Справа № 395/1506/19 Провадження № 2-а/395/36/2019
20 листопада 2019 року м. Новомиргород
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого - судді Орендовського В.А.,
при секретарі Понурі Л.І.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Данільченко С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомиргородського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця,
Позивач звернувся до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 153 від 07.11.2019 рокупро примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 07 листопада 2019 року вона отримала рішення № 153 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вважає вказане рішення протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки вона проживає в Україні з 2009 року. 18 січня 2010 року вона одружилася з громадянином України ОСОБА_4 та з вказаного часу проживає з ним однією сім'єю. Від цього шлюбу вони мають двох дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У відповідності до ст. 7 ЗУ «Про громадянство України», діти позивача набули громадянство України з моменту народження. Відповідно до ч. З, ст. 9 ЗУ «Про громадянство України», позивач набула право бути прийнятою до громадянства України, оскільки вона перебуває в шлюбі з громадянином України понад два роки, а саме більше дев'яти років та має з ним двох дітей - громадян України. Позивач неодноразово зверталася до органів Державної міграційної служби України з клопотанням про прийняття громадянства України, однак громадянства так і не отримала. Викладені в оскаржуваному рішенні відомості, а саме інформація про те, що у позивача спільне життя з чоловіком не склалося, вони перестала проживати з чоловіком разом, не спілкуються - не відповідають дійсності оскільки чоловік часто виїжджає на заробітки, в тому числі за межі України, щоб утримувати сім'ю та відповідно позивач досить часто проживає сама з дітьми, проте це зовсім не означає, що спільне життя у позивача з чоловіком не склалося і що вони перестали проживати разом, будь-яких доказів надано не було. Крім того, обставину про перебування на утриманні у позивача двох дітей в оскаржуваному рішенні зазначено не було. В зв'язку з тим, що чоловік позивача досить часто знаходиться на заробітках за межами України, позивач фізично не може виконати оскаржуване рішення, оскільки вона має двох малолітніх дітей, один з яких відвідує дитячий садочок, а інший навчається у школі. Діти, за своїм віком, потребують постійної присутності матері, а виконання протиправного рішення, може суттєво нашкодити інтересам дітей.
В судовому засіданні позивач підтримала вимоги своєї позовної заяви з підстав викладених у ній та просила суд задовольнити позов повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що позивач дійсно перебуває на території України нелегально, 30.10.2019 року притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 203 ч.1 КУпАП, проживає окремо від чоловіка, про продовження терміну перебування на території України до органів ДМС України не зверталася, клопотань про набуття/прийняття громадянства України не порушувала, відповідно було винесено рішення про примусове повернення до країни походження позивача. На підставі вище викладеного, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши подані сторонами документи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням завідувача Новомиргородського РС УДМС України в Кіровоградській області Данільченко С.А. № 153 від 07.11.2019 року вирішено примусово повернути до країни походження громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано її покинути територію України у термін до 15.11.2019 року.
За змістом вказаного рішення, 30.10.2019 року під час спільного відпрацювання місць можливого перебування іноземців з працівниками Новомиргородського ВП Маловисківського відділення УПП України в Кіровоградській області виявлено громадянку Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на території України з порушенням чинного законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. У результаті подальшої перевірки встановлено, що вказана іноземка прибула в Україну 01.12.2016 р. через КПП «Бориспіль» по закордонному паспорту громадянина Азербайджанської Республіки НОМЕР_1 , виданого 20.11.2016 МВС Азербайджану до свого чоловіка - громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що проживає в с. Краснопілка Маловисківського району, Кіровоградської області. На даний час іноземка мешкає в АДРЕСА_1 , Так як спільне життя з чоловіком не склалось, перестали проживати разом, не спілкуються, однак, офіційно поки не розлучились. З часу закінчення легального перебування на території України іноземка з заявою про продовження терміну перебування до ДМС України не зверталась, клопотання щодо набуття/прийняття громадянства України, оформлення дозволу на імміграцію в Україну не порушувала. 30.10.2019 Новомиргородським РС УДМС України в Кіровоградській області, громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 за порушення правил перебування в Україні, притягнена до адміністративної відповідальності згідно 1 ст. 203 КУпАП України (ПР МКВ №000101 від 30.10.2019) та відповідно до винесеної постанови визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Зазначений штраф іноземкою сплачений (квитанція № 06014190 від 30.10.2019 року.
Відповідне рішення прийняте у зв'язку із тим, що громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно перебуває на території України та у неї відсутні підстави для подальшого перебування на території України, а тому він підлягає примусовому поверненню за межі України. Рішенням прийняте з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на підставі положень ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За змістом розписки до вказаного оскаржуваного рішення, позивач своїм підписом підтвердив, що їй повідомлено про прийняте відносно неї рішення про примусове повернення, вона зобов'язалася не пізніше 15.11.2019 року залишити територію України та з вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений час позивач ознайомлена.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 18.09.2010 року зареєструвала шлюб з громадянином України ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 5).
ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_4 - громадянин України та ОСОБА_1 - громадянка Азербайджанської Республіки, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_6 , батьками якого є ОСОБА_4 - громадянин України та ОСОБА_1 - громадянка Азербайджанської Республіки, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 6).
Позивач перебуває в шлюбі з громадянином України більше дев'яти років та має з ним двох спільних дітей. У зв'язку з тим, що чоловік позивача часто знаходиться на заробітках за межами України, у позивача перебувають на утриманні двоє малолітніх дітей, один з яких відвідує дитячий садочок, а інший навчається у школі, що підтверджується довідками навчальних закладів (а.с. 8-9).
Постановою завідувача Новомиргородського РС УДМС України в Кіровоградській області Данільченко С.А. від 30.10.2019 року про накладення адміністративного стягнення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за ч. 1 ст. 203 КУпАП у розмірі 1700 грн.
Вказаний розмір штрафу позивач сплатив, що визнається сторонами, квитанція № 06014190 від 30.10.2019 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
В силу частини 1 статті 9 вищевказаного закону, іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду-виїзду.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 1 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частиною 1 статті 23 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Таким чином, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Частиною 1 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що саме за порушення вищевказаних норм законодавства, а саме - за порушення правил перебування в Україні, проживання без документів на право проживання в Україні, відповідно до ч. 1 ст.203 КУпАП, завідувачем Новомиргородського РС УДМС України в Кіровоградській області Данільченко С.А. 30.10.2019 року стосовно гр. ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, який позивач сплатила цього ж дня. 07.11.2019 року відносно позивача прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В силу ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Із матеріалів справи слідує, що обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, позивач посилається на те, що при прийнятті рішення уповноваженою особою відповідача не враховано сімейний стан позивача, перебування на його утриманні малолітніх дітей.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відносини позивача з членами його сім'ї, зокрема, дітьми, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (п.65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява №55597/09)).
На думку суду, у даній справі втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст. 8 Конвенції в контексті ухвалення рішення про примусове повернення з України, не відповідає нормам законодавства, отже не буде законним.
Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Під час розгляду справи представником відповідача не наведено та не надано доказів негативної характеристики позивача як у суспільстві, та і щодо своїх дітей.
При цьому, суд вважає, що при оцінці пропорційності втручання у зазначене вище право позивача, варто також оцінити дотримання прав та інтересів дітей позивача, доля яких, враховуючи їх малолітній вік, вочевидь, потрапляє в залежність від рішення про примусове повернення позивача з України. Примусове повернення позивача до країни походження, як матері малолітніх дітей, беззаперечно утворить надзвичайно болючий і непоправний захід по відношенню до цих дітей і при даних конкретних обставинах відповідач, на думку суду, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував найкращі інтереси дітей для цілей статті 8 Конвенції.
Також, слід зазначити, що згідно статті 3 Конвенції ООН про права дитини, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (см. постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).
За встановлених обставин суд вважає, що оскаржуване рішення про примусове повернення з України, не є пропорційним легітимній меті забезпечення міграційної політики держави, а тому вимоги позивача про визнання рішення незаконним та його скасування підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З урахуванням викладених обставин та наведених норм чинного законодавства України суд приходить до висновку, що ураховуючи наявність місця проживання позивача на території України, наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей, відсутність даних про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров'я і захисту прав та інтересів громадян України, відповідач безпідставно прийняв оскаржуване рішення, оскільки у даному випадку були відсутні підстави, передбачені статті 26 Закону №3773-VI, наявність яких закон пов'язує з можливістю повернення особи до країни походження.
Відповідно до ст.288 ч.5 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується, у зв'язку з чим такі витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 77, 241-246, 250, 251, 255, 288, 295, 297 КАС України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Новомиргородського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення завідувача Новомиргородського РС УДМС України в Кіровоградській області Данільченко С.А. № 153 від 07.11.2019 рокупро примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного судучерез Новомиргородський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлений 22 листопада 2019 року.
Суддя /підпис/
Згідно з оригіналом:
Суддя Новомиргородського районного суду
Кіровоградської області В.А. Орендовський