Справа № 815/4796/17
22 листопада 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення
До Одеського окружного адміністративного суду відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 року надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.12.2016 року № 658-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що у 2014 році позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 26.10.2015 року № 781-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 14.12.2015 року позивач отримав повідомлення, видане управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області за № 483 від 30.11.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення ДМСУ було оскаржено позивачем в судовому порядку, за результатом розгляду справи відповідача було зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання міжнародного захисту. 15.09.2017 року позивач повторно отримав повідомлення № 61 від 10.03.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вказує, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є неправмоірним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, зазначивши, що він є громадянином Сирії, проживав в провінції ОСОБА_4 , але не може та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року та він не може повернутись до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань. Водночас позивач наголошує, що інформація по країні походження підтверджує ризики для осіб, що ухиляються від служби в Сирії
Ухвалою суду від 21.09.2017 року відкрито провадження у вказані справі.
12.10.2017 року від представника відповідача надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, з огляду на які позивач не зміг навести об'єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного примусового вербування до збройних сил, а саме, відсутня інформація стосовно отримання позивачем або його найближчими родичами, які залишилися проживати у Сирії, повісток для проходження військової служби та позивач не звертався до генерального консульства в м. Одесі для отримання відстрочки і в нього немає релігійних чи «пацифістських» поглядів. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що під час проведення співбесід та анкетувань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині, а надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації та аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року у справі № 815/796/17 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Міграційної служби України про скасування рішення від 28.12.2016р. №658-16, зобов'язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - залишено без змін.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 року у вказаній справі, Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 815/4796/17 - скасовано. Адміністративну справу № 815/4796/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. Так, з огляду на зміст вказаної постанови, Верховний суд зазначив: «…Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні його походження, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни. Суди не обґрунтували недостатності наявних у позивача підстав для покладення на ДМС України обов'язку визнати його особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, при ухваленні судових рішень не враховано висновків, наведених у рішеннях судів у справі № 815/7069/15…»
Ухвалою суду від 26.07.2019 року суддею Бжассо Н.В. прийнято до провадження справу № 815/4796/17 та призначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
15.08.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який, ДМС України не погоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.07.2019 року , оскільки співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що причиною виїзду позивача вказано бажання здобути вищу освіту на території України. Ситуація в Сирійській арабській республіці є загальновідомим фактом, але військові дії заполонили не всі міста Сирії, залишились і ті, які живуть та функціонують. Побоювання позивача та загальна ситуація на території Сирії були неодноразово досліджені ГУ ДМС України в Одеській області, ДМС України та судами і встановлено необґрунтованість зазначених побоювань. Відповідно до міжнародних звітів спостерігаються позитивні тенденції щодо вирішення сирійського конфлікту, нейтралізації діяльності терористичних угрупувань на території країни громадянської належності позивача. Представник відповідача, також, додатково зазначив, що у відповідності до листа МЗС стосовно актуальної без пекової ситуації на території Сирії зазначається, що станом на червень 2018 року представниками органів державної влади Сирії контролюється приблизно 75% території Сирії, місто Алеппо не знаходиться серед переліку тих регіонів, де на сьогоднішній день тривають бойові дії, що створює можливість повернення та подальшого безперешкодного проживання позивача у рідному місті. Аналізом матеріалів особової справи позивача встановлено, що факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачем не надано жодних доказів стосовно примусового призову до збройних сил. Припущення стосовно можливих проблем пов'язаних зі службою в армії не є підставою для визнання вказаного елементу заяви цілком правдоподібним.
16.10.2019 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.10.2019 року.
21.11.2019 року від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, за віросповідання: мусульманин-суніт, за національністю - араб, неодружений, рідна мова - арабська, добре володіє російською та англійською мовами. Країна постійного проживання Сирія, м.Алеппо, район Саіф Аддолля.
Позивач військовозобов'язаний, військову службу не проходив у зв'язку із тим, що виїхав на навчання на території України.
Ані позивач, ані члени його родини не перебували в жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій у країні постійного проживання та не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо.
15.11.2009 року позивач прибув до України літаком рейсу м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (України) на підставі національного паспорту та візи з метою здобуття вищої освіти на території України.
УК період з 2010 по 2016 роки навчався у Морській академії в місті Одеса, де отримав вищу освіту.
Судом встановлено, що 12.08.2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 11.09.2015 року № 2014OD0193 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України від 26.10.2015 р. №781-15 було підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач, не погоджуючись із рішенням ДМС України від 26.10.2015р. №781-15, оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2016 року по справі №815/7069/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та скасовано рішення Державної міграційної служби України №781-15 від 26.10. 2015р. і зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з неповним з'ясуванням та аналізом ситуації в країні походження позивача. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Зазначена постанова від 19.02.2016р. залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2016 року.
Так, з огляду на зміст постанови суду від 19.02.2016 року, вирішуючи вказану справу суд зазначив: «…Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії. При цьому, ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
Суд, також вважає обґрунтованими доводи Позивача стосовно того, що у разі повернення до Сирії, він може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або бути примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки, відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.
Відмовляючи Позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, Відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії. Висновок ГУ ДМС України в Одеській області не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення,що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження…».
Рішенням Державної міграційної служби України №41-16 від 23.05.2016 року, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2016 року було зобов'язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС України.
Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №114 від 15.06.2016 року прийнято рішення повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 .
За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 15.12.2016 року по справі №2014OD0193 про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України від 28.12.2016 року №658-16, з посиланням на п. 1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до висновку ГУ ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.12.2017 року, міграційна служба дійшла висновку про те, що спостерігаються тенденції до поліпшення загальної ситуації в країні походження позивача Сирії та безпосередньо у м. Алеппо відбувається налагодження міжнародної співпраці задля подальшого відновлення миру та безпеки на території Сирії, в той же час спостерігаються помітні тенденції, що спрямовані на покращення життя в рідному місті заявника. Побоювання заявника зазнати примусового призову до лав збройних сил Сирії вважаються сумнівними, шукач не навів жодних конкретних фактів або підтверджень щодо ситуації власного вербування до збройних сил Сирії. Аналізом матеріалів особової справи та інформації по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті у контексті підстав для надання додаткового захисту в Україні, згідно визначення п.13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Проведеним відповідачем аналізом не просліджується взаємозв'язок між наявними збройними конфліктами в Сирії та зверненням заявника до територіального підрозділу ДМС через можливість існування доведеної та обґрунтованої загрози життю, свободі чи безпеці особи у разі її добровільного повернення, приймаючи до уваги також відсутність наданих заявником документальних підтверджень особистим побоюванням та ситуацією з близькими родичами шукача захисту, які залишились проживати на території Сирії, не зазнаючи при цьому жодних переслідувань, у тому числі у контексті можливого примусового рекрутування до армії.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з ч.7 ст.7 Закону Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Разом з тим, директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Суд встановив, що підставою виїзду позивача з країни постійного проживання до України у 2009 році стало бажання отримання вищої освіти. На момент виїзду ОСОБА_2 ОСОБА_3 з території Сирії, там був відсутній збройний конфлікт.
Причиною неможливості повернення до ОСОБА_5 зазначає військову ситуацію у країні, яка склалася після його виїзду до України, та небажання проходити військову службу через небажанням воювати проти свого населення.
Також, під час співбесіди 04.08.2016 року щодо причин неможливості повернення на Батьківщину, позивач зазначив, що в Сирії відбувається війна, нема будинків та нема де жити. У випадку повернення, його заберуть до армії чи до в'язниці.
Суд встановив, що батьки, брати та сестри позивача продовжують проживати на території Сирії, проте, не в м. Алеппо, оскільки, за словами позивача під час співбесіди 12.08.2014 року, район повністю зруйновано, а в таборі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на кордоні з Туреччиною та у селі біля м. Мембеж.
Суд встановив, що висновки ДМС України, які стали підставою для відмови у наданні позивачу міжнародного захисту містять інформацію про країну походження позивача, але ця інформація не свідчить про суттєве поліпшення безпекової ситуації в Сирії.
Крім цього, наявна інша загальновідома інформація про країну походження позивача:
- 30.01.2019 року : https://news.un.org/ru/story/2019/01/1348162 - згідно даних координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсека з гуманітарних питань Марка Локок люди опиняються на вулиці під снігом і крижаним дощем, мільйони живуть в напівзруйнованих війною будівлях без електрики і тепла.
- 28.02.2019 року: https://news.un.org/ru/story/2019/02/1350002 - згідно даних Гейр Педерсен, Спеціального посланника Генерального секретаря ООН по Сирії, конфлікт в Сирії ще дуже далекий від завершення - значні території як і раніше непідконтрольні уряду; ІГІЛ, за його словами, може відродитися. Близько половини жителів країни змушені були покинути свої будинки. 80 відсотків сирійців живуть за межею бідності, 12 мільйонів потребують гуманітарної допомоги.
- 11.04.2019 року: https://news.un.org/ru/story/2019/04/1352991 - Відповідно до даних старшого гуманітарного радника Спеціального посланника ООН по Сирії Наджат Рочді конфлікт в Сирії триває вже дев'ятий рік, і сирійці, як і раніше потребують гуманітарної допомоги, в ряді районів тривають бойові дії, а в провінції Ідліб існує ймовірність ескалації конфлікту, що може привести до катастрофічних гуманітарних наслідків. З лютого свої будинки залишили 106 тисяч осіб, 190 осіб було вбито в результаті ескалації бойових дій.
