Справа № 760/31110/18 Головуючий в суді І інстанції Оксюта Т.Г.
Провадження № 22ц-824/8659/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
21 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.,-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів набутих без достатньої правової підстави та процентів за користування ними,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 31 609,83 грн. безпідставно отриманих відповідачем коштів та 3125,20 грн. процентів за користування цими коштами.
Мотивує позовні вимоги тим, що в квітні 2018 року ОСОБА_1 як замовник та ОСОБА_2 як виконавець в усній формі домовились про укладення в майбутньому договору про надання відповідачем послуг з пошуку ІТ-спеціалістів, та на виконання цієї домовленості він перерахував на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 31 609,83 грн.
Проте, всупереч домовленості, на виконання якої були перераховані грошові кошти, відповідач не вчинив жодних дій, які в розумінні ч. 2 ст. 642 ЦК України свідчили б про прийняття пропозиції позивача укласти договір про надання послуг з пошуку ІТ-спеціалістів, та взятих коштів йому не повернув, тому вважає, що оскільки договір так і не був укладений, то з відповідача підлягають стягненню безпідставно набуті кошти та відсотки за користування ними.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається на неповне з'ясування судом усіх обставин справи, а також на те, що докази, надані відповідачем, не можуть вважатися належними, оскільки не підтверджують наявні між сторонами правовідносини та обставини, що склалися, а також не врахував, що за відсутності укладеного між сторонами договору про надання послуг відповідач продовжує утримувати безпідставно набуті ним кошти, що порушує його права, тому вважає висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову необґрунтованим.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилається, зокрема не вказано, які саме дії не виконані відповідачем у межах виконання досягнутої угоди, умови якої усно були визначенні між сторонами, натомість відповідач фактично виконав умови договору про пошук ІТ спеціаліста для позивача, тому підстави для стягнення з відповідача коштів у порядку ст. 1212 ЦК України як безпідставно набутих відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 в усній формі домовилися про надання позивачу послуг з пошуку ІТ спеціалістів, на виконання чого ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_2 кошти у загальному розмірі 31 609, 83 грн.
Вказані обставини підтверджуються сторонами.
Позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що перераховані відповідачу кошти є безпідставно набуті ОСОБА_2 , оскільки відповідач не вчинив дій, які в розумінні ч. 2 ст. 642 ЦК України свідчили б про прийняття пропозиції позивача укласти договір про надання послуг з пошуку ІТ спеціалістів, а отже, такий договір, на його думку, є неукладеним та не є підставою для виникнення зобов'язань у сторін, і відповідач не виконав вимоги усної угоди, досягнутої між ними, тому просив стягнути кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.
Зі змісту листа ОСОБА_1 від 04 жовтня 2018 року на адресу ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 також зазначає про наявну угоду між сторонами щодо надання послуг, однак послався на неналежне виконання ОСОБА_2 умов їх домовленості (а.с.8).
Тобто, матеріалами справи підтверджено, що сторони досягли домовленості, уклали усну угоду про надання послуг, обговоривши її істотні умови, та досягли згоди щодо предмету і кінцевої мети цієї угоди.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) викладено наступний висновок.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскільки сторони у справі посилалися на наявні між ними договірні відносини щодо надання послуг, що підтверджено матеріалами справи, і позивач перерахував ці кошти саме з метою виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з надання цих послуг, то це виключає виникнення кондикційного зобов'язання відповідача та стягнення спірних коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами своїх вимог про існування підстав для застосування у справі статті 1212 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1
вищевикладене узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові 61-17609св18 від 17 квітня 2019 року.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 317 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу у межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: