талоном про оплату медичних виробів, прийшов до хірургічного відділення і в той же день йому зробили операцію, однак після проведеної операції зір лівого ока поступово почав погіршуватися. Через два місяці після лікування в домашніх умовах за місцем проживання, він звернувся за консультацією в Центр хірургії ока, де виявили вторинну катаракту, в капсулі прооперованого лівого ока, за видалення якої в лазерному відділенні запропонували 2300 грн., однак після його обурення, лазерну операцію провели безкоштовно та по сьогоднішній день зір не покращився.
16 січня 2018 року він звернувся до лікарні з заявою про повернення протизаконно взятих з нього грошових коштів, враховуючи також те, що після проведеної операції його зір не покращився, а погіршився, після чого, його двічі було запрошено на участь в розгляді поданої заяви на експертну комісію, та у подальшому він отримав відповідь від комісії про те, що операція проведена згідно протоколу правильно, що в доопераційній гостроті зору було виявлено описки в медичній картці, що нібито він особисто відмовився від бюджетних матеріалів та самостійно придбав медичні вироби, про що свідчить його особистий підпис в медичній карті, з чим він не погоджується.
Враховуючи наведене, вважає, що неправомірними діями відповідача, його права як пацієнта, були порушені медичним центром, що призвело до завдання майнової шкоди в розмірі 16 465 грн., крім того від нервового перенапруження, переживань, загальний стан його здоров'я погіршився, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 35 000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив усіх доказів на не з'ясував усіх обставин справи, а також не врахував, що він користується пільгами на безоплатне одержання лікарських препаратів та виробів медичного призначення відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак незаконними діями відповідача йому було завдано майнової та моральної шкоди, оскільки його безпідставно змусили придбати медичні препарати за власні кошти, тому вважає висновок суду про відмову у задоволенні позову необґрунтованим.
У свою чергу, представник КМКОЛ «Центр мікрохірургії ока» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується із висновками суду першої інстанції, також посилається на те, що позивач добровільно дав згоду на проведення діагностики, лікування та на проведення операції, та відмовився від використання бюджетних витратних матеріалів, про що свідчить власноручний підпис про це, а медична допомога позивачу у період з 13 жовтня 2017 року по 18 січня 2017 року надавалася безоплатно у межах бюджетного фінансування, і право позивача у рамках Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» жодним чином не обмежувалося під час надання безоплатної медичної допомоги в умовах лікарні. Крім того вказує, що КМКОЛ «ЦМО» не є закладом охорони здоров'я, що надає первинну медичну допомогу, а надає третинну високоспеціалізовану стаціонарну офтальмологічну допомогу, тому не відноситься до закладів, яким надано право на оформлення рецептів на відпуск лікарських засобів безоплатно та на пільгових умовах, поряд з цим позивачем також не доведено завдання йому шкоди саме діями відповідача, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається порушення відповідачем прав ОСОБА_1 , а також позивачем не доведено, що з вини відповідача, чи його працівників під час виконання своїх посадових (службових) обов'язків позивачу була завдана будь-яка матеріальна шкода чи душевних страждань, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 13 жовтня 2017 року по 18 жовтня 2017 року, позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в офтальмологічному відділенні № 6 Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» (КМКОЛ «ЦМО») з діагнозом «ускладнена катаракта внаслідок тромбозу ЦВС правого ока, ускладнена катаракта лівого ока», та проведено оперативне лікування на лівому оці.
Також вбачається, що ОСОБА_1 є ветераном війни та інвалідом ІІ групи, що підтверджується даними пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 31.03.2015 р. та даними посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 14.07.2014 р.
Встановлено, що 13 жовтня 2017 року, на виконання вимог ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров'я, у ОСОБА_1 була отримана письмова інформована згода на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення (форма №003-6/о), що підтверджується його письмовою згодою. Також позивачу було роз'яснено характер, мету, орієнтовну тривалість діагностично-лікувального процесу, можливі несприятливі наслідки під час його проведення, про необхідність дотримання визначеного лікарем режиму в процесі лікування. Крім того, позивачу було попередньо повідомлено про наявність в КМКОЛ «ЦМХО» бюджетних витратних матеріалів (штучна окулярна лінза).
З копії вказаної згоди пацієнта на операцію вбачається, що ОСОБА_1 від використання бюджетних витратних матеріалів відмовився, про що свідчить власноручний підпис в медичній картці стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 8012 (ф. 003/о) за 2017 рік та надпис «от имплантации бюджетного ИОЛ и использования бюджетных расходных материалов отказываюсь».
17 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було проведено оперативне втручання з використанням самостійно придбаних пацієнтом витратних матеріалів.
Повне використання витратних матеріалів підтверджується відповідним записом в протоколі операції №6/2390 від 17.10.2017 р. та довідкою КМКОЛ «ЦМХО» №0341 від 20.03.2019 р.
Факт самостійного придбання позивачем витратних матеріалів у третьої особи - СПД ОСОБА_3 , підтверджується долученою позивачем до позовної заяви копією товарного чеку № РТПЕ0004 від 17.10.2017 р. на суму 16 465 грн.
18 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був виписаний на амбулаторне лікування в задовільному стані.
16 січня 2018 року позивач звернувся до КМКОЛ «ЦМО» з заявою щодо неякісного лікування та повернення незаконно отриманих з нього коштів за проведену операцію на лівому оці в сумі 16 465 грн.
Відповідно до листа КМКОЛ «ЦМО» № 0341 від 16.02.2018 року, Київська міська клінічна офтальмологічна лікарня «Центр мікрохірургії ока» розглянула звернення позивача від 16.10.2018р., яке зареєстроване за вх. № 0067, з приводу якості надання медичної допомоги в умовах КМКОЛ «ЦМХО» та з інших питань.
На підставі Наказу КМКОЛ «ЦМХО» №10 від 17.01.2018 р. була створена комісія експертного консиліуму огляду ОСОБА_1 .
З висновків експертного консиліумного огляду, які містяться у витязі з протоколу консиліумного огляду від 15.02.2018 року вбачається, що безоплатна медична допомога надавалася позивачу у відповідності до затверджених локальних протоколів медичної допомоги та Наказу МОЗ України «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Офтальмологія» №117 від 15.03.2007 р., виявлені недоліки в веденні медичної документації не мали суттєвого впливу на якість та обсяг наданої пацієнту ОСОБА_1 медичної допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач користується пільгами на безоплатне одержання лікарських препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності позивач зобов'язаний довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитки); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальним правилом визначеним ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як вказано в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» регламентовано, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Умовою відповідальності за моральну шкоду є неправомірне рішення, дія чи бездіяльність, внаслідок яких завдано моральну шкоду. Зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає лише за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності).
Отже, відповідно до загальних підстав відповідальності за матеріальну та моральну шкоду згідно ст.ст. 1166, 1167 ЦК України та п. 5 постанови Пленуму ВСУ України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», юридичною підставою виникнення відповідальності за заподіяну шкоду є склад цивільного правопорушення, невід'ємні елементи якого: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач користується пільгами на безоплатне одержання лікарських препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів.
Відповідно до п. 1 Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків, затверджених Наказом МОЗ України від 19 липня 2005 року, рецепти на лікарські засоби і вироби медичного призначення (далі - рецепти) виписуються лікарями суб'єктів господарювання, які провадять господарську діяльність з медичної практики (далі - суб'єкт господарювання), згідно із лікарськими спеціальностями, за якими провадиться медична практика відповідно до отриманої ліцензії, та відповідно до лікарських посад (далі - медичні працівники). Рецепти на лікарські засоби, вироби медичного призначення, які відпускаються на пільгових умовах, безоплатно чи з доплатою або вартість яких підлягає державному відшкодуванню (повністю або частково), крім рецептів на лікарські засоби, які підлягають реімбурсації, що виписуються через електронну систему охорони здоров'я лікарями, які надають первинну медичну допомогу, згідно із законодавством України, дозволяється виписувати медичним працівникам суб'єктів господарювання, які провадять медичну практику, за узгодженням зі структурними підрозділами охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.
Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17 серпня 1998 року, відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.
Отже, оформлення рецептів на право безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів та виробів медичного призначення здійснюється закладами охорони здоров'я, що надають первинну медичну допомогу за місцем проживання особи, натомість КМКОЛ «ЦМО» є клінікою, що надає спеціалізовану стаціонарну офтальмологічну допомогу, не відноситься до категорії лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання осіб з право оформлення рецептів на відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку відповідно до статей 76-80 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, зокрема дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довів належним чином обставин, на які посилався, зокрема про те, що будь-якими діями відповідача йому було нанесено майнової та моральної шкоди, не встановлено в установленому законом порядку винних дій відповідача факту та наявності причинного зв'язку між такими діями відповідача та настанням негативних наслідків для позивача, тому, оцінивши у сукупності докази з точки зору їх належності, допустимості, достатності та достовірності, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених ст.ст. 1166, 1172 ЦК України, для цивільної відповідальності КМКОЛ «ЦМО» перед ОСОБА_1 та відшкодування позивачу майнової та моральної шкоди.
Крім того, колегія суддів також враховує те, що ОСОБА_1 особисто відмовився від використання бюджетних витратних матеріалів під час проведення лікування, про що свідчить його підпис у медичній картці, при цьому кошти на придбання медичних матеріалів ОСОБА_1 вніс на рахунок СПД ОСОБА_3 , однак просить стягнути ці кошти з лікарні, натомість доказів того, що ці кошти були отримані саме лікарнею у матеріалах справи відсутні, крім того відсутній також саме рецепт лікаря, на підставі якого ОСОБА_1 мав придбати вказані медичні вироби, що давало б підстави для вирішення питання щодо поширення на спірні правовідносини положень ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за якою особи користуються пільгами на безоплатне одержання лікарських препаратів та виробів медичного призначення саме за рецептами лікарів, через що доводи апелянта про порушення відповідачем вимог зазначеного Закону та примушування його до придбання ліків за власний кошт не підтверджені належними доказами та не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, який, в силу вимог статті 317 ЦПК України переглядає справу виключно у межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Недоліків, які призводили б до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справи і впливають на суть ухваленого рішення та підстав, передбачених ст. 376 ЦПК, для скасування цього рішення та ухвалення нового або його зміни під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: