Справа № 420/5373/19
22 листопада 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) відповідно до ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
12 вересня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в порушення строків встановлених ч.7 ст.118 ЗК України та не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
Ухвалою суду від 16.09.2019 року, на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України, позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали (в тому числі, якщо її копію отримано нарочно, засобами електронної пошти та факсимільного зв'язку) для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду уточнень до позовної заяви із викладом позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та вимоги зобов'язального характеру у відповідності до приписів ст.5 КАС України, з урахуванням наведеного судом в ухвалі від 16.09.2019 року.
20 вересня 2019 року через канцелярію суду позивачем, на виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 року, подані уточнення позовних вимог, які викладені позивачем з урахуванням приписів ст. 5 КАС України (т.1 а.с.38).
В позовній заяві (з урахуванням уточнення позовних вимог) позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в неприйнятті рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч.7 ст.118 ЗК України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер: 5123781600:01:001:0403, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області або мотивованої відмови в наданні вказаного дозволу. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано лист «Про надання відповіді» від 23.07.2019 року № К-7179/0-4196/0/37-19, яким відмовлено у наданні такої земельної ділянки.
Позивач вказує, що в даному листі не містилось категоричної відмови у наданні земельної ділянки, а лише роз'яснювальна інформація загального характеру.
Як зазначає позивач, у даному листі вказано, що на графічних матеріалах, долучених до клопотання, не зазначено межі бажаної до відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га. Також вказано, що станом на теперішній час у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання позивачу у власність даної земельної ділянки.
З позовної заяви вбачається, що 21.06.2019 року представник позивача подав до Головного Управління Держгеокадастру у Одеській області запит про доступ до публічної інформації стосовно земельної ділянки за кадастровим номером: 5123781600:01:001:0403. У відповідь на даний запит йому надано відповідь за № ПІ-323/0-301/0/63-19 від 01.07.2019 року, в якій повідомлялось, що інформація про право власності (користування), договорів оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5123781600:01:001:0403, - відсутня. Також було повідомлено, що станом на 01.07.2019 державним реєстратором Управління здійснюються заходи щодо виправлення технічної помилки, яка виникла внаслідок перенесення відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 5123781600:01:001:0403, яка не підлягала перенесенню з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру.
Як вказує позивач, 04.07.2019 року він повторно звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з окремим клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області або мотивованої відмови у наданні вказаного дозволу. Клопотання було подане з графічними матеріалами на бажану земельну ділянки із позначенням місця її розташування, а саме, бажана земельні межує з земельною ділянкою з кадастровим номером: 5123781600:01:001:0451. У відповідь на вищезазначені клопотання від 04.07.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було надано лист про надання відповіді від 08.08.2019 року № К-7942/0-4571/037-19, яким відмовлено в надані дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га. У зв'язку з тим, що до наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18.09.2014 №77 «Про затвердження переліку земельних ділянок» зі змінами від 30.07.2019 №326 «Про доповнення переліку земельних ділянок» згідно з Додатком №1 бажана позивачем до відведення земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами.
Позивач вважає, що відповідач не мав права 30.07.2019 року вносити дану земельну ділянку до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, оскільки позивачем подано клопотання 04.07.2019 року.
Крім того, на думку позивача, відповідач надав відмову позивачу листами, а не наказами як того вимагають нормативно-правові акти, якими має керуватися відповідач при розгляді клопотань.
На переконання позивача, виходячи зі змісту статей 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України та з підстав для відмови в задоволенні клопотань, які зазначені у листі від 23.07.2019 року № К-7179/0-4196/0/37-19 та у листі від 08.08.2019 року № К-7942/0-4571/037-19, вбачається, що при прийнятті таких рішень, відповідач допустив порушення норм ст. 116, ч. 7 ст. 118 ЗК України.
При цьому, на думку позивача, положеннями ч.7 ст. 118 ЗК України визначені виключні підстави для відмови відповідачем у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В цих положеннях Земельного кодексу України не зазначено такі підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки які зазначено в листах.
Нормативно обґрунтовуючи свої доводи положеннями ст.ст. 3, 8, 14, 19, 21, 22, 24, 40, 55, 59, 68, 129 Конституції України, ст.ст.15-1, 79-1, 80, 81, 84, 116, 118, 121, 122 ч.4 Земельного Кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 16, 21,59 ч.4, 77 ч.2, 160, 161, 172 КАС України, позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою суду від 25 вересня 2019 року судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Разом з цим, письмовою ухвалою суду від 25.09.2019 року судом за клопотанням позивача витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвали суду про відкриття провадження у справі та про витребування доказів від 25.09.2019 року відповідачем отримано 30.09.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.43).
Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Ухвалою суду від 25.09.2019 року відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Отже, з урахуванням викладеного, останнім 15-тим днем для подання відповідачем відзиву на позовну заяву було 15.10.2019 року.
В свою чергу, 17 жовтня 2019 року (із пропуском встановленого судом строку) через канцелярію суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 16.10.2019 року з додатками до нього, згідно переліку, наведеному у відзиві, в тому числі, із доказами направлення його копії на адресу позивача та витребуваними судом на підставі ухвали суду від 25.09.2019 року доказами (т.1 а.с.45-67), в якому відповідач зазначив, що:
- на клопотання позивача від 24.06.2019 року відповідачем надано відповідь від 23.07.2019 року вих. №К-7179/0-4196/0/37-19, в якій зазначено, що на графічній частині долученій до клопотання не зазначено межу бажаної до відведення у власність земельної ділянки, та вказано, що на даний час відповідно до доручення Віце прем'єр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності необхідно врахувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Однак, станом на час розгляду клопотання, у відповідача відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання позивачу даної земельної ділянки у власність, у зв'язку із чим позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою;
- на клопотання позивача від 09.07.2019 року відповідачем надіслано відповідь від 08.08.2019 року №К-7942/0-4571/0/37-19, в якій зазначено, що бажана до відведення земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, а тому запропоновано позивачу придбати право на бажану земельну ділянку на земельних торгах.
Посилаючись на приписи ст.136 Земельного кодексу України, відповідач вважає, що ним були надані мотивовані відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відповідач також вважає, що вимога щодо зобов'язання Головного управління повторно розглянути клопотання позивача, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність, не підлягає задоволенню, оскільки суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади.
Судом залучено до матеріалів справи зазначений відзив на позовну заяву із додатками, однак, відзив не прийнятий судом до розгляду як заява по суті справи, зважаючи на те, що його складено та подано відповідачем поза межами встановленого судом строку для його подання, та враховуючи, що у відзиві не наведено жодних підстав щодо пропуску такого строку.
15 жовтня 2019 року засобами електронної пошти від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 14.10.2019 року, у прийнятті якої судом відмовлено ухвалою суду від 20.11.2019 року.
Станом на 22.11.2019 року інших заяв по суті справи та додаткових доказів з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, дана адміністративна справа розглядається судом 22.11.2019 року у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України (58-й день з дня відкриття провадження у справі).
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення сторін, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 через представника адвоката Ковальчука О.М. звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням від 20.06.2019 року, яке надійшло до відповідача 24.06.2019 року за вх. №К-7179/0136-19, в якому просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка має кадастровий номер 5123781600:01:001:0403 та розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (т.1 а.с.13). У переліку додатків до вказаного клопотання позивачем зазначено: копія паспорта, копія ідентифікаційного номеру, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування, копія свідоцтва та ордеру на представництво інтересів.
Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за результатами розгляду вказаного клопотання позивача від 20.06.2019 року надано відповідь від 23.07.2019 №К-7179/0-4196/0/37-19 (т.1 а.с.14), в якій зазначено, що на графічній частині, долученої до клопотання позивача, на земельному масиві загальною площею 17,9836 га не зазначено межі бажаної до відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, а також зазначено про те, що відповідно до доручення Віце-прем'єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 року №37732/0/1-14 передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. У відповіді також зазначено, що станом на теперішній час у Головному управлінні відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання у власність позивачу даної земельної ділянки. З огляду на викладене, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Також, судом встановлено, що 24.06.2019 року позивач через представника адвоката Ковальчука О.М. звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із запитом про доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію про земельну ділянку за кадастровим номером 5123781600:01:001:0403 (т.1 а.с.17).
Головне управління Держгеокадастру в Одеській області листом «Про розгляд запиту» від 01.07.2019 року вих. №ПІ-323/0-301/0/63-19 повідомило представника позивача про те, що відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 4123781600:01:001:0403 не є складовою Державного реєстру земель та не підлягали перенесенню до державного земельного кадастру на вимогу пункту 4 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про державний земельний кадастр” (т.1 а.с.18).
В свою чергу, 09 липня 2019 року позивач через представника адвоката Ковальчука О.М. повторно звернувся до відповідача із клопотанням від 04.07.2019 року, яке зареєстровано за вх. №7942, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області або надання мотивованої відмови в наданні вказаного дозволу (т.1 а.с.13 - зворотній бік). У переліку додатків до вказаного клопотання позивачем зазначено: копія паспорта, копія ідентифікаційного номеру, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування, копія свідоцтва та ордеру на представництво інтересів.
Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області за результатами розгляду вказаного клопотання позивача від 04.07.2019 року надано відповідь від 08.08.2019 №К-7942/0-4571/0/37-19 (т.1 а.с.15), в якій зазначено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 18.09.2014 року №77 «Про затвердження переліку земельних ділянок», із змінами від 30.07.2019 року №326 «Про доповнення переліку земельних ділянок», згідно з Додатком №1 бажана позивачем до відведення земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, у зв'язку з чим Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
В свою чергу, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання позивача від 20.06.2019 року, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи вказану адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані, зокрема, але не виключно, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521 та іншими нормативно-правовими актами.
Так, статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Згідно з ч.2 ст.22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Пунктом «а» частиною 1 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
Згідно з ч.1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Відповідно до ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Положеннями ч. 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 ЗК України.
Згідно з ч.ч.8-11 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Виходячи з аналізу зазначених законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається одне з відповідних рішень, а саме про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про надання мотивованої відмови у його наданні. При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, з урахуванням частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, за наявності відповідних підстав відповідач приймає мотивоване рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Як встановлено судом, відповідач листом від 23.07.2019 №К-7179/0-4196/0/37-19 відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з мотивів не зазначення позивачем меж бажаної до відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, а також зважаючи на відсутність інформації щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання у власність позивачу даної земельної ділянки.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням всупереч наведеним нормам направлено лист, однак не прийняте будь-яке мотивоване рішення.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 в справі №545/808/17, відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені частини 7 статті 118 ЗК України, суперечить вимогам закону.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пункту 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, пункту 8 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1119, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.
Пунктом 8 Положення №333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру №600 від 15.10.2015р., накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому, п. 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10.01.2019 р. у справі №820/4555/17, від 06.03.2019 р. у справі №1640/2594/18.
Отже, наданий відповідачем лист від 23.07.2019 року №К-7179/0-4196/0/37-19, яким Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у неприйнятті рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи вимогу позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, суд виходить з наступного.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як вже вказано судом, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Натомість, за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідачем відповідного рішення (розпорядчого індивідуального правового акту формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні не було прийнято.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Згідно з п.8 вказаного Положення, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки вимога позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року із урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в неприйнятті рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року, суд вважає, що вона також підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області за індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року, із прийняттям відповідного рішення в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
При цьому, вказана вимога зобов'язального характеру судом задоволена у вказаний редакції, виходячи з положень діючого законодавства та висновків суду, наведених у даному рішенні.
В свою чергу, посилання позивача на те, що відповідач не мав право вносити цю земельну ділянку до переліку земельних ділянок, право на оренди яких виставляються на земельні торги окремими лотами 30 липня 2019 року, оскільки до цією датою позивачем було подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення, суд не бере до уваги та не надає їм правову оцінку, оскільки вони не стосуються предмету спору у даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у цій справі є правовідносини, які виникли внаслідок не розгляду клопотання позивача в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333.
Решта доводів позивача та відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, зважаючи на задоволення судом вимоги зобов'язального характеру у іншій редакції, ніж зазначено позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу даної позовної заяви у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції № 22585 від 14.08.2019 року (т.1 а.с.6).
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн., суд зазначає наступне.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Так, представником позивача - адвокатом Ковальчуком О.М. разом із позовною заявою надано до суду опис юридичних послуг клієнту ОСОБА_1 , в якому зазначено, що на виконання п. 3 Договору про надання правової допомоги №1/27 від 19.06.2019 року, між адвокатом та особою, яка звернулась за правовою допомогою погоджено наступний розрахунок вартості послуг адвоката:
- зустріч та усна консультація з клієнтом - 500,00 грн. (одна година);
- складання та підготовка клопотання, запиту до ГУ Держгеокадастру у Одеській області - 500,00 грн. (одна година);
- написання позовної заяви про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язати вчинити дії - 3000,00 грн. (три години);
- написання клопотання - 500,00 грн. (одна година);
- участь адвоката у судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді - 1000,00 грн. (одна година);
- написання відзиву на відзив - 500,00 грн. (одна година).
Проте, до суду з ні з боку адвоката, ні з боку позивача не було надано ні відповідного договору на правову допомогу №1/27 від 19.06.2019 року, ні актів виконаних робіт, ні документів, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, які оформлені у встановленому законом порядку.
Крім того, щодо опису наданих послуг суд зазначає, що:
- судових засідань по даній справі не проводилось, хоча витрати на участь адвоката в судових засідання в Одеському окружному адміністративному суді визначені у розмірі 1000 грн.;
- представником позивача не надано до суду відповіді на відзив, хоча витрати на її написання включені до опису юридичних послуг (дія за №6) у розмірі 500 грн. (1 година).
- представником зазначено написання клопотання та визначено розмір послуги 500 грн. (1 година), однак не вказано яке саме клопотання;
- представником позивача не зазначено дат, в які ним у вищевказаному описі визначені певні дії із розрахунком їх вартості.
Таким чином, враховуючи те, що фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню з відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 143, 193, 241-246, 255, 258, 262, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у неприйнятті рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 20.06.2019 року, індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 20.06.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яке зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області за індекс. №К-7179/0136-19 від 24.06.2019 року, із прийняттям відповідного рішення в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України та Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Соколенко
.