Справа № 369/10483/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15739/2019
20 листопада 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року у складі судді Дубас Т.В.
у справі за заявою акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У серпні 2019 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Одночасно зі зверненням до суду з позовом, позивач подав заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що предметом позову у даній цивільній справі є вимога про захист прав і законних інтересів АТ «Райффайзен Банк Аваль», порушених внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення заборгованості.
Посилаючись на те, що заявлені вимоги мають значний розмір та враховуючи відсутність належного виконання зобов'язання, в тому числі після пред'явлення як вимоги, так і позову, а також те, що заявлений спосіб забезпечення позову, на думку представника АТ «Райффайзен Банк Аваль», є достатнім способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження майна під час розгляду справи, заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступне майно, що перебуває у власності ОСОБА_1 :
-1/2 незавершеного будівництва житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: 414, виданий 29 квітня 2016 року;
- житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1, виданий 20 січня 2016 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В апеляційній скарзі представник АТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою заяву задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на даний момент нерухомість належить відповідачу на підставі права власності, а позивач має підстави побоюватись, що відповідач може розпорядитися даною нерухомістю, що знаходиться в нього на праві власності та відчужити нерухомість на користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду.
Посилаючись на те, що хоч розмір позовних вимог є меншим ніж вартість нерухомого майна відповідача, проте накладення арешту на нерухоме майно стане стимулюванням відповідача щодо виконання своїх боргових зобов'язань перед банком та гарантією виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до чч.1 та 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Твердження апеляційної скарги про те, що на даний момент нерухомість належить відповідачу на підставі права власності, а позивач має підстави побоюватись, що відповідач може розпорядитися даною нерухомістю, що знаходиться в нього на праві власності та відчужити нерухомість на користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду, колегія суддів визнає безпідставними.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві. Тобто, вирішуючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, суд має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачеві і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями ч. 1 ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Таким чином законодавством передбачений обов'язок зазначення в заяві про забезпечення позову інших відомостей, необхідних для забезпечення позову.
З матеріалів справи убачається, що позивач просить стягнути достроково з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 010/0217/82/0333044 від 18 березня 2013 року, у сумі 79 453 грн. 82 коп., яка складається з заборгованості за дозволеним овердрафтом - 78 000 грн., заборгованості за недозволеним овердрафтом, у сумі 1453 грн. 82 коп. (а.с.5).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Згідно керівних роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А у пункті 4 даної постанови роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює посилання апеляційної скарги на те, що хоч розмір позовних вимог є меншим ніж вартість нерухомого майна відповідача, проте накладення арешту на нерухоме майно стане стимулюванням відповідача щодо виконання своїх боргових зобов'язань перед банком та гарантією виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.
При цьому колегією суддів враховується правовий висновок, що міститься в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі №824/239/2018. Так, Верховним Судом звернуто увагу на те, що судове рішення, як найвищий акт правосуддя, повинно бути виконуваним, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд вважав, що застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на все майно боржників у межах суми вимог, при відсутності відомостей про вартість такого майна - є невиконуваним.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, є такими, що не можуть вплинути на правильність ухвали районного суду.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ухвала суду першої інстанції не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: