22 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3959/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І.,
розглянув за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Під час розгляду справи суд, -
18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у вирішенні повторного розгляду заяви від 22.03.2019, про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області винести наказ про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, земля сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на неправомірну, на його думку, бездіяльність відповідача, що перешкоджає у реалізації права особи на отримання у власність земельної ділянки.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи ( у письмовому провадженні).
18.11.2019 відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому зазначив, що листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 25.09.2019 позивача правомірно повідомлено про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із тим, що позивач до свого клопотання не додав графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки та документів, що посвідчують його особу.
Суд розглядає дану справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
22.03.2019 за вх. №Б-3654/0/25-19 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшла заява ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель запасу державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту, додавши до заяви викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки.
26.03.2019 заступник начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Остапенко Л. надав відповідь на звернення позивача, оформивши її листом №1914/0/26-19, у якому зазначив, що Головним управлінням відповідно до прийнятих нормативно-правових актів 20.12.2018 оприлюднено на офіційному веб-сайті інформацію щодо площі земельних ділянок, які пропонується передавати громадянам в межах норм безоплатної приватизації. також зазначено, що на зазначену площу відповідачем прийняті рішення стосовно надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації.
Позивач, розцінюючи такі дії як протиправну бездіяльність, звернувся до суду за правовим захистом порушеного права.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі № 440/1335/19, що набрало законної сили 21.08.2019, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у формі листа від 26.03.2019 №1914/0/26-19; зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.03.2019 з приводу надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області з урахуванням правової оцінки спірного питання, сформульованої у даному рішенні суду.
На виконання рішення суду Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ від 12.09.2019 № 6716-СГ, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку із невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно - правовим актам.
19.09.2019 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням повторно переглянути його клопотання із урахуванням висновків суду.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 25.09.2019 позивача повідомлено про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із тим, що позивач до свого клопотання не додав графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки та документів, що посвідчують його особу.
Позивач не погодився з такою відповіддю та знову звернувся до суду.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частина сьома статті 118 ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Крім того, вказаною нормою наведено альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 та від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування", який полягає у тому, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Як на підставу для ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач у своєму листі від 25.09.2019 № 7188/0/26-19 посилається на те, що заявником до клопотання не додано графічних матеріалів, на яких зазначено місце розташування бажаної земельної ділянки та документів, що посвідчують його особу.
Таке твердження спростовується змістом рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі № 440/1335/19, що набрало законної сили 21.08.2019, у абзаці 10 якого зазначено, що ОСОБА_1 до заяви від 22.03.2019 було додано викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки із посиланням на відповідні сторінки справи.
Водночас, із заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зареєстрованої Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області 22.03.2019 за вх. №Б-3654/0/25-19, убачається, що заявником до заяви додавалася як копія викопіювання з кадастрової карти, так і копія паспорта та ідентифікаційного коду (а.с. 17).
Заперечуючи факт отримання зазначених документів Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач не надав жодних належних доказів на підтвердження цього твердження (наприклад, акт канцелярії про відсутність документів).
Тобто, відповідач всупереч частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту наявності підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність.
Крім того, суд звертає увагу на те, що підставою первинної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність, викладеної у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 1914/0/26-19 від 26.03.2019, вищезазначені обставини (відсутність графічних матеріалів, копії паспорту та ідентифікаційного коду) не були.
До того ж зазначені обставини не були і підставою і для прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.09.2019 № 6716-СГ, яким позивачу відмовлено у задоволенні клопотання у зв'язку із невідповідністю місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно - правовим актам.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах не дотримався принципу "належного урядування", сформованого ЄСПЛ у своїй практиці, та не довів суду факту наявності підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Відтак, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.09.2019 № 6716-СГ.
З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі № 814/702/17.
Враховуючи, що позивачем разом із заявою від 22.03.2019 надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області.
Зважаючи на вищевикладений висновок суду про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.09.2019 № 6716-СГ, суд не вбачає у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 3, 6 - 10, 72 - 77, 90, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, ,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 12.09.2019 № 6716-СГ.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га із земель запасу державної власності для ведення особистого селянського господарства. яка розташована на території Бієвецької сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя К.І. Клочко