20 листопада 2019 року місто Київ
справа № 756/4440/18
провадження №22-ц/824/14173/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Кравець В.А., Стрижеус А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
У квітня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у грудні 2007 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням суду від 24 березня 2017 року розірваний. Від шлюбу вони мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Батько дитини ОСОБА_2 з літа 2016 року проживає окремо, його місцеперебування та місце роботи їй невідомо, з дитиною не спілкується, вихованням доньки не займається, не піклується про її фізичний та розумовий розвиток, тобто повністю самоусунувся від виконання свого батьківського обов'язку. Посилаючись на зазначені обставини, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 14 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Судом проігноровано та не надано належної оцінки встановленим фактам, які були підтверджені відповідними доказами. Поведінка відповідача негативним чином вплинула на дитину. Після намагань батька зустрітися з дитиною в школі, у доньки погіршився стан здоров'я, це вплинуло на її психічний та психоемоційний стан. У подальшому, донька змушена була відвідувати психолога у школі, а також відвідувати з цього приводу лікарів. Дитина не бажає бачити батька, не кажучи про спілкування чи виховання.
Після прийняття рішення судом, донька вимушена була перевестися на індивідуальне навчання за станом здоров'я, оскільки лікарями поставлено їй діагноз: астено-невротичний синдром, який був спричинений діями батька. Медичні документи, довідки, виписки, висновки спеціалістів були додані до справи та досліджені у судовому засіданні, проте суд їх повністю відхилив, та не навівши відповідних мотивів. Також, судом не було наведено мотивів не прийняття до уваги рішення органу опіки та піклування, яким було встановлено доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Суд повинен приймати рішення виключно на користь дитини, при цьому дійсно встановити, чи є доцільним позбавлення батьківських прав, чи не буде це більшою шкодою для дитини.
Відповідач висловив у суді бажання спілкуватися з дитиною, проте бажання спілкуватися жодним чином не підтверджує його бажання виконувати свій батьківський обов'язок щодо виховання дитини.
Відповідач ОСОБА_2 своїм процесуальним правом, подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, який задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації свого представника в судове засідання не направила, надала суду заяву про розгляд справи без участі її представника, просила прийняти законне рішення в інтересах дитини, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга непідлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено, що 15 грудня 2007 року між сторонами укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Києві народилася ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 24 березня 2017 року шлюб, укладений між сторонами, розірваний.
ОСОБА_3 навчається на індивідуальному навчанні з другого семестру 2016-2017 навчального року та у 2017-2018 навчальному році, у зазначений період навчанням та вихованням дитини займалась мати ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою №18 від 17 січня 2018 року, виданою Комунальним закладом " НВК "Спеціалізована школа І-ІІ ступенів - ліцей № 157" Оболонського району м.Києва.
З 1 вересня 2016 року по теперішній час ОСОБА_3 відвідує Дитячу школу мистецтв №5 Оболонського району м.Києва. Дитину до школи приводить мати і бабуся, батько дитину до школи не приводив, батьківські збори не відвідував, що підтверджується довідкою №168 від 30 січня 2018 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність спілкування батька з дочкою і неприйняття ним участі у її вихованні викликано, зокрема, складними відносинами, що склалися між сторонами на ґрунті взаємних образ і звинувачень. Оскільки винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним батьківських обов'язків не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на батька, як позбавлення його батьківських прав. При цьому, суд не взяв до уваги висновок органу опіки і піклування, де зазначено про доцільність такого позбавлення, оскільки такий висновок суперечить інтересам дитини і прийнятий без належного з'ясування всіх обставин, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав. При цьому, суд звернув увагу на те, що відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що бажає спілкуватися зі своєю дитиною, що дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з дочкою.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального права.
Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Стаття 166 СК України передбачає, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, що і вплинуло на відношення відповідача до виконання своїх батьківських обов'язків.
За висновком комісії з питань захисту прав дитини Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації від 16 травня 2018 року № 104-4332, рекомендовано позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, зазначеним висновком комісією лише надано рекомендацію до позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , але такий не містить жодних висновків щодо свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на виконання вимог статей 1-3, 9 Конвенції ООН «Про права дитини» державні органи вживали необхідних та достатніх заходів щодо надання необхідної допомоги сім'ї сторін, що реально був наданий комплекс соціальних послуг з метою покращення ситуації в їх родині. Жодних роз'яснювальних заходів, а також заходів попередження про можливі наслідки до відповідача, органом опіки та піклування не вживалось.
Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, а також наявність конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини виявляє намір спілкуватись з донькою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції таким, що відповідає інтересам дитини, оскільки не позбавляє останню спілкування з батьком, який висловлює бажання брати участь у її вихованні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, давши належну оцінку доказам, наданим сторонами, дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена п. 2 ч.1 ст. 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Водночас наявність вказаних обставин позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, належними та допустимими доказами не доведено, а надані ОСОБА_1 докази не є беззаперечними доказами небажання батька піклуватись про свою дочку та брати участь у її вихованні.
З пояснень ОСОБА_2 в суді першої інстанції встановлено, що відповідач від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється, намагався зустрітися та поспілкуватися з донькою, проте позивачка чинить перешкоди у їх зустрічах.
А відтак, встановивши відсутність винної поведінки відповідача, відсутність доказів на підтвердження свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, яка повинна виховуватися і матір'ю, і батьком, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про недоцільність застосування до батька дитини ОСОБА_2 , такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що поведінка відповідача та його намагання зустрітися з донькою негативним чином вплинула на дитину, що потягло за собою погіршення стану її здоров'я, на підтвердження чого суду були надані копії медичних документів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки надані медичні довідки містять лише діагнози "посттравматичний стресовий розлад", але такі документи не встановлюють причино - наслідкового зв'язку з діями відповідача.
З записів соціального працівника у школі слідує, що батько до школи приходив 15 травня 2019 року, тоді як діагноз "посттравматичний стресовий розлад" був встановлений на початку травня 2019 року, що не дає підстав уважати, що діагностоване у дитини захворювання є наслідком поведінки батька.
Самі по собі пояснення позивачки ОСОБА_1 в тій частині, що відповідач здійснив спробу наїзду на неї та дитину, а також погрожував забрати дитину, - належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв їх до уваги.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що хоча існують складні, неприязні стосунки між батьками дитини, однак враховуючи те, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому правові підстави для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відсутні.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення позову та не дають підстав уважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 22 листопада 2019 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: В.А. Кравець
А.М. Стрижеус