-04.06.2019 року: https://www.dw.com/uk/: - В ООН заявляють про сотні тисяч біженців у сирійському Ідлібі. У сирійській провінції Ідліб спостерігається стрімке зростання кількості біженців. Про це в вівторок, 4 червня, повідомили у Всесвітній продовольчій програми ООН у Женеві. До цього призвело загострення конфлікту між сирійськими урядовими військами та їхніми союзниками й загонами опозиційних до режиму Башара ОСОБА_6 груп, котрі контролюють цей регіон. З початку квітня поточного року в Ідлібі не менш ніж 300 тисяч людей були змушені залишити свої домівки через посилення збройного протистояння, зазначають експерти ООН. Багато хто з тих, хто намагався врятуватися від конфлікту, шукали притулку в переповнених таборах для біженців, передає агенція новин dpa. Представник Всесвітньої продовольчої програми ООН Ерве Верхузель також засудив навмисні підпали полів з ячменем та пшеницею чи городиною, які, за його даними, здійснюють бійці опозиційних груп. З іншого боку, постійні бомбардування урядовими силами не дають селянам своєчасно зібрати урожай чи засіяти поля. "Руйнування полів - це неприйнятно", - наголосив Верхузель. На тлі ускладнення гуманітарної ситуації в ООН оголосили плани збільшити продовольчу допомогу для регіону. Якщо раніше вона була розрахована на 700 тисяч осіб, то тепер її розширять до 820 тисяч. Загалом у рамках Всесвітньої продовольчої програми ООН щомісячну допомогу в Сирії отримують близько 3,5 мільйона людей, наголошують у організації. Як повідомлялося, з квітня цього року війська сирійського правителя Башара Асада за підтримки своїх російських та іранських союзників розпочали інтенсивні бомбардування об'єктів сирійської опозиції в провінції Ідліб. У Дамаску запевняють, що таким чином ведуть боротьбу проти ісламістів, котрі домінують у деяких районах цієї непідконтрольної сирійському уряду провінції. Натомість спостерігачі наводять численні факти потрапляння бомб та ракет в об'єкти цивільної інфраструктури, в тому числі лікарні.
- 16.10.2019 року https://www.dw.com/uk/ РБ ООН застерігає від погіршення гуманітарної ситуації в Сирії. Рада Безпеки ООН у середу, 16 жовтня, застерегла щодо ризиків значного погіршення гуманітарної ситуації на північному сході Сирії. При цьому в заяві, яку РБ ООН одноголосно ухвалила за зачиненими дверима після свого другого з початку турецького вторгнення до Сирії засідання, немає згадки про воєнні дії Анкари проти курдських повстанців, повідомляє агенція Reuters. Разом з тим члени Ради Безпеки ООН "висловлюють глибоке занепокоєння через ризики розосередження терористів" угруповання "Ісламська держава" територією Сирії на тлі ситуації, яка склалася.
- 11.10.2019 року https://dt.ua/international/erdogan-znayshov-dzherelo-miru-326095_.html. Безпекова ситуація в Сирії знову загострюється. 9 жовтня Туреччина розпочала нову військову кампанію на території цієї держави. Операція "Джерело миру" може не лише похитнути той крихкий баланс сил, який встановився останніми роками між основними сторонами громадянського конфлікту, а й спричинити далекосяжні геополітичні наслідки.
Суд зазначає, що відповідач не врахував під час прийняття оскаржуваного наказу, той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження, тобто з 2009 року змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації в Сирії.
Суд встановив, що позивач є військовозобов'язаною особою та не проходив військову службу, а тому, з урахуванням зазначеної інформації щодо без пекової ситуації в Сирії, суд вважає обґрунтованими побоювання позивача щодо можливості бути призваним до лав армії у випадку повернення до Сирії.
Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань та бути призваним до лав армії в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.
Суд зазначає, що відповідач не довів суду факту наявності у позивача передбачених ст.6 “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” підстав для відмови у наданні йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 року № 3 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що позивач вдруге отримав відмову ДМС України у наданні йому міжнародного захисту, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до часткового задоволення, шляхом визнання неправомірним та скасування рішення від 28.12.2016 року № 658-16 та зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 139, 173-183, 192-228, 205, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.12.2016 року № 658-16.
Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В іншій частині позову - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Державна міграційна служба України (вул. володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 37508470).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 22.11.2019 року.
Суддя Н.В. Бжассо
.